Закон про чаклунство 1735 року (The Witchcraft Act) став знаковим для Британії.

На відміну від попередніх подібних законів, які легалізували полювання на відьом і їх страту, закон 1735 року повністю змінив ставлення до них. Він проголошував, що відьом не існує, а звинувачення іншої людини у володінні магічною силою або чаклунстві є злочином.

Крім того, будь-хто, хто вдавав, що займається чаклунством, магією або спіритизмом, стверджуючи, що викликає духів, передбачає майбутнє або вимовляє заклинання, мав бути покараний як шахрай і підлягав штрафу або тюремному ув’язненню.

Криміналізація чаклунства поклала край жахливій практиці спалення невинних жертв на вогнищах, яка з часів середньовіччя забрала життя десятків тисяч гарних жінок.

Закон про чаклунство 1735 року залишався чинним понад двісті років, протягом яких він часто застосовувався (особливо на початку 19 століття) політичною елітою для викорінення “невігластва, забобонів, злочинності та повстань” серед широких верств населення.

Перед остаточним скасуванням Закону про чаклунство у 1951 році, його востаннє використали в 1944 році для переслідування 47-річної шотландки на ім’я Хелен Дункан (Helen Duncan). Її засудження і вирок принесли їй титул “останньої відьми Британії”.

Дункан спіймали на гарячому під час виступу в Единбурзі в 1933 році. Під час сеансу з’явився дух маленької дівчинки на ім’я Пеггі. Хтось із глядачів кинувся на фігуру, що з’явилася, і в цей момент світло швидко вимкнули. Тим не менше, виявили, що “дух” був зроблений з нижньої частини панчохи. Дункан звинуватили у шахрайстві і оштрафували на 10 фунтів стерлінгів.

У 1951 році Закон про чаклунство від 1735 року скасували, замінивши його Законом про медіумів-шахраїв (Fraudulent Mediums Act).