Харків, запрошую! Буду тут читати ?

не знайдеш собі місця у рідних-чужих містах.
Чаша сумнівів ніби і тріснута, й не пуста.
Світ розгортається пусткою, хтось же це допуска,
серце завмерло в стрибку
перед пасткою твоїх пальців.
І струнка розпускається думка на срібні пасма,
і завмирає — що ж ти для неї припас:

ніжного слова, чарівних прикрас чи ляпаса?
на що чекати, до чого ще готуватися?
що наступне в майстерні дотепностей гаптуватимеш:
біле вбрання чи нові обладунки на чорний день?

Знов дивуватися, як нелінійно цей час іде,
знову шукати місце у світлі твоїх ідей —
[я ж чомусь впевнена, ніби мені там місце!]
Знову себе випробовувати на міцність
у турнірній таблиці між інших чарівників.

Місто тоне у сонці, ховається в тіні чагарників,
я тримаю себе в руках, ти тримаєш руківʼя спису.
Яка прикрість — жоден із наших списків
досі не містить переліку кораблів…

У схрещенні рук і пальців, у вигині брів
я хочу, аби ти бачив: мене, а не ширму слів;
я хочу, аби ти слухав: мене, а не купу домислів,
що лунають від радників і послів.

Будь послідовним. І разом із тим затям:
якщо я інструмент — то заточений у звитягах,
то такий, що відтяв десятки злих язиків.
Словом, найкращий і найгостріший споконвіків.

21.06.2024