хто така синьоока?

я ніколи не буду як оголені
ніколи не чутиму хтивого гоміну
як коли пташиний знімає сорочку
а катруся читає той вірш про бога
мила моя синьоока скільки ж тобі рочків?
невже не награлась з книжковим блогом?
ну куди ти знову лізеш?
мовчи поки дорослі читають вірші.

якби в моїх віршах були матюки
ви читали б їх краще
і я перестала би бути ніким
у цих поетичних хащах.

ти пішла у театр заради емоцій
метафори кислі й рідкі ніби оцет
однаково ти їх не тягнеш
цими театральними павзами
прийди нарешті до тями
прибери від поезії пазурі.

напиши хоч мільйон дуетів з чурковим
закидай його каламбури за комір
тобі ще зарано вриватися в батли
вертайся на сцену у танцях стрибати
ота перемога в наталки — єдина заслуга
дитино схились і послухай
до инших поетів звертайся на «ви»
скільки ще тобі будуть робити знижку на вік?

псевдонім синьоока сподобався швальбе
тому я вдягаю ці кляті лінзи
і продираюсь на перші шпальти
знову без жодних запрошень лізу
на сцени задрипаних барів
нещирістю звʼязана ніби шібарі.

секунду уваги пані та панове
несеться поетка-тайфун
бажаю усім вам смачного
бо це поетичний фастфуд.

вони запитають та хто блін така синьоока?
і нащо про неї казати аж так жорстоко?
я ніколи не буду як оголені
я все-таки маю власну голову
я гейтерів бʼю не катреном — бойкотом
і в це лицемірне поезії кодло
як стрендж відкриваю нові портали
ігнорую образи, сліпа наче вій
про мене принаймні питають
а чого досягнули ви?

Не заважайте, синьоока у своїй прозовій ері.

«Вибір»

звʼязані

ми із тобою звʼязані.
власне, наш переплетений міцелій —
нитки спільного боледосвіду.
вдосвіта й до ночі ненависна робота
щодна та сама пластинка
годинник тіктак-тіктак, тікток-тікток
а чи була б ти моєю сієстою?

— у тебе нова рана? зробити репост?
забезпечу її розмноження (с)порами
хай усі долучаються до культу страждань.
а чи була б ти моєю опорою…?
ми із тобою звʼязані.
ми із тобою розбиті вази із
зівʼялими квітами почуттів
ми із тобою жахливо прекрасні
а чи була б ти моєю людиною-пластиром?

— якщо ти такий слабкий
чому досі стоїш на цих тоненьких ніжках?
я росту завдяки сльозодощу
купаюся в ньому
пʼю через трубочку кров
що крапає з меча
яким я згаряча рубаю своє минуле.

мовчки знімаєш капелюшок
сорочку спідничку… літає одежа
нічого говорити та все ж
розвʼяжи мені язика а не свій тугий корсет
що душить нас обох
поговоримо про дитинство, травми,
рамки картин та обмеження,
межі дозволеного, твої дурні соцмережі,
зрештою хоча б про твої дурні вірші.

знову цілуєш зопалу
— тихше, тихше…
у прогнозі для серця сьогодні опади…
хіба так важко говорити?
ми із тобою звʼязані
чи лише наші руки?

?Друзі, хто в Одесі!

Запрошую на вистави своєї театралки!

27 вересня — «Дзеркало»
25 жовтня — «Помпезне шоу»

?Буду рада всіх бачити <3
Поширення вітаються!

синьоокій
від Синьоокої

Я плачу, і сіль розʼїдає обличчя.
Сваритись з тобою давно стало звичним.
З дитинства крокую по колу абʼюзу —
Досвідчена бранка горгони Медузи.

Втомлюся від тебе — і в гори на тиждень,
Заочно сичатиму: «вперта колишня».
Стабільно у зрадах, сумління не мучить,
Зате як вернуся, ти мила й квітуча.

Стрічаєш з обіймами і капучино,
Кудись утекла знавісніла гірчинка.
Ведеш на вистави, стендапи, концерти,
І так, ніби вперше, вальсуєш у серці.

Парфуми-акації, очі з лазурʼю,
Твоїми синенькими знову ласую;
На пляжі зливаємось в рідкісну суміш —
Досвідчена жінка й довірливий зумер.

Побилися. Рясно саджаю прокльони.
В альфатер твоє «я з тобою до скону».
Коти твої, друзі-поети… Обридло!
Мене, як і кожного, ти надурила.

Нічого не вдієш — кохаю! От лихо…
Ти знаєш, тому і заходишся сміхом.
Таких не існує ні поряд, ні десь там,
Ти завжди моя, синьоока Одесо.

Я не пара тобі

Я боюся твоєї ніжности, як поет — переходу в прозу,
Я для Бога давно небіжниця, а для тебе все швидко й просто.
Я тону у кривавих течіях, ти завжди маєш зайвий катер.
Я давлюся горілим печивом, на довершення — жалю скатом.

Я не пара тобі, ніскілечки! Я важка й непотрібна трата,
Ти подумай нарешті кинути, бо за мене не слід вмирати.
Мій сніданок — твоя вечеря, і я лягаю під третіх півнів.
Я ніколи не буду чемною, не дозволить у рота піна.

Не дарують таким півонії, назбирають кульбаб хіба що.
Не змагаються із драконами, а шепочуть «вона пропаща».
Не кохають таких, а бавляться. І під ранок — надвір із криком.
Я не милий десерт до кави, а неподатлива й вперта крига.

Я не пара тобі, одумайся! Не біжи на червоне світло.
Я — істерика, сльози струменем. Усмирити мене не вийде.
Я кусаюсь, причому — боляче. Залишаю кислющий посмак.
Біля мене немає поручнів, біля мене — холодна постіль.

Я боюся всього відвертого, шлях до серця мого — крізь розтин.
Я живу з почуттями стертими, маю гордість з високим зростом.
Я не пара? Чи хочу здатися неприступним огидним змієм?
Я кохаю. Впівголоса, здалеку. Лиш казати про це не вмію.

Нічне соц.опитування?

Який мій вірш подобається вам найбільше?

тю. забула. пишу-пишу і забуваю вам показувати.
28.03.
more

Л.

сизойка сьогодні співає на диво гучно
із піснею вилітає
з потемок самотності в ранок любові
вічно схвильоване море
сьогодні на диво спокійне
Вілю, рушаймо у плавання
бурі залишились в осені
штилями бавиться літо

перший стрибок з парашутом
у небо з насиченістю на максимум
спочатку боїшся ступити крок
а потім тебе огортає вітер щастя
дивись — ми летимо над містом
і на цій шаленій висоті
сьогодні на диво анітрохи не холодно
бо я нарешті зовсім не боюся впасти

моє море сьогодні на диво спокійне
моє нічне натхнення на варті твого безсоння
сизойка виспівує «наново»
а я наново закохуюсь у тебе
бо слово любов починається з літери «л»