Військові суди?

Частішають заклики «відродити розвалену військову юстицію».

Не беруся щось казати з приводу запровадження якоїсь спеціалізації для сторони обвинувачення. Але відродження військових судів видається помилкою.

Основний аргумент — цивільні не можуть судити військових.

За словами голови Верховного Суду, «нарікання військової спільноти стосуються перш за все того, що процеси, які відбуваються в армії, цивільна людина не завжди може зрозуміти».

А як цивільна людина може судити енергетиків за порушення правил ядерної безпеки? Вона що, знає як побудований реактор?

Як цивільний суддя може виносити вироки за кіберзлочинами? Він що, айтішник?

А як йому судити лікарів за неналежне виконання професійних обов'язків? Він же не знається на медицині!

Але у тому-то й задум. Сенс правосуддя, зокрема, у тому, що, незалежно від типу злочину, його незамиленим оком має оцінити стороння цивільна людина. У змагальному процесі, де обвинувачення і захист мають переконувати суддю, а не розраховувати на його бойовий досвід.

Суддя не має бути спеціалістом у жодній сфері, окрім юриспруденції. Він має вміти розібратися у будь-чому. У цьому сенсі незамилене око — не недолік, а перевага.

"Судові рішення виправдані, коли їх сприймає більша частина суспільства. В даному разі, якщо судять військовослужбовців за специфічною категорією кримінальних проваджень, пов'язаних із несенням військової служби, то дуже важливо, щоб було сприйняття саме військовими. А найбільше вони будуть сприймати, коли ти свій серед своїх", – підкреслює голова ВС.Судові рішення мають бути не «виправданими», а законними і обґрунтованими. Якщо ж суддю дуже хвилює, як хтось сприйме його рішення, йдеться про консеквенціалізм. А це, як розуміють постійні читачі, суперечить методу чесного читання.

Та й який сенс запроваджувати військові суди, якщо у будь-яких справах крапку все одно ставитиме аж ніяк не військовий Верховний Суд?

А як ми можемо йти шляхом запровадження повноцінного суду присяжних, якщо до них взагалі не ставиться жодних вимог, окрім віку у 21 рік?

Здається, розмови про військові суди здебільшого викликані завантаженістю загальних судів і їх повільністю. Але це привід вирішувати цю проблему, а не створювати паралельну правову реальність зі швидким та «досвідченим» правосуддям.

В нас вже є схожий ескперимент — Дія Сіті. Замість того, аби осучаснити податкове і трудове законодавство, держава створила паралельну правову реальність і вивела деяких айтішників з-під дії «поганих» законів. Цим держава публічно визнала відсталість існуючого регулювання, але досі нічого з цим не зробила.

Чергова спроба створити «швидкі та справедливі» суди означатиме, що держава вчергове визнала власну схильність до лікування симптомів, а не причин хвороби.

Всесильна вісімка набирає обертів

Конституційний Суд дужчає у своїй новій ролі «відчувача» того, що є правильним, а що ні.

У свіжому рішенні за конституційною скаргою Петра Конторського КС визначив, що встановлений парламентом судовий збір за звернення до Верховного Суду є завеликим.

КС офіційно встановив, що платити 200% ставки судового збору, що підлягала сплаті при поданні позову, — то забагато.

Чому? Тому що такий розмір «не відповідає принципу домірності».

Було б чудово, якби судді КС у своєму рішенні пояснили простим смертним, а як власне визначати, яка сума є домірною, а яка ні?

200% ставки то забагато, ми зрозуміли. А якби вона була 190%? 180%?

А ставка 150% для апеляційного оскарження норм чи ні? Її варто спробувати оскаржити до КС?

В який момент відбувається подолання порогу домірності?

У якому виші вчать відчувати цей момент?

Чому думка 18 юристів з цього питання має більшу вагу, ніж думка парламентарів, обраних на прямих виборах?

Нагадаю, відповідно до нашої Конституції, до повноважень КС не належить визначення того, що є домірним, а що ні.

Не належить до його повноважень й оцінка законів крізь призму їх відповідності практиці ЄСПЛ чи практиці іноземних конституційних судів.

КС має лише вирішувати питання про тлумачення і відповідність актів Конституції України. Все.

Але наш КС намагається бути ЄСПЛом для внутрішнього користування. Бути «добрим» парламентом, що виправляє помилки «злого» (справжнього) парламенту.

