Розкажу вам трохи про Томаса Ліготті, якого зараз читаю.
Це американський горор-письменник і філософ, трохи молодший за Кінга. Він принципово ніколи не працював з формою, довшою за оповідання. І треба сказати, що оповідання в нього дуже дивні.

Багато хто з читачів відгукується про нього, як про «складного письменника», але складність його не в тому, що він використовує специфічні терміни з психіатрії (хоча це теж має місце), а скоріше в тому, що сюжети і персонажі в нього досить схематичні. Куди більше автора захоплюють концепції та сама ідея нелюдського/надлюдського. Він щиро оспівує пітьму у всіх її паранормалтних проявах. Сон як реальність, людина як маріонетка в руках вищих сил, філософія песимізму та крихкість реальності.

Щоб було зрозуміло: персонаж Раста Коула з першого сезону «Тру Детектива» був списаний з Томаса Ліготті. Цей персонаж навіть напряму цитує автора.

Особисто мені дивно те, що його оповідання не страшні самі по собі, але після них лишається якийсь важкий присмак. Власне, ніби ти весь час спілкуєшся з Растом Коулом.

Хоча, мабуть, нічого дивного в цьому нема. Бо сам Томас Ліготті все життя страждав на панічні атаки, фобії та депресію. Його ніколи не цікавила публічність і він завжди казав, що просто намагається існувати у наявних обставинах і проявлятися.
І це мені дуже співзвучно.