Сьогодні народилася людина, яка вплинула на мене своєю енергією, добротою та музикою. Тім Сміт неймовірно талановитий музикант, який об'єднав інших не менш талановитих (включаючи свого брата Джима) під однією назвою - Cardiacs. Він знімав відео для The Wildhearts, Sepultura, працював з Кавусом Торабі (хто знає той знає), 
Сьогодні йому б виповнилося шістдесят три роки. Він пішов двадцять першого Липня двадцятого року після затяжної хвороби.

#інвокація #музика

Вчора помер (та народився) Ноам Хомскій. Його дружина спростувала смерть, тож лінгвіст-анархіст ще з нами. Не вдалося втікти.

#культурнотрат

​​Бачу, письменник-канібал багатьох зацікавив. Отже, на книжку під назвою The Strange World of Willie Seabrook я натрапила в онлайн-крамниці 50wattsbooks: у кураторів крутий незвичний смак, і багато штук, про які я тут пишу, я поцупила саме там.

Це мемуари, які в 1960-х видала письменниця Марджорі Вортінгтон за мотивами своїх складних стосунків з письменником/журналістом/окультистом/алкоголіком/піздаболом Віллі Сібруком. Назва «The Strange World of Willie Seabrook» дещо оманлива: на нас постійно сиплються книжки з назвами типу «Дивовижне життя XY» чи «Неймовірна історія YZ», але Вортінгтон написала не сенсаційну біографію Сібрука (мандрівника, антрополога-аматора, мага-який-майже-переміг-Гітлера-силою-закляття), а «біографію» їхнього життя разом, і це дійсно strange world — дивно задушливий, дивно гнітючий. Майже вся книжка — це чемний неймдропінг: з ким пара Сібрук/Вортінгтон випивали на тій чи іншій вечірці в 30-х. Попри те, що вони дружать з масою живих легенд, і те, що в їхнє коло стікається все більше європейських антифашистів, в цьому богемному болоті час від часу опиняється то уйобок Дюранті, то колаборант Жан Фонтенуа, який прямим текстом обіцяє «ми вас всєх убйом».

Самих Віллі і Марджорі теж важко назвати приємними персонажами. Дуже скоро стає ясно, що Марджорі неймдропить не просто так: вона відтягує написання іншої історії. Згодом ця тіньова історія починає вимальовуватися, хоча жінка до кінця не називає речі своїми іменами. Вона посилається на «фантазії» Віллі, його «фрейдистську проблему, що виникла через стосунки з матір’ю», «справи, якими він займається в сараї», «фетишизм»; зрештою вона називає його «сексуальним садистом» — але це м’яке формулювання. Віллі Сібрук любив піддавати молодих нужденних жінок тортурам, нібито в пошуках містичного досвіду. Зайшовши в той чортів сарай під час однієї з «сесій», Марджорі бачить Сібрука з тілом дівчини — обоє думають, що вона мертва; Сібрук змусив її декілька діб висіти на ланцюгу. Коли дівчину все ж вдається привести до тями, Марджорі… робить висновок, що вона прикидалася мертвою, щоб скоріше закінчити «сесію». (Якби ці мемуари були фільмом, то це був би на 90% «Сувенір», на 10% «Мучениці».)

Відсканована книжка є в інтернет-архіві, причому підписана «тіткою Марджорі» «з любов’ю» (нерозбірливому) одержувачу. Чомусь це єдина пов’язана з книжкою людина, чия подальша доля мене цікавить. Чи прочитав племінник/ця подарунок? І головне: чи став після цього непитущим вегетаріанцем?

Дещо цікаве з "сестринських каналів". Усе як ми любимо: окульт, трагедії, темрява, нацизм та люди у своємо дивному вимірі.

#чужемайно #окульт

Це наша перша спроба висловити свої відчуття стосовно війни музикально. Для мене це важливий крок. Я ніколи не вважав себе музикантом. Завжди полягав на мову для вираження. Але зараз відчув, що слова не хочуть витрачати себе на мене у достатньому сенсі.

