blanditia, non imperio fit dulcis venus (лат.) – кохання можна досягти ласкою, а не силою.

неквапливо перебирати пальцями волосся, сидячи на підвіконні, і охоплюючи своїм поглядом затишний сад, де виднілись жовті й червоні плями осінніх листків, які швидко спускалися на землю. розуміючи, що лагідні проміння сонця вже не такі яскраві, як улітку, але все ще лагідні, що чимдуж пробивалися через хмари, розкидаючи теплі відтінки. весь сад, немов у мрії, був осяяний цим світлом, і в цей момент все навколо здавалося особливим - спокійним, ніжним і неповторним.

місячне сяйво в серці й сонячне проміння в усмішці...

*ранок, що починається зі світла, який пробивається крізь штори, і тепла кава, яка огортає долоні, даруючи тепло. світ ще спокійний, ніби дихає повільніше, залишаючи простір для думок, а тиша наповнює повітря легкістю.

це тей час, коли життя здається простішим, а кожна деталь стає важливою.*

чи траплялося тобі виходити на вулицю вночі і просто стояти там, відчуваючи, як спокій охоплює тебе? мабуть, тобі здавалося, що весь світ затих. залишились тільки ти і ця дивна тиша, яка повністю охоплює своїми холодними обіймами.

[la nuit est le moment où tout s'arrête]

«я прочитав/ла книгу, яку ти рекомендував/ла» - це мова кохання.

сутінки огортають старовинний замок і серед порожніх зал лунає тиха мелодія, де привиди мовчазно блукають коридорами, оживляючи тіні давно забутих часів.

холодна й тиха осіння ніч, що дихає спокоєм та листя, яке ледь шурхотить під зоряним небом та місяць, що освітлює цей мовчазний спокій і все навколо завмирає в очікуванні зими.

осінь - як розмови при свічках, коли кожен листок шепоче історії, а вітер ніжно торкається шкіри, нагадуючи про щось рідне і незабутнє.