Є тільки один спосіб припинити всі ці злодіяння: дати РФ достатньо важкої пизди, щоб вона вийшла з війни і більше не заходила.

Все. Інших нема, і саме обговорення їх лише відволікає.

Вітаю команду НБУ з майже прецедентною перемогою у Верховному Суді.

Не думаю, що хтось ще про це писав і це помітив, але це важливо.

Може хтось пам’ятає, але в 2014 коли норм шаталося все, треба було видавати кредити рефінансування банкам, але видавати їх було неможливо, бо їх тупо виводили та розкрадали. Ну і придумали тоді в НБУ, що рефін дають тільки під особисто зобов’язання власників банку. Тепер це фактичне правило, але тоді такого не було.

Ну і звісно ліхіє єбалаї і в такому випадку брали рефін та виводили. Одним з таких був і йобаний чорт, гніда та упир Леонід Клімов. Депутат партії регіонів декількох скликань, радник яника, уроджений макіївчанин(ага, от уж точно Макіївка родіна слоняр) і за сумісництвом власник Імексбанку. Банчок був так собі, жив на тому що через нього Клімов і всяки інші Гурвіци та Скоріки дещо крутили одеських бабок.

Корочі в банка були проблеми ще до 2014. А потім, як ви памʼятаєте, стало гірше всім банкам. Хоча надутий платіжками для бюджетників та пенсіонерів Одеси станом на початок 2015 року банк був 22-м за обсягом активів, в кінці 2015 його довелося вивести з ринку, тому що спиздили тупо все. Включно з рефіном.

НБУ ще за часів Гонтаревої почав з Клімовим судитися за стягнення заборгованості хоча б на 309 мільйонів гривень, за які він підписувався особисто. І НБУ навіть виграв першу інстанцію. І навіть швидко, в 2016 році. Але Клімов заніс у Одеську апеляцію, вони скасувала рішення першої інстанції. І справа відлетіла у Верховний. Який повернув все назад, на нове коло розгляду. Нове коло закінчилося вже у 2020 році, НБУ виграв апеляцію. І от нарешті 12 червня 2024 року Велика Палата Верховного Суду знесла касаційну скаргу Клімова і сказала, що він такі винен бабло. Рішення остаточне.

Звісно в нас не прецедентна система, і рішення навіть Великої Палати лише, так би мовити, орієнтир. Але цей орієнтир дозволить, СПОДІВАЮСЬ, отримувати такі самі рішення по схожим справам не за 8 років(сука, сука, 8 років на те щоб стягнути кошти з тіпа, який підписав особисте зобов’язання), а значно швидше.

Тому мої вітання всім тим в НБУ, хто цю гніду нарешті додавив.

Тепер чекаю коли Фонд Гарантування роздягне всю родину Клімова, яка живе у Австрії, на інші мільярди гривень, які він нам торчить.

І ще про Булгакова, вибачте. Навіть не в контексті україножерства.

Мені Булгаков завжди нагадував, прости небо, Макса Фрая. Сенсами, які мене дратували, але багатьох приваблювали.

В обох творчість здебільшого в жанрі Мері Сью. Жанр Мері Сью, хто не знає, це коли автор в значній мірі прототип головного героя чи одного з головних героїв. Різниця між ним і автобіографією чи псевдоавтобіографією в тому, що в Мері Сью автор зазвичай значно крутіше, ніж по життю. Це така сублімація - мовляв, от якби мені кулаки під три пуди, вміння літати, п'ять доларів і фломастер, я б тим вчорашнім гопнікам роздав би, а не тікав би, обісцяний трьома видами сечі, не рахуючі власну

У Фрая це все ж якось інтелігентніше, та й жанр там чисте фентезі - герою час від часу відсипають плюшок просто за те, що він такий молодець, а потім взагалі декларується, що він Вершитель, і все, що не скаже, все буде. В Булгакова ж це виглядає специфічним сутяжництвом до Всесвіту. Він реально позиціонує себе - себто, героя - як такого, якому заздалегідь винні по факту статусу. Як заздалегідь вищого, що має право за цю вищість чогось вимагати. Від Всесвіту, від влади, та хоч від диявола.

І отут найсмішніше. Проблема в тому, що якраз у своїй любимій імперській Росії Булгаков жодним таким "вищим" не був. Так, такі люди там були. Але він до них не був навіть близько. Він інтелігенція в другому поколінні, кваліфікована обслуга - другий сорт не брак. Він не біла кістка, а wannabe-біла кістка. Навіть якщо взяти мене, зберігти звання, освіту та походження і перекинути в умовний 1914-й, то я для Булгакова згідно рангам та етикету був би "ваше высокоблагородие", а він для мене - "Мишенька, извольте подойти".

