Рік догорає, наче свічка в храмі,
і воском плинуть прожиті події —
я календар пущу на орігамі.
Не клич майбутнє: хай воно дозріє.
Бо що нам час? Лиш мить між двох безодень,
де світло й тінь сплітаються в клубок.
Ти не живи колись, живи сьогодні,
щоб навіть вітер пам'ятав твій крок.

*Пам'яті жертв Голодомору

Сухі тіні блукають селом,
хліб вивозять примарні обози.
І на місці, де впало зерно,
сходить пам'ять крізь тишу морозну.

Заплелися у дідух віки,
сивий час посідає у полі.
Несе вітер цю пісню гірку
про минулі й теперішні долі.

Дідух мовчки тримає печаль.
Там, у вічності, тихо світає.
У ріллю біла зірка упала —
і зерня у землі проростає.*

Вечір розлив чорнило.
Ми вже чомусь дорослі.
Серед пори холодної
Харків вели на розстріл.
Як помогти? Як зарадити,
коли куля — в бетонні груди,
коли під рештками міста
маяками пульсують люди?
А чорнило тільки густіше...
І кожної ночі наосліп,
напруживши свої стіни,
Харків іде на розстріл...

Матір чекає на сина,
і він приїжджає в конверті,
бо пташці з двома головами
все мало земної тверді.
Поля почорнілі укрито
шаром людської дерті.
Російська душа має запах
беріз, перегару та смерті.

*Тихенько шепочуть дерева,
розкривши зелені долоньки,
про те, що День матері скоро.

Із тим ще нагадують квіти:
хоч мамою радісно бути,
та щастя — лишатися дóнькою.
09.05.24*

*Insomnia

Ніч тіням наливає оксамитове вино,
щоб танцювали вони в світлі ліхтарів.
Своїх овець підвівши підрахунки,
я підгодовую печаллю комарів.
Думки перетікають воском у подушку,
і робиться вона дедалі важчою.
Мов риби кришталеві, зволікають сни
чіплятись за гачки крихкими пащами.
На пасовисько хмари випускає ніч,
і човен місяця пірнає в небуття.
Потроху тане темрява в кімнаті:
їй усміхнулося божественне дитя.*

*Внутрішньо переміщена

Він у мене спитав про скрипку,
коли йшли по алеї парковій.
Я сказала, що вдома залишила.
Тільки де це — тут чи у Харкові?..

Є люди, що змінюють місто
так само, як змінюють одяг.
А я неначе забула
власну шкіру взяти у потяг.

Тут у вулиць знайомі назви,
та колода карт перемішана.
Якщо не лишається вибору,
в чому чесність такого рішення?

Я, насправді, так заздрю равликам,
коли вкотре збираю речі.
Бо коли ти не маєш дому,
тоді не можлива і втеча.*

*Вже у вікно постукала весна,
і знову відчуття, що більшого не треба.
Йде під вінець заквітчана земля,
собі у придане узявши небо.

І обрій вшир переміряють журавлі,
щоб все їй бездоганно пасувало.
Шкода, комусь судилося не свято —
від нежитю бурульки повмирали.*

Знайомий давно нічого не постив.
У профілі — осінь, хоч крига вже скресла.
І коментар під останнім фото:
"Ти був справжнім воїном.
Царство Небесне".

10.03.2024