Катрю навчили стріляти із пістолета.
Катря чатує на ближньому березі Лети,
міцно тримає живих, не пускає їх далі.
В сумці у неї монети — про всяк, на невдачу,
щоб не лишати відкритими небу зіниці.
В сумці у неї знеболювальні і тканина,
скручені смужечки для перев’язок. 
Катрі шістнадцять — вона має сміятись,
має ходити до школи. Натомість
спить вже одягнена, завжди готова.
Темно у хаті, світити не можна.
Бинт у неї на шиї — ґердáн переможця.
Катря — воїн зі смертю, гуляє по вістрю.
НКВС-ники били її, як дорослого чоловіка,
«Я тєбя пропущу чєрєз вєсь гарнізон,
ах ти сука!» Катря дивилася на горизонт,
міцно тримаючи сумку. Сонце заходило в Лету.
Катрі вдалося втекти. Мала псевдо — «Олеся».
Вміло ховала сліди, як у дитинстві «штафети».
Ніч береже таємниці, наче поранених — фельдшер.
Катря бинтує наосліп. Коли би
всі порятовані Катрею принесли‌ їй
двійко монет, що не стали в нагоді
для переправи — вийшла би горда,
дорогоцінна об’ємиста сáлба.
Катря б її не носила, «не для мене» — сказала б.

30.01.2024

• Історію Катерини Бережанської я прочитала у книзі #Моя_УПА, автор - Любов Загоровська. Це збірка свідчень, записана зі слів людей, які були в УПА і вижили. Дуже рекомендую книгу, це страшні свідчення, але нам потрібно їх пам‘ятати.

Учора на презентації познайомилася із авторкою цього чудового вірша. Вона читала його на "вільному мікрофоні". Це чудово 💔

Подумала, що поїздка до Києва — нагода сходити на "Будинок "Слово"", бо в Дніпрі я до кінотеатрів з початку повномасштабки не ходжу.

Ну, і зводила себе, власне.

*🎬Про хороше:* це фактурний, візуально приємний контент, якому дуже личить чорно-біле.

▪️Є чудово поставлені сцени, наприклад, перше читання угробіщного плагіату в їдальні і порноперформанс Троянкер (так, я відчувала певний крінж усі ці п'ять хвилин, але це по-своєму естетично).

▪️Або ж сцена видіння у воді (так, було би краще, якби в ній ніхто не розтуляв рота, але вона лаконічна у своєму символізмі).

▪️Ну, і загалом хвалити є за що: от хоч би і гру окремих акторів, і прекрасний добір типажів, які переважно разюче схожі на прототипи (це дуже допомагало мені відрізняти між собою малослівних другорядних героїв, бо я добре знаю, який із себе Йогансен, а який Семенко).

▪️І, звісно, це дуже важливий фільм зараз. У залі було багато людей. На інший сеанс, вечірній, я взагалі не змогла взяти квиток — там був солдаут.

◾️І окремо я хочу похвалити актора, який виконував роль сексота (вигаданого). Цей упир перетягає на себе увагу, бо він дуже опукло виписаний: заздрісний, бездарний, хоче прославитися, нічого не вміючи, жалюгідний мудак, готовий на будь-яку підлоту, поки не отримує в зуби. Його фінал — це чиста сатисфакція.

Зокрема, тому, що актор страшенно схожий на молодого путіна. Оп — Хвильовий чотири рази стріляє в путіна. Оп — путін обсцикається. Оп — у путіна не встає. Оп — путіна труїть манкою родичка жертви зґвалтування. Це прекрасна частина. Вам сподобається.

*🎬***З іншого боку, я розчарована. От просто розчарована — та й все. Творці хотіли охопити забагато — і вийшло замало. У наявності — та сама театральщина, якої ми побоювалися після трейлеру.

▪️Оповідь плюс-мінус зосереджена на Хвильовому, але чи міняється він як персонаж? Ні, не міняється. Він і на початку фільму знав, що радянська влада шото замишляє, судячи з того, як пискував. І він переконався в цьому. Треба сказати, його метання доволі страшні й гарно зіграні, але, якщо ми не знаємо контексту і прийшли як неофіти, не певна, що ми все зрозуміємо.

▪️Тичина має буквально кілька сцен, і в усіх ми бачимо його якимось дріб'язковим і сцикливим (щиро ображається на конченого графомана, не заважає зґвалтуванню, пристосовується). Це так спрощено, що прям боляче.

▪️Семенко вийшов рельєфним, аж сюжет почав йому підігрувати походами в музей. До речі, Семенка не арештовували в "Слові" — це трапилося в Києві значно пізніше, у 1937 році, і, можливо, його популярна дружина Наталія Ужвій, яку нам показали лише як маму, красуню й власницю черевиків, була до цього причетна.

▪️Йогансен і Остап Вишня радше відіграють роль масовки, а Любченко — німої і сюжетно малопотрібної тіні Хвильового (хоча я давно не перечитувала спогади на цю тему, а зі студентських років у мене є смутне враження, що десь так — щодо тіні — воно й було).

