я чекаю.
знаєш, як там кажуть "поки жінка з чоловіком вступає в сварку і ще щось доказує — вона його кохає, коли мовчки стоїть і з усім погоджується — перегоріла ".

тому я чекаю на цей час.
я майже відпустила, їй нічого не розповідаю. ні про відчуття у дружбі, ні переживання на душі.
я майже перестала писати перша, і майже не маю потреби в ній.
але чекаю кінця цього "майже".

*©автор:* @aniks_kssssss

оп, оп. знову блог

під кінець, думаєш про початок.**

візьму книгу до рук,
про шепочу "Хірург".
вікна замкни щільно,
щоб не проймало дух.

слова застрягли в горлі,
і більше нічого сказать,
і більше нічого писать.
після болю виписаного на папер, залишилось пустище в мінерах.

#про_автора

Лягаю в ліжко
зігрітися,
бо опалення ще рано вмикати, та й дорого...
Лягаю під ковдру
і
мерзну.
Вже й вікно зачинила,
а ноги наче крига.
Вдяглась,
холодом шкіру пронизує.
То може треба змінити ковдру? На ту що потепліше...

[і це я зараз не тільки про ліжко]

Ми писали про різні випадки,
Та стилі життя.
Але тема, та сама
Смерть і життя,
Вона–про порізи, а я – про думки.
Ми такі різні, але схожі в одному
І це саме біль.

Накоїла багато дурниць.
Вибирала завжди, не тих.
Сумувала я тоді?
Ні,
Я розуміла не правильний вибір.
Але вони мене відпустили.
Так, пам'ятаю їхнє ставлення люб'язне,
Я його так любила,
Вони помічали те, що не бачили інші.
Іскри в очах і розширені зіниці.
Щастя в голосі та посмішку добру й теплу на весні.
Мої малі кроки до цілі і сльози в кінці спектаклю «Житті».

*©Анет Адельєр*

Віриш мені?
Так.
Поряд зі мною?
Завжди.
До поки?
Назавжди.
Що завжди горить, як наше кохання?
Вогонь палкий.
Що згорає до тла?
Зло в петлі.
Ми з тобою схожі?
Самі протилежності,
Як завжди.
Чого ми прагнемо завжди?
Кохання.
Ти для мене, як весь світ?
Так.
Я для тебе?
Чужий.

2024

©Анет Адельєр

#цитата

Я оберу – місяць та зорі,
А він обере – сонце.
Хоч одна людина принесе в моє життя промінчик щастя і підтримки.

*©Анет Адельєр*