В той час, коли у слуг народу знаходять мільйони доларів в матрацах….

Коли мене охоплює відчай, я приїжджаю сюди.
Для мене це справжня Україна в мініатюрі, де кожна людина, кожна думка, кожен гвинтик працює заради нашої перемоги. Військові автівки, вже звичного кольору хакі, які ремонтуються цілодобово; коробки з тактичною медициною, які дбайливо сформовані й розкладені по напрямкам; тихе дзижчання 3D принтерів, які друкують дуже потрібні деталі…
І атмосфера….
Атмосфера небайдужості й віри.

HELPSTAB створили звичайні люди, звичайні українці. Лікарі, вчені, автослюсарі, бізнесмени, айтишніки, домогосподарки, студенти.
Для цих людей допомога фронту зараз і є основною роботою. Адже на своїх інших роботах вони працюють тільки для того, щоб мати можливість забезпечити функціонування цього волонтерського хабу допомоги військовим і бойовим медикам.
Вони ніколи не просять допомоги, адже розуміють, що важко всім.
Але вчора я дізналася, що їм не вистачає 80 тисяч гривень, щоб закінчити ремонт медичного евакуаційного автомобілю, який вже два тижні чекають на фронті. Втомлений військовий пояснював мені проблеми під капотом, а я уявляла собі, як хлопці біжать декілька кілометрів до стабілізаційного пункту з пораненим побратимом на медичних ношах, тому що цей автомобіль застряг в Києві.

Поки я спілкувалася з військовим, мені завантажили багажник автівки військовими аптечками для команди дуже крутих хлопців з того напрямку, де наразі найгарячіше.
А я всіх вас прошу задонатити їм на ремонт цього медеваку, тому що він потрібен на фронті. Потрібен ще на вчора.
Уклінно дякую.
Нам потрібно 80 000 гривень.

https://send.monobank.ua/jar/25dsPRNf1Q

https://www.privat24.ua/send/d75h1

5375 4112 1143 8630 моно

5168752100994881 приват

https://t.me/Yarem_chuk

16 жовтня в Україні святкують День лікаря - анестезіолога.
Я дуже хотіла сьогодні написати про наших крутих анестезіологів.
Я хотіла написати, як професійно вони дають знеболення, як самовіддано борються з кровотечами, сепсісом та іншими акушерськими ускладненнями. Вийшов би цікавий лікарський пост, які ви всі любите читати.

Але я напишу про інших.
Про тих, хто стабілізує й довозить трьохсотих трьохсотими…
Про тих, хто попри всі закони медицини, тримає гемодинаміку бійців під час складних операцій…
Про тих, хто вже три роки мандрує в евакуаційних потягах їй не скиглить…
Про тих, в кого все добре, тому що всі живі, дефібрілятор працює, а автівку волонтери трохи підшаманіли…
Пишу й плачу.
Тому що усвідомлюю, як це все важко і страшно.
Тому що, маю честь бути особисто знайомою з цими героями.
Бережи вас Боже.

https://t.me/Yarem_chuk

Навздогін Нобелівської премії з медицини…

Чому діти схожі на своїх батьків?
Уся справа в генах, це зараз знають усі. А гени — це шматочки довгої молекули ДНК, яка виглядає як подвійна спіраль. Навіщо цій спіралі бути подвійною? А для того, щоб інформація, від якої залежить наше життя, не зіпсувалася й нікуди не зникла. І якщо втратиться якась «літера» (нуклеотид) з одного ланцюга, то клітина людського організму автоматично підставляє другий потрібний нуклеотид з іншого ланцюга. Це явище, повʼязане з правилом Чаргаффа, також називають принципом комплементарності, тобто доповнюваності. Одна стрічка ДНК дозволяє доповнити другу.
Взагалі, молекула ДНК з подвійним дублюванням інформації про людину — це найдосконаліше, що може бути у Всесвіті.

А тепер те, чого ви не знаєте.
Чому ця досконалість має назву — правило Чаргаффа?

11 серпня 1905 року в родині єврейського банкіра в Чернівцях з’явився на світ син Ервін Чаргафф. Цей факт засвідчує пам’ятна дошка, встановлена на будинку №20, що на вулиці Конституційній в українському місті Чернівці.

