Трюффо. Улюблене. Фільм другий

———

Стріляйте в піаніста (1960)
Після свого першого успішного дебюту Трюффо продовжив втілювати в кіно те, що плекав як кінокритик. Його другий фільм — кінематографічний віраж, «кримінальна драма», яка тікає від цього визначення так само, як її герої — від переслідуючих їх гангстерів. Але це не втеча від схоплення, а радше вдале сновигання. Вони відволікаються, забувають відведені їм ролі й повертаються до того, що їх справді турбує: хизування, стосунки між чоловіками й жінками. І, врешті, губляться в музиці, як головний герой фільму Чарлі (Азнавур).

Між першою сценою, де чоловік утікає від переслідувачів, врізається в ліхтарний стовп і заводить розмову з незнайомцем, що допомагає йому підвестися й ділиться одкровеннями про подружнє життя, і фінальною, де Чарлі, втративши другу кохану, убиту гангстерами, повертається за піаніно, Трюффо не обтяжується класичною схемою розгортання сюжету чи «психологічною мотивацією» персонажів. Він розриває наративні лінії й склеює їх, залишаючи місце обривів видимими. Те, що сьогоднішні глядачі можуть навіть не помітити, на початку 60-х було радикальним жестом. Тож любов Трюффо до американського нуару й детективів — це не спроба повторення, а омаж, що запускає знайомі мотиви в новій конфігурації.

Цей фільм започатковує велику серію літературних адаптацій, але в характерній для режисера манері: літературний референс тут майже випадковий. Трюффо, як і інші сильні режисери, перетинається з текстом у кількох, а можливо, й в єдиній точці. Для нього це радше місце, звідки можна схопити ідею, що потребує специфічного кінематографічного підходу, щоб постати як рухомий образ.

Він казав, що цей фільм змушує і сміятися, і плакати. Через 65 років після його виходу наше поле чуттєвості вже має іншу конфігурацію, тож плакати ми, можливо, не будемо. Але те, що цей фільм викликає сміх, приносить задоволення і, найголовніше, засвідчує ті радикальні зміни в кіно, які багато в чому започаткував сам Трюффо, — сучасний глядач заперечувати не стане.

По слідах нещодавнього дня народження Трюффо, вирішили звернутись до декількох його робіт, наших улюблених. Кожна його робота — особлива, однак ми зупинились саме на чотирьох, що розкрили для нас Трюффо як режисера і його ідею кіно. Тож наступні дні будемо пригадувати кожну з них: від «400 ударів» до «Сусідки».

———

Чотириста ударів (1959)

"Чотириста ударів" – тричі дебютний (для Трюффо, для Лео, для їхньої «суми» – Дуанеля) і вкрай наповнений мереживом сенсів і зв’язків фільм. Ми спробуємо прослідкувати лише за однією з границь, майстерно перейдених у цій картині – тією, що визначає її назву (яку варто перекласти українською як "Тридцять три нещастя").

Підліток Антуан Дуанель протистоїть спробі його «упокорення» з боку батьків і школи. З точки зору тих, хто владний над хлопцем, він повинен перестати бути помітним (виділятися), припинити витівки (вихід-ки), залишитися нарешті, де належить (у заданих межах). Від Дуанеля вимагають передбачуваності дій і приховування самості — в ідеалі його дії мають виходити зі встановленого порядку, а не його свободи. Звісно, починається бунт.

Шукати звільнення потрібно подалі від соціальних центрів (куди тягне доцентрова сила влади). Отже, шуканий шлях — маргіналізація: слід залишатися так далеко від суспільства, щоб воно відчуло нікчемність твого значення, припинило звертати на тебе свою виключальну увагу (владу). Так Дуанель незмінно і стрімко виходить на і за межу шкільного розпорядку, домашніх стін, колючого дроту виправної колонії.

В останній сцені Антуан, здається, вирвався на волю. Тут його не наздожене влада (утім, скільки це триватиме?). Тим не менш, на його обличчі — розгубленість. Перед ним неосяжна стихія, море, до якого він прагнув весь свій шлях. Така ж стихія відкривається і всередині Дуанеля: ось він звільнився від нав'язаних меж, але де його власні?

? Панельна Дискусія "Як читати про кіно?"
Завтра, 16/11 о 12:00 від кінофестивалю "Пролог"

Часопис "Кіно-Коло" спільно з кіноклубом "КRАЙ" проведуть неймовірно важливу для всіх дискусію в Будинку кіно!

Яку роль грає журналістика у популяризації кіно? Рецензії, інтерв’ю з акторами та закулісні історії захоплюють і надихають глядачів. Кіно оживає для аудиторії саме через живі та емоційні матеріали, які відкривають глибші сенси фільмів і створюють навколо них хвилю обговорень ?

? Гості від "Кіно-Коло":
Ганна Шерман
Віктор Глонь

? Гості від "КRАЙ":
Андрій Полешко
Андрій Морозов
Олександр Смаглюк

Побачимось на обговоренні, вхід вільний!

⏰ 16/11 - 12:00
? Будинок кіно, Саксаганського 6, Київ
[Блакитна Вітальня]

І Кіно-Коло І КRАЙ І Будинок Кіно І

Як підступитись до британського кіно? Навряд хтось здатний про це може розповісти краще, ніж британець.

У суботу, 28 вересня, зустріч на "Краю" відбудеться англійською, оскільки про особливості британського кіно говоритиме сучасний англійський письменник Гебріел Краузе:

"Жорсткий реалізм колись був наріжним каменем британського кінематографу. Наразі ж не до кінця зрозуміло, що визначає британське кіно. «Покидьки» (Scum, 1979) з молодим Реєм Вінстоном – класичний британський фільм, що демонструє такий реалізм через розповідь про жорстокість виживання. Однак, окрім історії про виживання у в'язниці, це фільм про безпосередність – одну з багатьох тем, які ми обговоримо.

Напередодні зустрічі в суботу варто також переглянути інший фільм, що являє цю грубу якість, що вирізняє британське кіно, але стосується іншої форми соціального насильства (цього разу – насильства над самим існуванням) – режисерський дебют Гері Олдмана «Не ковтати» (Nil by Mouth, 1997), де також знявся старший Рей Вінстон у головній ролі.

28 вересня (субота)
⏰ 15:00
? вулиця Саксаганського, 6, Будинок кіно, Мала зала (1 поверх)
? 250 грн

??Захід відбудеться англійською мовою з синхронним перекладом

?Зареєструватись можна за посиланням:

https://www.onthekrai.com/scum

Сайт,Інстаграм,Телеграм,Кінопростір