я чекаю.
знаєш, як там кажуть "поки жінка з чоловіком вступає в сварку і ще щось доказує — вона його кохає, коли мовчки стоїть і з усім погоджується — перегоріла ".

тому я чекаю на цей час.
я майже відпустила, їй нічого не розповідаю. ні про відчуття у дружбі, ні переживання на душі.
я майже перестала писати перша, і майже не маю потреби в ній.
але чекаю кінця цього "майже".

*©автор:* @aniks_kssssss

оп, оп. знову блог

під кінець, думаєш про початок.**

*🎉:хороших росіян не існує,якщо тільки мертві. вони наші вороги. і якщо хтось забув,вони знущаються з нас,усі.
я не буду нічого доказувати на третій рік повномасштабного вторгнення. ви вже не зрозумієте*

візьму книгу до рук,
про шепочу "Хірург".
вікна замкни щільно,
щоб не проймало дух.

слова застрягли в горлі,
і більше нічого сказать,
і більше нічого писать.
після болю виписаного на папер, залишилось пустище в мінерах.

#про_автора

Лягаю в ліжко
зігрітися,
бо опалення ще рано вмикати, та й дорого...
Лягаю під ковдру
і
мерзну.
Вже й вікно зачинила,
а ноги наче крига.
Вдяглась,
холодом шкіру пронизує.
То може треба змінити ковдру? На ту що потепліше...

[і це я зараз не тільки про ліжко]

добре те, що завжди закінчується ніжно, з спогами у дальньому кутку, ароматами старих книг, чаєм на помину, і поцілунками на шиї, та рамкою на комині.

добре те, що завжди закінчується ніжно,
з спогами у дальньому кутку,
ароматами старих книг,
чаєм на помину,
і поцілунками на шиї,
та рамкою на комині.

Ми писали про різні випадки,
Та стилі життя.
Але тема, та сама
Смерть і життя,
Вона–про порізи, а я – про думки.
Ми такі різні, але схожі в одному
І це саме біль.