І саме оце інфантильно-вимогливе ставлення до Всесвіту, який тобі винний просто по факту того, що ти у мами така мармеладка, та ще й університет закінчив, взагалі ого - це те, що дуже багатьом заходить.

Але, на мою думку, це якось... непедагогічно. Навіть безвідносно політичних поглядів автора.

Про Булгакова.

"Спростування" його українофобії - одна з двох найскладніших вправ ментальної гімнастики, поряд з "спростуванням" українофобії Бродського. З одного боку, деякі люди щиро люблять їх з дитинства, з іншого - треба реально четвертний пірует в повітрі закрутити, щоб поставити під сумнів очевидне та неприховане. У випадку Булгакова не треба навіть жодної "Білої гвардії". Достатньо маленької розповіді "Я убил", у Вікітеці є. Автобіографічний фанфік, в якому автор мріє, як би вбив гротескно-оркоподібного петлюрівського офіцера в стані безпорадності останнього. Звісно, якби не був жалюгідним боягузом, що надавав перевагу ураженню "солом'яних опудал" у своїх творах на безпечній відставі від їхніх героїв та подій.

Тож вихід тут дуже простий. Вважаєте, що він заслуговує на прочитання - добре. Можете його навіть дітям на сон читати. Тільки не дуже голосно, щоб не викликати диявола, поліцію чи енурез.

А от коммеморація нацією, яку він органічно зневажав та ненавидів, у державі, поява якої була для нього страшним сном - ну це якось неповага водночас і для нації, і для держави, і для самого Михайла Опанасовича. Так само, як і це формулювання його імені та по-батькові.:)

Закопайте стюардессу.

Давайте-но я вам шпигунський детектив розповім. А ви послухаєте.

Жив собі герой України. Себто, він мав звання Героя України, але, кажуть, що й справді був герой. Воював з 2014-го, звільняв міста, моцно бився, добре командував, і з лейтенанта дослужився до підполковника. А потім, як один з найкращих синів Вітчизни, доєднався до однієї поважної структури (скорочено ОПС), де потрібні особливо навчені люди.

А ще був інший хлоп. Його усі вважали падлою і проросійським бізнесюком, що через ригів співпрацював з ФСБ. Але, кажуть, вищезгадана поважна структура (ОПС) його успішно перевербувала і використовувала його зв’язки для отримання потрібної інфи. А щоб цього хлопа не грохнули, до нього приставили нашого героя, себто, Героя.

Кажуть, інфа, отримана від хлопа, допомогла врятувати столицю, якщо не країну. Бо в день вторгнення Одна Поважна Структура вже знала, як воно йтиме, і мала час на підготовку.

Але, кажуть, окрім Однієї Поважної Структури (ОПС) до хлопа мала інтерес інша поважна структура (ІПС). Бо ж бачила, що він контактує з росіянами. І зробила висновок, що він є зрадник. Так склалося, що ОПС та ІПС між собою не дуже взаємодіяли, і списки агентів не звіряли.

Тому, кажуть, за кілька тижнів після вторгнення співробітники ІПС захопили авто з хлопом. Більшість його охоронців просто роззброїли та відпустили. А його самого знайшли за кілька годин з простріленою головою. Співробітникам ОПС, які прибули на місце, співробітники ІПС, кажуть, сказали щось на кшталт “бе, ме, а ми ж не знали, а він спробував тікати”.

Ймовірно, справді не знали. Щодо спробував тікати - хтозна.

Згідно офіційної біографії, Герой загинув в той же день, звільнюючи українське місто. От тільки це місто було звільнено за два дні до його загибелі. Є неофіційна версія - кажуть, він і ще один боєць залишилися з хлопом, якого охороняли, і розділили його долю.

Кажуть, йде суд. Кажуть, когось з ІПС судять, звинувачуючи у вбивстві, і, можливо, навіть посадять.

Коли я випадково про це дізнався (що іронічно, з відкритих джерел), першою емоцією було бігти та вимагати правосуддя. Знаєте, що зупинило?

Зупинило те, що усюди, де я в попередньому тексті вжив “кажуть”, немає стовідсоткової впевненості. Є в середньому 80-90%-ва. Але не “сто пудов, зуб даю”.