▪️Сцена із мертвою дівчинкою — це вже геть якась сльозочавилка, ніби вантажівка з трупами заморених голодом селян сама собою недостатня, щоб довести людину до суїциду.

▪️Сцена із кабаре про Харків мене щиро здивувала. Це дійсно було найкраще, що можна було сказати про новаторський театр Курбаса?..

▪️Але насправді цей фільм треба було назвати "Бурхливе сексуальне життя уявної Раїси Троянкер (із характерним акцентом)". Ви побачите оголену натуру, уже згаданий мною похабний виступ, батіг (без пирога), мундштук, панчохи і таке інше. У мене немає до цього коментарів.

Як на мене, фільм намагався з'їсти більше, ніж міг проковтнути. Він уже значно кращий від попередніх спроб переосмислити гострі моменти нашої історії, — згадайте, простибіг, "Крути" чи "Забороненого" — але це досі поетичне кіно з претензією, а не грамотно, цікаво й правдиво розказана історія.

Біля озера Ільменя
Став Великий Новгород,
Збудував його слов'янський
З фінським змішаний народ (c).

Усе, що ви хотіли знати про творчість Олександра Олеся в програмі для 5-го класу, але боялися спитати.

Ну ок, про НовгорОд у програму не виносять, але "Княжа Україна", в принципі, вся така. Неймовірно заримована. Неймовірна вопше.

Дослідження програм з укрліту такі цікаві речі приносить. Ось, скажімо:

"У нього все тіло потерпло від тужливої думки: "Невже ми здамо отим голомозим татям наш Білгород*, богатирську заставу Києва?

Невже маємо загинути ганебною смертю?" Мимохіть згадав свій останній бій з печенігами. Коли ж то було?

Гай-гай, двадцять та ще й п'ять літ тому… Святослав, преславний і великий князь, вів свою дружину від ромеїв , з якими уклав вигідний мир. Везли багаті дарунки від переляканого і поступливого василевса. Вели бранців без ліку. Мито пливло по лодіях , а дружина йшла на стомлених конях понад берегом Дніпра. Так само берегом гнали і бранців."*

Знаєте, який клас? П'ятий. Вухами серця чую понуре завивання, у якому єднаються передні парти і гальорка.

www.ukrlib.com.ua

Богатирська застава — Сергій Плачинда, повний текст твору

Читати повний текст "Богатирська застава" (автор: Плачинда Сергій Петрович). Читати повністю електронну книгу Сергій Плачинда — Богатирська застава онлайн в Бібліотеці української літератури УкрЛіб

Отже, голосування за дату відбулося, і я нагадую про наші клубні плани:

🔸18 травня (субота) о 18:30 — зум-обговорення "Без ґрунту" Домонтовича. Відмічатися для участі у цьому пості.

🔸 26 травня (неділя) о 19:00 — зум-обговорення "Андрія Лаговського" Агатангела Кримського. Відмічатися для участь під постом за цим лінком.

🔸На червень ми вже обрали "Марка Проклятого" Олекси Стороженка, із датою визначимося після 26-го травня.

У червні — можливо! — візьмемо ще що-небудь із того, що я пропонувала раніше ("Старший боярин" або "Золоті лисенята"). Але це настільки не точно, що йой.

Своїми пропозиціями щодо текстів на липень — фігасє горизонт планування, сама вшокє! — можна і навіть треба ділитися в коментарях 💜

Ми нарешті закрили всі обіцянки по конкурсу фентезі-поезії від "Аль Мор". Начитано професійно, особливо мені останні два лоти подобаються, за таймкодами на ютубі їх можна прослухати окремо. Хоч і перші три теж гарні 💚

Дорозповім вам про творчість Бориса Тенети, поки ви не забули, хто це. У попередніх серіях:
🔻"Безробітний";
🔻"Гармонія і свинушник";
🔻мала проза.

Отже, оповідання з ухилом у гостроту й соціальну значущість, на відміну від імпресіоністичних "ранніх" (яких, бляха, ранніх, він загинув у 31, але нехай). Усі тексти — звідси.
*🔸"Люди" — лютий текст про те, як село по-діловому вчинило самосуд над конокрадом. Дуже динамічна історія — і страшна. Є одна серйозна робота про Тенету, Ліни Стороженко, і авторка говорить, що це соцреалістичне й на злобу дня, тому гірше за зразки попереднього періоду, типу "Міста". Але мені, попри певну тенденційність і подеколи аж карикатурну стрьомність персонажів, дуже зайшло. Від того, як герої впевнено перемикаються між брутальним побиттям і культурними потребами, можна наглухо висадитися.
*🔸"Ковалі"** розпізнані дуже погано: чи в наборі, чи в скані замість "и" постійно "н". Але прочитати можна. Це теж похмура історія — про єврейську спробу збройного опору бандам часів того, що в радянській історіографії звалося громадянською війною (бо, чесно сказать, до описаного Тенетою "визвольні змагання" геть не пристають). Здається, що опір безнадійний, адже з усієї громади опирається заледве дюжина людей. Але, коли хоч хтось рятується, це ніколи не марно.
Я би сказала, що враження змазаніше, ніж від попереднього тексту, і певна карикатурність теж є, але не так щоб і погано.