То ж нестерпно нудно, нескінчено читати одну й ту саму Конституцію. Її текст майже не змінюється, так нецікаво.

Напевно, звідти й з'явився такий чудовий винахід, як «принцип дружнього ставлення до міжнародного права», що насправді є виправданням звільнення від оков тексту Конституції.

З роками кількість символів у рішеннях КС зростає, але від того їх обґрунтованість чомусь не збільшується. Як і повага до КС.

У поєднанні з неспроможністю оперативно вирішувати дійсно важливі складні справи з політичним присмаком, подібна творчість КС виглядає як намагання замаскувати власну нездатність бути справжнім бастіоном захисту Конституції.

Аби усі ми вчергове аплодували якомусь афоризму з окремої думки судді і не помічали ознак інституційної хвороби, що спіткала наше конституційне судочинство.

Див. також:
Всесильна вісімка

Підсумки конституційної мішури

Практика ЄСПЛ як необхідне зло

Експертно-людський словник, бліц-випуск

1. НАРАТИВ — використовується, коли недостатньо просто сказати «тема» чи «посил», а треба припорошити виступ налітом гуру інформаційного фронту.

2. РАМКА — слово, яке рандомно додається до прикметників у реченні з метою видалення з дискусії кухонного присмаку. Напр. стратегічна рамка, американська рамка, наративна рамка.

3. І ТАК ДАЛІ — стійкий вираз, який використовується як вигук наприкінці речення. Покликаний створити відчуття глибини думок. Ефект досягається шляхом створення враження наявності додаткових змістовних пластів, за допомогою натяку на їх наявність.

Див. також:
Політико-людський словник

Словник сучасної телеграм-пропаганди

Диверсифікована категоричність

Напрочуд дивно вибудована комунікація Верховного Суду.

Минулого тижня у Бігуса вийшов сюжет про «про ймовірну недоброчесність» судді ВС Ігоря Дашутіна.

У відповідь ВС вийшов з публікацією, зазначивши:
Суддя Верховного Суду у Касаційному адміністративному суді Ігор Дашутін вважає, що інформація, наведена в сюжеті, є недостовірною, а сформульовані натяки про його недоброчесність не мають жодних підстав.Тобто пресслужба ВС, вочевидь, отримала коментар судді і оприлюднила його на сайті. Питань немає.

Але вже вчора ВС прокоментував «новину про затримання працівника однієї з обласних прокуратур у зв’язку з імовірним вчиненням кримінальних правопорушень»: У зв’язку із цим звертаємо увагу, що суддя Євген Синельников не знайомий із затриманим і ніколи не мав з ним жодних відносин, у тому числі «спільного бізнесу». Крім того, суддя Євген Синельников не займається та з огляду на вимоги закону не має права займатися підприємницькою діяльністю. Суддя ніколи не здійснював і не здійснює вплив у кримінальних провадженнях.

Коли на сторінці Верховного Суду звучить «звертаємо увагу», виникає питання, а хто власне цю увагу звертає? Пресслужба? Усі судді? Окремі судді? Керівництво суду?

Схоже, хтось у Верховному Суді ухвалює рішення, коли та щодо яких колег робити категоричні заяви, а коли давати обережні коментарі.

Так зазвичай буває, коли хтось один знімає слухавку і наказує, що і в який формі «вішати» на сайт.

«Колектив» міцнішає.

Робоча травма

Юрій Бутусов написав, що 51 прокурор Хмельниччини на чолі з обласним прокурором Олійником оформили інвалідність:
Майже всі прокурори Хмельницької області виявились… пенсіонерами, а також інвалідами 2-ї групи - згідно з рішенням головного лікаря МСЕК Т.Крупи. І багато років отримували та продовжують отримувати від держави пенсії за інвалідність – згідно з рішеннями начальника Пенсійного фонду О.Крупи.На це прокурор Олійник рішуче заперечив:
Чисельний склад прокуратури області складає 225 прокурорів. А інвалідність мають лише 48, тому стверджувати що уся прокуратура складається з осіб з інвалідністю не є правильним. (...) Особисто я маю проблеми зі здоров’ям. У 2005 році отримав травму на робочому місці вивчаючи матеріали кримінального провадження.
Я, звісно, підозрював, що прокуратура в нас є дуже інклюзивною, але так щоб там був аж 21% людей з інвалідністю... Знімаю капелюха.

