Настав час офігітєльних історій.
https://t.me/Lekarzp/1522

Патріарх Кирил (с) виступив проти святкування 14 лютого дня закоханих, бо це пропагує "вільне кохання" та інші страсті-мордасті.
Прикольно, що, по-перше, це свято на честь св.Валентина, який таємно вінчав римських солдат, за що і поплатився головою (було чи не було - інше питання). А по-друге, це свято було запроваджено церквою для заміщення язичницьких Луперкалій - святкувань жіночої плодовитості на честь богині Юнони.

Та що ж таке. Що б патріарх Кирил не робив - виходить крінж.

Тільки тепер зрозуміла, навіщо патріарх Кирил так затято бореться за його поминання УПЦ саме в якості господина і отця. Бо це є додатковим джерелом Божих енергій для нього, а він сам стає "намоленим місцем", як ікона або храм. Патріарх Кирил - відомий адепт такої джуновщини. Мабуть, уявляє себе банкою води, яку заряджають через телевізор.

"Еще раз выражаю глубокую благодарность за молитву обо мне. Я чувствую силу этой молитвы, и говорю это вам не как дежурную фразу. Иногда, задавая себе вопрос, а как такое могло произойти, как я с этим справился, я не нахожу рационального ответа. И понимаю: это получилось именно потому, что тысячи и тысячи людей молятся за Патриарха. Поэтому особенно прошу клир города Москвы, а через вас и весь наш верующий московский народ искренне молиться о Патриархе, чтобы Господь давал силы, разумение и оградил от принятия неправильных, а иногда и опасных решений".

Когда прожженные политики поколения Х становятся заложниками избирателей поколения снежинок, происходит перманентная мировая бавовна.

«Основой существования России и Украины всегда была вот эта общая принадлежность к единому духовному корню — к русскому православию. Вот и этот корень они [власти Украины] хотят вырвать без остатка. И это невозможно сделать, не уничтожив Украинскую православную церковь».

Так вип'ємо ж за розкол між вершками і корешками!

Якщо без жартів, то автокефальні вершки УПЦ не мають насправді розвиненого коріння - надто багато вкладено в демонізацію автокефальної ідеї. А коріння УПЦ - оте саме російське, про яке кричить Кіпшидзе - зараз ховається з землі і не поспішає випускати на поверхню гілки.
Так що, боюсь, за теорією подвійної конвергенції генетична пам'ять УПЦ потужніша, аніж її здатність до виживання в неприродніх умовах.

Оце читаю і не можу намилуватись. Всі як одна сім'я. "Єпархії Росії і України". Окремі акції, але спільна статистика.
Що б це значило, а? Гублюсь в здогадках.

Все ясно, понятно.
"Грузинский политик, экс-депутат парламента Леван Пирвели:

"Ровно десять лет назад у меня с патриархом Илией был разговор про Сталина. Я был у него в Патриархии, в резиденции. У него есть такая маленькая комнатка, где его кабинет. И там я видел полно фотографий Сталина. Я не буду пересказывать весь наш разговор, мы говорили о Сталине. Я скажу одну вещь. Патриарх Илия II Сталина считает верующим человеком".
Отсюда

І паки на тему "камо грядеши, УПЦ?".
Є така теорія подвійної детермінації (конвергенції), відповідно до якої поведінка людини визначається двома факторами: спадковістю (modus operandi) і оточуючим середовищем (кон'юнктурний modus vivendi). Щоби спрогнозувати напрямок розвитку дитини, дуже важливо визначити пропорції впливу.
Так от. Вплив оточуючого середовища на modus vivendi УПЦ наочний і зрозумілий: війна притиснула до стінки навіть найупоротіших. А от яка у неї спадковість? А це, імхо, з одного боку, російськомірна екзальтація Зосими Сокура (який, здається, став невід'ємним додатком до Грамоти патріарха Алексія ІІ про незалежність в управлінні УПЦ), з іншого - махровий обскурантизм митрополита Онуфрія, тобто, Троїце-Сергієвої лаври. Це сформувало і буде ще довго впливати на modus operandi УПЦ. Недарма там дуже популярна "присяга" саме митрополитові Онуфрію як своєму предстоятелю ("наш предстоятель - митрополит Онуфрій!"). Тобто, "наша спадковість - Троїце-Сергієва лавра". Цим можна пояснити і катакомбне мислення, і м'ясні штурми на "захист істинної віри (церкви)", і громадянська стриманість ("на все воля Божа, це не агресія, а покарання за наші гріхи"), і нездатність до комунікації з "конкурентами" ("з розкольниками не можна поряд на одну лавку сідати").
Можна припустити, що у випадку зміни фактору оточуючого середовища (припинення війни, пересування лінії фронту вліво, зміна влади) і поведінка цієї церкви - і проводу, і послідовників - теж зміниться.
УПЦ спробувала змінити своє "свідоцтво про народження" на Феофаніївському соборі, але все може бути як в тому анекдоті про мужика з бородою як у Карла Маркса: " Бороду збрити-то можна, а от уміще куди дівати?".

Ксения Лученко (тгк "Православие и зомби") очень остроумно перефразировала пассаж патриарха Кирилла об отношении к релокантам, которые хотели бы вернуться в Россию:
"Уехавших из России надо принимать через покаяние".
Правильно, как новациан. Которые были недовольны властями, объявившими мобилизацию.
А я предлагаю нециих релокантов принимать и через покаяние, и через перекрещивание - как манихеев. Ибо они против СВО в принципе, что есть ересь и искажение вероучения о русском Боге и его наместнике на земле.