тепер у мене сімнадцять доньок
і девʼять маленьких синів

мені тридцять вісім
а я вже маю
трьох онуків
Улянку, Ігора та Мілану

з такою ватагою небожат
імена я постійно плутаю
пропускаю всі дні народження
день знань і різдвяні свята

і звісно я маю улюбленець
Марусю та Соню

у мене побільшало матерів
щоправда
деякі з них мене уникають
не в змозі витримати питання
чому мого брата не стало
а я ось він – живий
у мене також немає
відповіді для них

а ті з якими бачимось
ми тільки і робимо
що плачемо
«я його привела у світ
а ти його проводив»

дорослих дітей я навіть
не пробую рахувати
нехай живуть самостійно
але я знаю – вони десь є
інколи у сусідніх підрозділах
та більшість розкидані цим світом

а іншим – усі ненароджені
бавляться на дитячих майданчиках
у спустошених містах
Костю, чим ти там взагалі займаєшся?
полагодь їм гойдалку
дякую

Друзі, прошу підтримати "Моє покоління" у ваших соцмережах. Прикріпляю відео для сторіз ?Кліп вже на YouTube .

Фільмували військових прямо під Покровськом, коли вони повертались з завдань - побратимів та посестер з 68 бригади. Також взяв участь наш Герой України Валерій Кучеренко з 68ї, який зараз на відновленні. Вдячні за поширення, з Днем Незалежності ??

д и с т о п і я [vol.2]

книга виходу
мала б тут назву
книги сходження вниз
врешті-решт на поверхні
залишились одиниці

свійські коні навчались
збиратись у табуни
дикі верби
збирались у ліс на пустці

літо звішувало в підвал
крізь шпарини в деревині
пасма променів
на зразок рапунцель

на той поклик
пересічний маленький принц тікав
з-під землі на найближче
дерево із плодами

та вдивлявся у рештки міста
як в обрис материка
з відшвартованих шхун
вдивляються капітани

хвилі зЕлені
розбивались об стіни
піна з тополь
тротуарами бігла

сходами старовинного
храму спускались
сарни до водопою
навколо вирви

часто люди відсутність свідків
і їхніх спроб
описати побачене
плутають із безчассям

а утім наступатиме червень
не сталося що б
що б не сталося
червень буде дзижчати

лопотатиме крилами
шурхатиме в кущах
хлюпатиме хвостом
об поверхню плеса

мертве місто
мертве тільки для глядача
що іще пам’ятає
свою адресу

а р а ф а т к а

На початку десятих мій друг їздив до Лівії
фотографувати війну.
Він повернувся з арафаткою на шиї,
яку знімав тільки для прання,
що було не так часто, як мені здавалось доречним.
Я хотів розпитати про все, вивідати подробиці,
розкласти по поличках, витягнути на поверхню,
домогтись розʼяснень, розібрати на атоми.
Та я ніколи не запитував його про той досвід.
Він достеменно знав, наскільки мені цікаво,
але не розповідав, - отже, на те були причини.

Я чекав три роки.

Здавалось, не було підстав про це говорити,
а були вихідні, була сонячна вулиця, був Поділ,
і була розмова про те, що в моду знову повернулись сукні,
штани перестали асоціюватись з жіночою незалежністю,
радше з офісною рутиною.
Одна з тих малозначущих розмов за кавою в погожий день,
коли нікуди не треба поспішати.
Раптом він зняв арафатку та без передмови сказав:

Знаєш, що мене найбільше вразило у Лівії? (я не знав)

На одній вулиці велась перестрілка, млява за місцевими мірками,
а на сусідній – відзначали весілля.
Прямо на сусідній, через пару кварталів.
Я пішов на спів і мене швидко всадили за стіл,
сподіваючись, що своєю великою камерою я зроблю їм весільні фото.
Перед подружжям стояв букет польових фіолетових квітів.
Вусатий лівієць, один з десятка кузенів нареченого,
взяв наді мною опіку та з гордістю розповідав
про переваги тамтешньої горілки «боха»,
яку він не забував мені підливати.

Ти в курсі, що там заборонений алкоголь? (я щось про це чув)

Чим голосніше співали навколо мене,
тим менш правдоподібним ставав стукіт
коротких черг. Я міг подумати,
що в сусідньому будинку хтось просто накрутив звук
поганого бойовика з голосінням і стріляниною.
Мій опікун подарував мені свою арафатку
і пішов за сигаретами. А я – далі фотографувати.
Уночі, переглядаючи відзняте,
на екрані я побачив свого вусатого лівійця.
Він лежав, розкинувши руки біля лотка з сигаретами.

Ти запитуєш, що таке війна (я не питав)

Війна – це опинитись не на тій вулиці.

З-за сусіднього столика пішла дівчина
з білими, незасмаглими ще плечима,
у складках її сукні гілки лаванди
хитались як амулет гіпнотизера:
наліво-направо, наліво-направо.
З вікна поверхом вище долинало
тріскотіння олії на сковорідці.
Гілки лаванди віддалялись,
аж поки не зникли за рогом.

Якщо так піде далі, сказав він,
то услід за сукнями в моду повернуться
крихітні капелюшки.
Із мереживом на очах, погодився я.

Дякую всім за майже 23 тисячі грн привітань до ДН! Разом з моїм донатом перерахував від нас 25к на дрони 68-мій бригаді. Для бажаючих підтримати збір, він тут: https://68brigade.army

Сьогодні День народження і якщо ви захочете привітати, то для мене найкращим подарунком буде таке:

до вас приїде моя книга, а у мою бригаду приїдуть дрони.