Яку ж саме травму можна отримати, вивчаючи матеріали кримінального провадження?

Відповідь може бути на поверхні — психологічну.

Всі юристи читають на роботі тисячі сторінок канцелярщини, маячні і тупих відмовок. Тож психологічні травми від ознайомлення з чиновницькими документами — наше професійне захворювання.

Взагалі ж пропоную ввести процедуру добровільної відмови від групи інвалідності, за аналогією із науковими ступенями. Адже є відчуття, що ці категорії є доволі близькими — іноді отримуються за мутними оборудками і надають необґрунтовані привілеї.

​Захист-шмахист

Я сі не заспокою з тою «юридичною наукою».

Вже розбирав, як в Україні відбувається захист дисертаці і що його неможливо провалити.

Показував, скільки грошей спалюється на надбавки за ту титанічну і дуже корисну для суспільства працю.

І от фб мені знову підкинув свіженький захист докторської дисертації Таш'ян Р. І. на проривну тему «Недійсність правочинів у цивільному праві України».

На початку головуючий попросив членів ради «якнайменше відлучатись від процесу захисту». Згодом, зрозумів, до чого це.

Подальші три години захопливої наукової дискусії головуючий підсумував словами «Хто ще бажає висловитись? Сподіваюсь, ніхто не бажає».

Далі обирали лічильну комісію, без якої у 2024 році, звісно ж, нічого порахувати не можна.

«Хто за цю пропозицію, прошу голосувати».

Руки явно підіймають не всі члені ради.

«Прийнято одноголосно», констатує головуючий.

Те саме відбувається ще декілька разів, включно з питанням про присудження наукового ступеня. Всі начебто не голосують, але чути «одноголосно».

Попри таємність голосування, один з членів ради з посмішкою каже, що йому хочеться швидше проголосувати «за».

І от ступінь присуджено. А з ним пожиттєвий почесний статус і потенційні грошові надбавки.

Панове, але для кого ж ці вистави?

Кому потрібні ці відверто бутафорські процедури?

Яким боком це наука?

Див. також про тяжку колегільну працю «старої» ВККС

Викладацька мудрість і анекдот

В нашому рідному ДонНУ був викладач, відомий тоді суддя, який вчив студентів:

Перше, що робить суддя, коли отримує ваш позов — думає, як би його не розглядати.

Останні декілька років я здебільшого веду такі справи, де цей вислів яскраво підтверджується. Звісно, це всілякі «чутливі» позови до владних органів та посадовців.

За свою не таку вже й велику практику, я бачив стільки відчайдушних, оригінальних і «відморожених» спроб не розглядати справу, що навіть соромно.

Якщо почитати ухвали судів, якими «загортають» мої документи, то можна не лише здивуватися, яким чином мені видали адвокатське свідоцтво, але й замислитися, яким дивом мені досі не обмежили цивільну дієздатність і не призначили піклувальника.

Адже якщо вивчати такі ухвали і не володіти контекстом, то може скластися враження, що я взагалі якийсь неук-ледар.

Що пропускає строки, і не вміє заповнювати квитанції. Що «умнічає» і користується електронним судом так, як зручно. Що чомусь намагається просити суд неефективно захистити права позивача, яких «ніхто не порушував». Що регулярно ініціює «спори, які не підлягають розгляду в порядку жодного судочинства».

Якось один суддя вирішив екзотично відволіктись і провести відпустку, працюючи на ранчо успішного фермера.

Першого дня фермер доручив йому вичистити до блиску завалений навозом корівник. До вечора корівник блищав.

На другий день фермер доручив судді відкрутити голови всім куркам у курнику. До вечора обезголовлені курячі тушки були розкладені по коробках і готові до відправлення замовникам.

На третій день фермер вирішив дати судді перепочити і доручив відкалібрувати картоплю. Уранці він дав судді мішок картоплі і велів дрібну класти праворуч, а велику — ліворуч.

Коли він повернуся увечері, суддя так і сидів перед повним мішком, за весь день не відсотрувавши жодної картоплини.

— Як так?! Коли я тебе попросив вичистити корівник, який не чистили років п'ять, до вечора він блищав. Коли я попросив тебе відкрутити голови цілому курнику, до вечора все було виконано. Але коли я попросив тебе лише розкласти картоплю за розміром — ти не впорався?!

— Шефе, копатися в лайні і відрубувати голови — моя професія. Але тут ти просиш мене ухвалити рішення...