Звучить як план

Катаємося ввечері з донькою на велосипедах, обганяємо по доріжці трьох акуратних жіночок, і краєм вуха чую, як одна впевнено каже іншим:

— Он наш Господь. Мы расширим его царство...

Деталей плану, на жаль, не почув — надто швидко обігнали. Але задуматися встиг: це вони про Саваофа і вічне чи про Зеленського і новини з Курської дуги?

О, великий, могучий и... смешной

Донька, 8 років, зненацька:

-- Ти, татко, не дивуйся, що я іноді російські слова вживаю. Просто мені вони дуже смішні. Наприклад, чємадан.

Нерв

Іноді трапляються метафори, які прорізають текст, мов риф Джимі Пейджа — стадіон. Метафора — це нерв літератури.

Щойно трапилася така — в ній два поверхи розкоші. Не щодня трапляється.

...з душою, чорною, як Біблія...

Тягар білого дисклеймера

Постколоніальна деталь: в австралійських книжках тепер ввічливо зазначати, на території якого аборигенного племені біла людина їх написала.

Будинок «Слово» (2024)
#кінопанорама

Є фільми чорно-білі в прямому смислі, а є в переносному. Цей — в обох. З чорно-білою картинкою зрозуміло — так простіше знімати стародавню натуру. З чорно-білими героями теж зрозуміло — так простіше вписатися в лінію партії.

Автори ніби не вирішили, що вони хочуть зняти: алегорію про хтонічну суть радянської влади чи нуар про життя радянських письменників. У підсумку вийшло трохи картонне кіно: щоб ми не помилилися, хто тут поганий, йому дали російське прізвище і фізіономію Путіна. На жаль, такої приємної однозначності в природі не буває.

Найбільше сподобалася Раїса Троянкер, головна наша німфоманка. Ще вчора про неї ніхто не знав, а сьогодні це фамфаталь № 1 — БДСМ з Сосюрою. Українізація працює.

Як історична і, головне, художня конструкція «Будинок “Слово”» просить знижки. Як алегорія... Ну, може бути, якщо глядач не розбещений феліні-пазоліні. Тонші мережива на тему митець і влада можна знайти у фільмі «Життя інших» (Das Leben der Anderen, 2006) — заслужений оскар

…or your button back
Зі старого Прим. пер.Пошуки однієї цитати привели мене до знаменитої книжки Дарвіна «Подорож натураліста довкола світу на кораблі “Бігль”». Це та сама подорож, з якої він привіз теорію еволюції. Замість виписати цитату і йти далі завис на цілу годину, так цікаво.

Підходить, значить, корабель «Бігль» до Вогняної Землі. Дарвін милується суворими пейзажами і розповідає, що капітан Фіцрой уже бував у Патагонії. І прикупив там за один перламутровий ґудзик дитину (магнітики на холодильник придумають пізніше).

Хлопчика назвали за номіналом — Баттон, що в перекладі з англійської означає Ґудзик. Треба сказати, що капітан Фіцрой тягар білої людини ніс гідно — Ґудзика не бив, їсти давав і навіть навчив грамоти.

На кораблі було ще кілька патагонських тубільців з минулої подорожі — капітан узяв їх у заручники, бо хтось в англійців шлюпку спер. Сам факт їхньої присутності на борту натякає, що повернути шлюпку це не допомогло. Капітан Флінт з «Острова скарбів» викинув би тубільців за борт, а капітан Фіцрой аж в Англію повіз.

Далі Дарвін міркує, що різниця між «дикунами» і «цивілізованими людьми» більша, ніж між дикими тваринами і домашніми, і, боюся, коли прогресивні хунвейбіни дочитають до цього місця, то заслуги перед наукою його не врятують.

Як ви знаєте, «подорож натураліста» стала епохальною подією в історії пізнання. На Галапагосах Дарвіна осяяло, і він розгадав секрет соусу: розмаїття живої природи — результат пристосування до середовища, а не гра божественної уяви.

Щоб потрапити в команду, Дарвін збрехав на медкомісії і взагалі не отримував платні. З його боку це було, вживаючи сучасну мову, волонтерство. Та найпікантніша деталь експедиції — навіщо капітану Фіцрою вона взагалі здалася?

«Для капітана Фіцроя одним із головних мотивів іти в нове плавання було бажання повернути цих тубільців на батьківщину». Кінець цитати.

Отак горопашний хлопчик вартістю в один перламутровий ґудзик доклався до теорії еволюції.