Може, хлоп справді працював на ФСБ, а ОПС дурив? Може, ІПС була права всю дорогу?
Може, Герой справді загинув не з ним, а деінде - просто по часу співпало? Перші дні повномасштабної війни, багато хто гинув одночасно.
Може, це взагалі була операція з прикриття, а хлопа разом з Героєм вивезли і тепер вони живуть десь там, де ніхто не дістане?
Щоб знати це на 100%, треба мати доступ до матеріалів ОПС, до матеріалів ІПС, і бажано ще до матеріалів ФСБ. І матеріалів суду. А я їх не маю. Такі суди закриті.

Тому я нікуди не біжу і нічого не вимагаю.

Це лише одна показова справа. Їх багато. Особливо за перший період повномасштабки. Їх дофіга - і випадків вогню по своїм, і зрад, і не-зрад, які очевидно здавалися зрадами.

До чого я все це?
До того, що я не коментую і не збираюся коментувати ті справи спеціальних служб, по яких не розкриті дані. І не ходжу під відповідні суди. І не збираюся. Бо я справді не знаю, що насправді було, навіть якщо маю певний, достатній для мене особисто, ступінь впевненості. Нікому таке не забороняю, але, якщо чесно, нікому й не раджу, якщо не хочете влипнути в дуже некрасиву історію. І не люблю, коли хтось дуже настирливо намагається мене в таке втягнути. Вибачте.

Збережу цей пост, бо занадто часто питають.

У Києві представили «Літопис оборони Маріуполя» — першу і найбільш повну хроніку спротиву міста.

Автори 2 роки збирали свідчення оборонців та жителів, представивши їх у вигляді інтерактивного літопису напередодні другої річниці російського вторгнення.

На цьому сайті щотижня буде з’являтися поденна хроніка боротьби від першого дня вторгнення до останнього, 86-го дня оборони міста, коли гарнізон вийшов з «Азовсталі». Всі факти Літопису були верифіковані військовими, зокрема Денисом “Редисом” Прокопенко («Азов» НГУ), Вікторо Сікозою (36 ОБМП), Денисом Шлегою (12 БрОП).

Це – проєкт з відкритим кодом, тож оборонці можуть зв’язатися з авторською групою, щоби ще більше доповнити та деталізувати Літопис.

Фейсбук видалив нам пост Тараса Котова про БЕБ!
За спам ?

Ми думали, що спам — це мільйон доларів від нігерійського принца.
Але виявилося, що спам — це розповісти про ситуацію зі законопроєктом про БЕБ.
Виявилося, що спам — це заважати комусь робити мутки.

НЕшановні, ви нас ботофермою зі спамом скарг не злякаєте. Це вже було. І гірше було. Придумайте щось нове.

Сокиряни, а для вас є кілька важливих завдань.

Перше — лайкнути цей пост у Фейсбуці.
Друге — поширити цей пост у Фейсбуці.
Третє — прокоментувати цей пост у Фейсбуці.

Завдяки цьому ви піднімете нам сторінку в очах алгоритму.

Будьмо на звʼязку, нам ще багато цікавого разом робити ?

P.S. Вибачте, що просимо заходити у Фейсбук

1. Купка проросійських найманців блокує фури на кількох перетинах кордону.

2. Польський уряд не реагує. Українці в Польщі не реагують. Українці в Україні чекають, поки зміниться польський уряд.

3. Проросійські найманці кажуть "ага!" і розширюють блокування.

4. Вже новий польський уряд не реагує, українці в Польщі роблять вигляд, що дивляться не в той бік, українці в Україні починають сеанс меншовартості "а може, ви самі винні".

5. Проросійські найманці починають блокувати й пасажирські перевезення, гуманітарні вантажі, а також залізницю, нищать вантажі.

ВИ ЗНАХОДИТЕСЬ ТУТ.

1. Проросійські найманці починають різати шини/шарпати/кидати каміння, когось з українців поранено.

2. Українці кажуть "так, всьо", виходять з транспортних засобів і дають проросійським найманцям тягла середнього ступеню важкості з елементами образи дією та сексуального насильства.

3. З усіх проросійських та антиукраїнських (в Польщі це вже ж не завжди одне й те ж) майданчиків починає лунати "Невдячні скурвисини наших б'ють! Геть їх всіх, і постачання зброї, і транзит".

Далі там нерадужні перспективи що для нас, що для поляків. Десь на четвертому розділі Польщі будуть гадати, що ж пішло не так і хто ж знов образив Христа народів.

Що цікаво в цій схемі? Цікаво, що на кожному її етапі все могла б швидко вирішити польська влада, а частково зробити краще могли б діаспорчани та біженці.

От тільки б яйця знайти.

Якщо москалі ще пару днів не покажуть тіло Навального, то в нас точно знайдеться чудесно спасенный царевич.