Це доволі довга композиція. Довга, груба, сумна. Якою ж ще їй бути?

#звуки

https://dadavsevil.bandcamp.com/track/24-02-22-burning-flowers-crying-stones

Dada vs Evil

24/02/22: Burning flowers, crying stones, by Dada vs Evil

track by Dada vs Evil

Ось що було побачено біля моєї домівки?

#дивносвіт

Хелен Лундберг (Helen Lundberg, 1908 – 1999) известна тем, что организовала группу калифорнийских сюрреалистов, единственную в межвоенный период в Соединенных Штатах. Они называли себя "Пост-сюрреалисты", и вместо фиксирования образов снов и автоматизма, строили сознательные композиции. Их манифест написанный был написан в 1934 и был иллюстрирован этой работой - "Растительные и животные аналогии" (1934 – 35). Он пропагандировал искусство как "упорядоченную, приятную, интроспективную деятельность; обустройство эмоций или идей. Визуальные элементы функционируют только для создания этой субъективной формы; либо эмоциональной или настроенной сущности, либо интеллектуальной или идеальной сущности".

Дуже давно підписан на дружній, в астральному сенсі, латвійський канал про мистецтво. Уваги дуже достойній.
Сюрреалізм про який ви могли не чути саме тут. Онейронавти, пірнайте!

#чужемайно #мистецтво

Скоро Пасха, тож наш автор вирішив поділитися розповіддю.
Усе як ми полюбляємо. Ні слова більше - насолоджуйтеся!

*Кам'яниста дорога ріже стопи. Взуття зовсім зносилося. Йти майже неможливо. Торбйорґ тримається краще за мене. Мої ноги вже зовсім вкрилися мозолями. Скоро почнеться ліс. За ним має бути село. Сподіваюся на це. У лісі темно. Я боюся темряви. Торбьйорґ, здається, ні. Вона впевненою хлоп'ячою ходою йде попереду мене. Чи знає вона про свою ходу? Її завжди дуже бентежило, що вона схожа на хлопчика. Батько змушував. Тому й назвав її Торбьйорґ.

автор:* #napoleon_in_rags#розповіданняhttps://telegra.ph/Holodna-s%D1%96ra-zemlya-04-25

Telegraph

Холодна сіра земля

Ми не їли декілька днів. Але нам потрібно йти. Йти так далеко, щоб нас не знайшли. Сіра земля. Така плоска, гладенька і тільки десь там пагорби та гори. Сіра земля з плямами снігу. Я чув, як бурчить у животі в Торбьйорґ. Вона лежала, міцно притулившись до…

The loss of his clothes hardly mattered, because
He had seven coats on when he came,
With three pair of boots—but the worst of it was,
He had wholly forgotten his name.
The Hunting of the Snark

Якось я хотів написати роман про подорожі у Світ Снів через наркотик "пилок" який синтезовано з часток сновидінь, про записи снів на касети так усе таке інше. Багато ідей було записано, я дійсно виношував план написання... А потім, прочитавши роман "Вірт", зрозумів, що мій роман про Сновидіння вже написав англієць у відносно далекому 1993-ому (за два роки до "написання" мене). Навіть назви наркотику збіглись. Ймовірно ми налаштувалися на одну онейрічну частоту...

Джефф Нун англійський письменник, "батько онейропанку", один з тих письменників до яких ще не дотягнулися руки екранізаторів і, мабуть, не дотягнуться.
Серії "Вірт", "Таємниці Найтквіста" та інші твори - це Англія, яку ви більше ніде не знайдете. Але це та сама Англія. Не видумана казка, а така, що кричить на кокні серед бруду вулиць, яка не ховається, а показує себе такою, якою вона є: красивою, моторошною, сумною та дивною.

#маргіналії #літера