Витвір уяви писателяЗі старого Прим. пер.
Сьогодні 165 років з дня народження Артура Конан-Дойля, автора книжок, що їх дорога редакція перечитувала найбільше разів. З цієї нагоди повторю пост п'ятирічної давності

На днях Артуру Конан Дойлю виповнилося 160 років. Проза буднів завадила дорогій редакції привітати його в той же день, але з півторасталітньої відстані це, сподіваюся, невеликий гріх. Тим більше, що у мене є для шанувальників автора тонкий подарунок: передмова до першого українського перекладу Шерлока Холмса. Надворі 1908 рік. Останній абзац особливо душевний.

· · ·
Артур Конан Дойль (Doyle), шкоцький повістяр, зродив ся 22 мая 1859 р. в Едінбурґу. По укінченю середної школи й універзітетських студій став лікарем, а рівночасно почав свою літературну діяльність.

Та його діяльність є незвичайно об’ємиста. Особливо вславив ся він своїми повістями з пригод тайного аґента, Шерльок-Гольмса. Тих повістей, зібраних під заголовком: «Adventures of Sherlock Holmes» (Пригоди Шерльок-Гольмса) тай «Memoirs of Sherlock Holmes» (Дневник Шерльок-Гольмса), є така величезна скількість, що прямо чудувати ся треба, яку буйну фантазію має їх автор.

Тому, що пригоди Шерльок-Гольмса, читають ся з незвичайно великим заінтересованєм і розходять ся у нас в польських перекладах в тисячках примірників, зважили ся ми подати українській публиці де-що з тих славних пригод в нашій рідній мові. Досить придивити ся по львівських книгарнях, трафіках, по зелізничих кіосках, а зможемо собі виробити понятє, який великий попит мають Дойлеві оповіданя. Ми мали вже нагоду познакомити наших читачів з одним оповіданєм Дойля, «Остров божевільних»; се оповідане подобало ся загально. На літературний додаток отже вибрали ми отсе одну з найкрасших повістей з тої области, «Кровавий шлях».

Хоч ми пересьвідчені, що надто великої вартости літературної пригоди Шерльок-Гольмса не мають, та друкуємо їх в тій ціли, щоб не давати українській публиці нагоди кормити ся польськими перекладами тай своїм грошем збогачувати русиноїдну польську пресу. Вкінци ще одно: по польських переводах Дойля друкуєть ся звичайно навіть портрет славного тайного аґента, Шерльок-Гольмса, очевидно для аґітації. Шерльок-Гольмс не є жадна історична, реальна особистість — се витвір уяви писателя.

В. Д.

Львів, 18 мая 1908 року

Оголення прийому

Донька, 7 років, перший клас, грається в ролях іграшковими звірями — говорить за них різними голосами. Чую краєм вуха, як звірі з'ясовують стосунки:

— Ти мені збрехав!
— Ти тупий? Це художній прийом!

Жовтогаряча республіка

Забавний приклад явища, яке я називаю overukrainian, трапився в одній історичній книжці.

Є в Африці річка і колись була одноіменна республіка-колонія. Англійською вона називається Orange, російською — Оранжевая.

В українському перекладі колонія фігурує під назвою Помаранчева. Іронія в тому, що такий хід, незалежно від того, з яких міркувань ми його зробили, красиво заводить нас у манівці.

Річ у тому, що оранжевий у цій назві стосується не кольору, тому його не можна просто так синонімізувати. Річку і колонію було названо на честь династії Оранських (англ. House of Orange). Тобто, по-хорошому мало би бути Оранська річка і Оранська республіка, але так уже історично склалося (ймовірно, через вплив російської мови), що вони у нас теж Оранжеві. (Прихильників Оранських, які очолювали боротьбу Нідерландів за незалежність у ХVІІ столітті, називали оранжистами. Справу заплутує те, що оранжевий — династичний колір Оранських, збірна Нідерландів з футболу грає в оранжевій формі.)

Перефарбовуючи все це у помаранчеве, ми тим самим виказуємо, що не цілком розуміємо, що робимо, пробач нам, отче. Переконатися, що хід хибний, дуже просто: замініть «колірну» назву на синонімічну — Жовтогаряча республіка.

Цікаво, що вікіпедія теж збиває читача з пантелику помаранчевим. І це хороший приклад, що вікіпедія — не скрижаль завіту, а user-generated content.

(Ремарка в дужках: якщо комусь здається, що помаранч більш українське слово, ніж скомпрометований російською мовою апельсин, то я вас розчарую — обидва запозичені :)

Словом, якщо на клітці з жирафом написано «Слон», не вір очам своїм.