*🔸"Десята секунда"* — жуть революційно-матроська. Сільський хлопчина пішов відвойовувати рідне село з більшовиками під час наступу "козаків" (чи я патірялася, чи під ними Тенета розуміє таки "білих", бо в нього вийшли слабко нюансовані великодержавні кацапи). Та й надивився такого екшону, що на три життя би вистачило. Я не знаю, кому там з критиків події були не пов'язані й динаміки забракло, — я читала, як приклеєна. Тобто "зачервоність" фокального персонажа, звісно, збриджує, але загалом те, що він юний і наївний, трошки компенсує враження. А перебіг дії затягує. І так, це теж страшне. Припускаю, що Тенета справді хотів щось партійне утнуть, але вийшло щось не туди.

*🔸"Ненависть"* — ще одна стрьомна історія із часів визвольних змагань. Тут класичний троп "брат на брата", причому в досить гостросюжетних обставинах. Мені геть не жалько було фокального персонажа, бо він кінчений більшовик без уявлень про приватну власність, але й сільських дядьків не дуже шкода, бо вони з тексту в текст у Тенети — така протеїстична маса, яка мімікруватиме під що завгодно, аби втримати своє і дочекатися слушної нагоди. І це ніби нівроку стратегія виживання, на перший погляд, але ж хіба воно помогло.

У мене є ще один великий текст автора, але поки нема часу до нього припасти. Але буде. Так що до цієї теми ми ще повернемося, дякую за увагу.
#відгук_перша_половина_ХХ_ст

Оце прочитала ще трохи Бориса Тенети (насправді вже все, що є в доступі) — зокрема, повість "Гармонія і свинушник" (1928, 1929 — людям зайшла, перевидавали).

🔻Це романтично-імпресіоністична штука, яку трошки нудно читать, бо знаєш, хто з героїв/героїнь приречений, з першої сторінки — то особа, яка найбільше горить ідеалами революції і жадає будувати світ новий.

🔻Історія починається із комуни хлопаків-студентів (мабуть, що робфаку, бо і на заводі вони теж гарують), які живуть гуртом у рідкісному гівні, курять підібрані надворі бички й топлять узимку хрестами з поближнього цвинтаря.

🔻Поява жінок у їхньому житті дещо приводить їх до тями: Дмитро стає кар'єристом, Данило хоче привезти кохану з села, Михайло раптом помічає, що довкола гівно, а Петро, здається, навіть! починає! митися! (Він, до речі, найбільше схожий на самого Тенету в спогадах.) Іван і Андрій, судячи з усього, лишаються гандонами, але і біс із ними.

🔻Жінки ж і стають "яблуком розбрату" в дружній комуні "Три ступні до вошей". І ні, це не про те, що хлопці не поділили дівчину — тут ідеться про саме ставлення до жінки. Баба? М'ясо? Товариш? Дама серця? Лінія розлому пролягла по небажанню Михайла, Петра й потім Данила ганьбити своїх пасій гидкими подробицями в чоловічому колективі.

🔻І насправді жінкам: Марійці із села, дівчині складної долі; Галині, що вийшла за Петра; Ніні, яка робить аборт за абортом і бігає до любаса, поки чоловік тусить із проститутками; а особливо Катерині — центральній героїні повісті — присвячено значно більше уваги, ніж чоловікам. Жінки снують затишний побут, поки чоловіки будують — ні, чесно каже нам Тенета — новий світ. Жінки офірують тілом і здоров'ям. Вони оплакують дітей. Але вони, принаймні дехто з них, самі хочуть будувати. І це не вперше автор звертається до такої теми — є принаймні ще схоже оповідання "Маріяка".

🔻Це та сама драма, яку пропонує нам Плужник у "Недузі", до речі: який новий світ без чистих шкарпеток і ситного обіду? Що ми, з гівна вилупившись, лишимо нащадкам? Але Плужник розвиває цю тему тонше, а Тенета щось мямлить про дивний світ новий, де не буде спільного побуту й володіння людини людиною. А жінки тим часом гинуть.

🔻Кстатє, цю проблему рішають стосунки, засновані на рівності й партнерстві. І кондоми. Пробачте, що я сварилася цим словом вище.

🔻Серйозно, буденність абортів у літературі 20-х жахає.

🔻Словом, усі ці складні любовні двофігурочки переважно позакінчувалися погано, особливо для жінок. Але можна потішитися світлою візією символічного приходу весни у фіналі.

🔻Тенета її не застав, до речі: у 1935-му він наклав на себе руки в камері у передчутті розстрілу.
#відгук_перша_половина_ХХ_ст