Першу світову війну юний Ервін Чаргафф зустрів у Відні. І війна повністю перекреслила плани його родини повернутися в Україну.
Ервін писав: «Ми дізналися, що дому в нас більше немає: в Чернівці прийшла війна. Страшна безжалісна війна, яка забрала мільйони життів. Від цього страхіття неможливо сховатись. Наука почала здаватися мені схованкою від усіх жахів, але вони і тут догнали мене»

Цей вчений на початку 1950-х років першим у світі описав подвоєння молекули ДНК. Воно увійшло в історію біохімії як "правило Чаргаффа" і стало вагомим кроком на шляху до відкриття генетичного коду людини.
Колишній чернівчанин впритул підійшов до моделі подвійної спіралі ДНК. Проте фатальна зустріч у Кембріджі 1952 року з американським біологом Джеймсом Вотсоном і англійським фізиком Френсісом Криком завадила вченому стати Нобелівським лауреатом. Чаргафф мав необережність детально розповісти їм про свій винахід. Пізніше вони скористалися результатами його досліджень і в 1962 році отримали за це Нобелівську премію. Цей факт неодноразово викликав суперечки серед науковців. Багато хто із вчених дорікав лауреатам, що вони безсоромно використали ідеї Чаргаффа.

Ервін Чаргафф володів пʼятнадцятьма мовами, писав і розмовляв англійською краще американців.
Він бачив різні країни світу, але завжди наголошував, що «Ніколи в житті я не зустрічав такої яскравої зелені, як у місті свого дитинства – Чернівцях»

Українець, видатний вчений, біохімік, професор Колумбійського університету, який впритул підійшов до розгадки найбільшої таємниці Всесвіту, Ервін Чаргафф колись написав: «Рівень розвитку держави визначається трьома складовими: ставленням до дерев, ставленням до дітей, ставленням до рідної мови».

Майже сто років минуло. Складається враження, що Ервін Чаргафф описує сьогодення.
Нічого не змінюється, коли мова йде про фундаментальні основи нашого з вами буття. І керувати цим світом все одно будуть науковці і інтелектуали. І серед них дуже багато українців. Тобто, в нашому загальному українському геномі є інтелектуальний потенціал.
Чому ми його не бачимо й не використовуємо?

В кожного буде своя відповідь…

https://t.me/Yarem_chuk

#чергування

— Навіщо вони всі пишуть про вибухи? — нервово питає чоловік з дитячим ліжечком на коліщатках в укритті пологового будинку.
У ліжечку спокійно спить маленький хлопчик в синьому капелюсі з вишитими ведмежатами. Навіть на відстані видно, які довгі вії у малюка. Батько стурбовано возить ліжечко туди-сюди, а під час гучних вибухів нахиляється над ним, ніби створюючи додатковий захист.
— Навіщо вони всі пишуть про вибухи? — повторює чоловік. — Це народжує додатковий страх. Вибухи — це щось руйнівне. Достатньо було б просто писати, що працює ППО.

— А ви не читайте. Просто не читайте і все, — відповідаю я та намагаюсь якось припинити цей нескінчений броунівський рух стурбованого батька з дитячим ліжечком вздовж коридора.
— Я не боюся повітряних тривог, раніше нічого не читав й спав собі спокійно. А наразі все змінилося, — чоловік зупиняється на мить й уважно дивиться на сина. — Я ще не знаю, чи люблю я його чи ні, але відчуваю неймовірну відповідальність, — він замислився на хвилину, — Саме так, якусь неочікувану, але глибоку відповідальність. Тому я схопив ліжечко й побіг в укриття.
— А де ваша дружина?
— Я біг в укриття з дитиною і був впевнений, що вона десь поруч, — він озирається й починає червоніти.

— Послухайте, — я намагалася бути серйозною. — Дам вам корисну пораду. Ви зараз негайно вирушаєте на пошуки своєї дружини! Негайно! А я поки прослідкую за дитиною. Бо якщо ви не знайдете свою дружину найближчім часом, то можливі наслідки цього будуть значно гірші, ніж ця нічна атака шахедів! — чоловік мене не дослухав й мерщій побіг, а я усміхалася з великою надією, що дружина його пробачить. Разом зі мною усміхався дводенний хлопчик в прозорому ліжечку на коліщатках, не звертаючи жодної уваги на вибухи над пологовим будинком.

