От вам і пиришкі пупиришкі (ширка)

Сорі це прикол

Ти живеш своє перше і останнє життя, прикольно... Ця думка гуляла по моїй голові під час повторного перегляду одного з моїх улюблених кіно в жанрі мінімалізму...
На написання цього тексту вплинула смерть одного з найвидатніших режисерів американського незалежного кіно Девіда Лінча, але в його кіно не так багато мінімалізму, звісно він створює атмосферу через паузи, але ці паузи в його фільмах бувають перегружені, виникає напруга і потік думок заповнюють особисті здогади.

На відміну від Джармуша, де вони слугують простором для простих роздумів, часто над буденністю, можна сказати що це кіно в якому ти розважаєш себе сам, вирішуєш що важливо для тебе в кожній сцені, помічаєш свої схожості, або відмінності з персонажами, цими прийомами мене часто підкупає незалежне кіно.

Політ фантазій глядача - спільна риса цих режисерів, власна інтерпретація їх картин - дуже важлива складова перегляду, але зараз я хотів би подумати над тим як це робить Джармуш.

"Дивніше ніж раю" - еталон мінімалізму, глибина картини створюється через психологію персонажів, їх взаємодію, де кожен жест і репліка набувають сильного значення, при цьому кожен з них не є ідеалізованим образом, це звичайні люди, що часом виглядають абсурдно, але в їх діях є за що зачепитись думками. Сюжет ж зазвичай простий, що теж додає незвичності картині.

Іронізуючи над буденністю Джармуш змушує глядача поринути у свої ж проблеми, діалоги не прикрашені гарними словами чи якими роздумами, вони максимально живі і не динамічні.
Важливим аспектом є взаємодія між всім що відбудеться, чорно-біла картина відображає загальний настрій персонажів, а музика сильно підкреслює це, вона весь час змінює тон діалогів, пусті інтервали, дисонанси, контраст між музикою і репліками тільки підсилює ефект відчуженості який Джармуш майстерно передає, безсенсовні сцени виглядають частиною антуражу, кожна з них впливає на загальне сприйняття, повторюваність дій і їх мала значимість створюють цікавий кластер життя персонажів.

Навіть в раю все буде сірим, якщо твоя душа пуста.

- Клівленд гарне місто, там велике гарне озеро, тобі там дуже сподобається...
- Ти там був?
- Ні))

Іронія пронизує весь твір, більшість діалогів і пауз висміюють наше суспільство повне загонів і невизначеності, сцени які демонструють нинішню відчуженість людей видаються досить цікавими, важливим аспектом кіно є зображення суспільного тиску, в кіно Джармуша часто герої є вихідцями з різних країн, які потрапляють в Америку по різним обставинам, часта проблема самоідентифікації через мультикультурніть додає додаткової глибини героям і їх переживанням.

Ну і за Скрімін Джей Хокінса респект, він до речі потім зніметься в картині Джармуша "Таємничий поїзд"

Тіпа цей... Якщо захочете почати дивитись незалежне кіно, де кожен кадр має значення, то Джармуш може бути вашими дверима якби той... До глибшого розуміння фільмів і того як через простоту і мінімалізм висловити важливі соціальні питання... Сподіваюсь після прочитання хоч хтось подивитись йоу...

Іноді стає сумно коли викупаю що завтра може настати