Замовляйте збірку ТУТ

Сьогодні 50% від прибутку летять на FPV-дрони 68-й бригаді. Завчасно дякую всім, хто захоче долучитись, це дуже цінно?

з а п а м ‘ я т а й м е н е д е р е в о м

Коли тобі до рук траплялась дерев’яна фігурка,
припустимо, солдатика,
ти одразу бралась вивчати її деталі,
вирізьблені аж до ґудзика на мундирі,
розфарбовані аж до гачка на мушкеті,
чи що там у нього за зброя,
і останнє, над чим ти могла б замислитись,
що колись він був деревом.

Я лежу на теплому асфальті
у місті, назву якого не знають за його межами,
вулиці якого ще настільки тихі,
що можна ось так лягти посеред дороги
і розкинути руки.
Я дивлюсь угору і уявляю,
яке чудове буде у мене життя,
проростаю в серпневе небо,
а звідти, як жуки з листя,
зриваються зірки.

На вершині півострова
де не зустріти людей, зустрічаю ранок.
Навколо безліч шумних комах,
а десь за рослинами - тихих лякливих тварин,
та все одно стає нестерпно самотньо
і я заводжу small talk із сосною.
Дякую, що завчасно скинула з себе сухі гілки,
і тепер я можу приготувати нам чай.
«Ось, спробуй трохи», - переливаю з підкопченої кружки у землю.
«Як тобі?» - притискаюсь до сосни вухом, заплющую очі.
Якщо так стояти достатньо довго,
то можна відчути себе стовбуром.

На узбережжі тільки ми двоє.
Літня жінка показує мені сітку з устрицями,
які встигла зібрати під першими променями.
Напевно, їй ціле століття,
але вона дивиться на мене не як прабабуся, а як мати.
Зриває з каміння устрицю,
відкриває черепашку чорними нігтями
і простягає мені. «Дякую, мам».
Я не розумію її мови, а вона не знає моєї,
ми довго говоримо.
Сидимо на уламках скелі, бовтаємо ногами в океані,
дрібні риби покусують шкіру,
звиваються, як дощові хробаки навколо коріння.

Якщо чесно, я вже не пам’ятаю,
як воно – бути деревом,
але я точно, абсолютно точно
ним був.

24.02.24

б і л и й п о п і л

І.

Втома приходила з дальніх пагорбів,
вітер був стерпний, вогонь був лагідний.
Сльота за вікнами перевагою

радше здавалась, аніж недоліком.
Всипані снігом, по змерзлій колії
строфи ішли, як волхви, – тріолями.

Йшли невідомо з якими звістками,
скликані темрявою та тріскотом
полум’я, снами діонісійськими

чоловіків у обхват з наплічниками,
їхніми справами аполлонічними.
Мир був почутою на ніч притчею,

що забувалась. У передпокої
з груби тягнулись волокна копоту.
Давня традиція спати покотом

втілилась, щоб зримувати бронзову
еру. Дорожче за стоси роздумів
коштував теплий уривок простору.

ІІ.

Для того, щоб загорітись, книга має бути сухою.
Завчасно спаліть усе, що трапляється під рукою
в облоговий снігопад, у кинутій кимось хаті.
Сторінка згорає швидше, ніж можна її прочитати.
Слова стискаються в попіл. Докори і гризоти
сумління женіть у двері, замерзати назовні.

Для того, щоб загорітись, книгам потрібен кисень,
також його відсутність є причиною ненаписаних.
Якщо вам зустрінуться в минулому – незаконні,
в сучасності – молоді, в майбутньому – однотомні
письменники українські, то знаючи про причину,
притримайте їх до ранку, дайте їм відпочити.

Для того, щоб загорілись, книги варто відкрити
обкладинкою до верху, до полум’я – літерами.
Очима краще проходити повз імена, повз назви.
Якщо раптово охопить жах визнання поразки
культури в цілому, уникнувши всіх подробиць,
він швидше мине за жагу зігріти суглоби.

ІІІ.

Снігопад стирає усе людське
із пейзажу, не визначити яке
століття, втрачають риси

земляні печери під накриттям.
У байдужому небі то тут, то там
пролітають залізні списи.

Білий попіл, що падає дні і дні,
замітає усе, аж до сновидінь
із життів, що давно минули.

Кочовик не показує голови
із поселень, де ледь проступають шви
забинтованих туго вулиць.

Ні зимі, ані ночі кінця нема,
і негодою втомлені племена,
підбивають під спини шкури.

Одомашнений вовк розрізняє «цить»
чатового і далі покірно спить
у світлі літератури.

Книга з автографом до річниці виходу збірки ✍? Замовити можна ТУТ

Рівно рік тому вийшла друком моя збірка віршів. За цей короткий час вона вже мала два видання, читачі придбали понад 25 тисяч примірників друкованої збірки і тисячу електронної.

Вона стала найпопулярнішою збіркою віршів у мережі Книгарень «Є», а нещодавно вийшла аудіокнига на Абук (до кожного вірша спеціально написана музика).

? Наразі підписую 30 коробок книжок, це близько тисячі книг. Обмежена кількість, бо з доставкою в бригаду ціла історія, а з часом дефіцит.

? Це ж День народження книги, тож і сюрприз там також буде - у кожну збірку вам вкладуть набір наліпок з якимись особливими рядками з книги - для блокнота, на смартфон, ноутбук чи будь-яке інше обране вами місце.

Будь ласка, перешліть тим, кому б це могло бути цікаво. І згадайте, кому хотіли подарувати книгу з підписом автора, тому що - до гадалки можна не ходити ? - через тиждень мені знову писатимуть про автограф, а можливості такої вже не буде.

Дякую, що читаєте ?