Життя, долі, родини, пологи, кохання, діти.
Все те, що вперто проривається крізь терор та ненависть російських потвор.
Ось тільки я забула, як усміхатися просто так. Без невидимих сліз десь там всередині.
Просто так, як той дводенний малюк в синьому капелюсі з вишитими ведмежатами.
Переможемо🇺🇦

https://t.me/Yarem_chuk

Наразі напишу дуже непопулярне.
Навіть образливе, але напишу.

Коли людина хворіє, важко хворіє, лежить в реанімації підключена до багатьох трубок, крапельниць, мерзенно пищить апаратура, то завжди відчувається важкий запах. Саме так, бо в кожній реанімації на підсвідомості відчувається важкий запах межі.
І приходять родичі, поспілкуватися, торкнутися, поцілувати, передати часточку надії та любові, намагаючись не звертати увагу на запах.

Уявіть собі, що родичі розповідають важко хворій людині, як вони весело провели минулий тиждень. Як вони їли смаколики, як розважалися в барі, з яким задоволенням купляли нові речі та святкували родинні свята. Що тітка Рая зробила неймовірно смачну качку не тільки з яблуками, а ще й зі сливами. І яка вона смачна, особливо з білим вином….
Хворий буде посміхатися й радіти, що в його близьких все добре, що вони живуть повноцінним життям й діляться з ним своїми новинами. Мабуть хворий відчує навіть смак качки на кінчику свого язика, який ледве ворушиться із-за великої гумової трубки, яка відсмоктує слину, яку не може ковтати важкохворий. І все нібито добре. Всі звикли до того, що є специфічне страшне життя у відділенні реанімації, а є інше життя за її дверима.

Юна дівчина, бойова медикиня везе в медеваку трьохсотих в госпіталь. За сто кілометрів від лінії фронту. За добу вона мала вже декількох двохсотих. Тримаючи в руках дефібрилятор, вона молиться, щоб довезти хоча б цих, незважаючи на брудний піксель в плямах крові, гною та сечі тих, кого вже немає й тих, хто ще має надію вижити. Запросіть цю дівчину на вечірку в нічний клуб або на шопінг в торговий центр. А може на нове розважальне шоу, афішами яких майорять наші міста. Запросіть, але тільки не дивіться в її очі. Бо це будуть страшні очі. Страшні, але не найстрашніші. Бо найстрашніші очі бачила вона тоді, коли не могла нічим допомогти тому хлопцю на Покровському напрямку, а його очі це все розуміли.

Я не кажу, що не можна жити й радіти кожному дню життя.
Але між жити, щоб радіти й жити, щоб вижити — прірва.
А щоб вижити, то треба жити життям тих, хто дає нам цю можливість.
І радість від життя в критичному стані зовсім інша, ніж у стані повного здоровʼя.
І якщо за сто километрів на фронті гинуть люди, то є невимовним блюзнірським знущанням купувати квитки на розважальні шоу й реготати над навіть високоїнтелектуальним гумором.

З трубками в усіх венах, зондом у шлунку та запахом гниючого тіла дуже важко реготати. Бо потрібно зберігати сили, щоб просто вижити.

Наразі в мене враження, що ми у відділенні реанімації клеїмо розважальні афіши на облізлі лікарняні тумбочки з надією, що це допоможе хворому одужати.

Або ми не розуміємо.
Або ми не заслуговуємо на тих хлопців та дівчат, які там, в пеклі, тримають на своїх руках кожного з нас подалі від вогню.
Щоб ми могли жити, без опіків, не відчуваючи важкий реанімаційний запах межі.

https://t.me/Yarem_chuk

#нормальна_аналітика від Олександра Суркова.

Ракетний удар по Київу 8 липня 2024 року. Що залишилося поза поглядами диванних експертів.

