Обійми

З тобою я відчув себе людиною.
Руки – це крила, полечу до твоїх плечей.
Якби кожне створіння було б справді невинним
цей світ на вимирання був би приречений.

Прожити життя і не зустрітися з тобою
– паралельно що метелик не вийде з кокону.
Мої крила промокші розм’яклі картонні
накривають від дощу таку сонну зморену.

Лиш з тобою я відчув себе людиною.
Твої руки гарячі по моєму тілу мов чай,
що ллється по грудях і пече всередині.
Гріють мене, а посмішка гріє мої вуста.

Якби не ти, стіни блакитні і стеля
впали б давно на мене уві сні і кров моя сіра
фонтаном пульсувала до верху нестерпно
з-під завалів будинку де виживало натхнення сміливе.

#етюд "столиця = місто"

Люди тут, повні автобусами.
Робота чекає на них.
Час не такий вже і швидкий,
Запізнення навмисно скоєне.

Сонце блищить на куполі,
Лавра спить над Дніпром.
Люди, повні автобусом,
Не виспались, і нудить всіх.

Повні люди автобусами,
Міст тріщить під ними,
Довгі дороги, швидкі схили
Час швидкий всього відносно.

Їсти корисно.
Некорисно не їсти.
Немає пісні —
Життя не прописане.

Пити воду замість води,
А смак — калюжа:
Безсмачна, лужна,
Не кисла, солодка... не пий.

Якою дорогою не пішов би,
Все одно важко загубитися.
Кого б не знав, невідомі тут всі,
Нульовий кілометр, початок знову.
З-під ніг шумна дорога втікала,
Довжелезні, широкі вулиці.
Симпатичний сміх, непримушений,
Я стаю зникаючим видом фауни.
Не кажи мені: "Бувай"
Зникну, залишивши слід.
Лист мій на горищі лежить,
Я тобі все написав.
І сам перетворився на вузол,
Багатошаровий, самозакручений.
Не вистачило часу для прелюдій.
Не я перший і вже не наступний

Ох, якби це був не сон, і побачене стало реальністю.
Ламаючий голову скульптор шукав відмінності між вами в цих
Елегантних сірих тонах, карих відтінках, обидві вони... Знайшов
Красу її, в асиметричній душі, в такій неспокійній, мов море
Створююче хвилі харизми на її вигинах вуст - усмішці, то
Афродіта стала скульптурою чи можливо людиною? Встояти
Неможливо, так само, як під палющим сонцем, що підкреслює
День і тінню твою загадково-закохану
постать. Ще більше
Роблячи романтичним твій силует, передавши все на папері,
А потім в об'ємі, перед тим, як було описано у вìршах.

І цього ранку було знову темно,
І знову для декого назавжди.
Згадай, заради кого живемо ми,
Всі хотіли жити, всіх вбили вони.

Для когось жах і зламаний погляд
Залишаться на пожиттєво із ним.
Повернути час назад не зможемо,
Ми зобов'язані зупинити їх.

Коли з неба впало натхнення,
Вони
говорили про любов.
Коли з неба впав дощ,
Як сонні
Мухи
говорили про сонце.
Коли небо впало
і зупинився час,
Вони
вже не мали
слів, щоб їх сказати,
Адже все
сказанне залишилось
там,
Що належало
їхнім словам.

Cm G# Fm Gm

Заплющуй очі і просто мрій
Як вперше їхав ти рейками
Засинав вже під стукіт коліс
І тут знову ти їдеш кудись
За вікном проводжають поля
Швидко під нами тече ріка
Доторкнулась уві сні рука
Ти вже не сам, вже не сама

Якби не було страшно вже
Залізниця кудись везе
Мимо сірих заводів і
Повна людей наляканих

Очі повні спогадів сумних
У вагоні чутно всі думки
- Коли додому приїдем ми
- скоро друже а ти поки спи
Ти не чекай поганих новин
стабільно рухаємось без змін
Заплющуй очі і просто мрій
зустрінемось скоро поки спи

#демка

Кричіть про війну.
Доки є про кого кричати,
Кричіть, щоб запобігти втратам.
Кричіть, доки вистачає наснаги,
Аби привернути увагу фактам.
Вони там сконають сáмі,
Тож кричіть разом із нами.
Для повернення з полону,
Там же немає закону.
Кричіть про війну знову і знову,
Доки всім нам не відібрало мову.