Раніше коли я безпосередньо відповідав за цю аналітику то нічого не писав щоб випадково не оприлюднити те чого ворогу знати не треба. Тому нинішній та наступні аналізи будуть базуватися на інформації з відкритих джерел.

Розглянемо тільки один аспект але дуже важливий.

В середині 2024 року одночасний пуск приблизно 30 ти ракет вже можна вважати масовим - восені 2022 року були удари 120+ чисто крилатих не враховуючи балістику. Висновок з цього факту буде нижче.

Противник використав приблизно більше «Калібрів» морського базування ніж Х-101 повітряного базування. Це аномалія, зазвичай повітряних ракет рази у півтора-два більше.

Було задіяно широкий спектр ракет - від класики до антикварних Х-22 та незрозуміло-експеріментального «Ціркону» . За виключенням Х-55.

Тут тре пояснити хто не в курсі. Х-55 - стара радянська крилата ракета, яка не має безядерної модифікації. То на нас пускають зразки з масо-габоритною болванкою замість бойової частини. Цих ракет у росії дуже багато то десь з осені 2022 року їх використовували для розрядження нашої ППО. Запамʼятаємо і цій факт.

Удар було заплановано по часу на 10-13 годин. Зазвичай противник планує пуски та щоб ракети заходили в зону поразки на світанку. Це технічна особливість певних ракет, подробиць не буде.

За інформацією від партнерів повітряні пуски здійснювалися «з Волгоградської області» тобто над акваторією Цимлянського водосховища.

Цей нюанс теж потребує пояснення. Справа в тому що підчас практично кожного масованого пуску ракети при сході з літака падають на землю. Відомі випадки падіння ракет на териториї рф і це відбувалося саме тоді коли літаки знаходилися над сушею. Тому 90 відсотків пусків робляться над Каспійськім морем.

Ну тепер в нас (вас) достатньо інформації для того щоб робити висновки.

Зараз Ту-95 стартують з Кольського півостріва - бо головна база в Енгельсі під Саратовом стала для них вже давно небезпечною. Це тисячі кілометрів та декілька годин польоту.

Пуск з Цімлянського водосховища, незвичний і дуже пізній за часом свідчить скоріш за все про те що носії Х-101, літаки Ту-95 знаходяться НА МЕЖІ ВИЧЕРПАННЯ РЕСУРСУ, коли навіть додаткове «плече» десь 1000 км до Каспію і назад має критичне значення.

Інші типи ракет не так залежні від часу доби, але для масовості їх підлаштовують під пуски Х-101.

Про вичерпання ресурсу також свідчить і невикористання ракет Х-55 - для економії ресурсу скорочують число літаків в пуску тому не використовують «пустишки».

Також вже давно спостерігаємо що літак ТУ-95МС, який може нести 8 Х-101 під крилами та ще 8 Х- 55 у фюзеляжі зазвичай пускає лише дві ракети або навіть одну якщо друга падає у воду. Це свідчить про дуже поганий стан обладнання на російських літаках та низьку якість самих ракет.

Загальний висновок - проблема росії не виробництво ракет, а наявність носіїв.

Ресурс повітряних носіїв в росії вичерпується і цей ресурс такий що не поновлюється.

Ту-95 давно зняті з виробництва і відродити його нема кому і нема на чому. Сверхзвукові ТУ-160 - також не можуть вироблятися, там є елементи конструкції для виробництва яких у них просто не лишилося обладнання та технологій. І ці літаки також вже виснажені «погрозливими» рейсами до Дальнього Сходу та усяких венесуел.

То бити по носіям, які знаходяться на землі та у морі - це найкраща стратегія.

Для цього не треба волати «Байден, де томагавки» а робити свою зброю - дальнобійну, невидиму та високоточну. Тим більш що реальні напрацювання є.

https://t.me/Yarem_chuk

Зараз Україна звернеться в Раду Безпеки ООН, а там її звернення зустріне… психопат й терорист російська федерація, яка головує в липні.
Ех, була би б політична воля бойкотувати ООН, як абсолютно марну та безглузду структуру, на утримання якої світ ще й витрачає великі кошти…
Витрачає ні на що.
На порожнечу.
Мрії… мрії…

https://t.me/Yarem_chuk