Друзі, вітаю)))
завтра всіх чекаю тут❤️🥰
за подробицями — пишіть в дірект

🎉 Запрошуємо на благодійний вечір творчості у Бібліотеці Максимовича! 🎉
📅 Дата: 16 листопада
🕒 Час: 16:00
📍 Локація: Бібліотека ім. Максимовича
🌟 На вас чекає атмосфера натхнення, мистецтва та підтримки. Ваш донат стане частиною важливої справи!
💸 Вхід - донат від 50₴, у який входять снеки та тепла атмосфера.
🎁 Донат від 100₴ – можливість взяти участь у розіграші брендового мерчу!
🔗 Зареєструйтесь тут: Форма для реєстрації
💳 Підтримати захід можна також за посиланням: Банка для донату

і тепер, коли він набирає сказати, чи пише: я кращий, я вищий, крутіший од всіх, переможець, перфектний, вона - дуже далека, холодна, десь на іншому континенті, чужа. де проскочила та межа, за якою настали морози? коли паросток ніжний в душі став занозою, зайвим болючим чимось? де вогонь, од якого грілись роками? не знали ні тата ні мами, лише одне одного. маєш чим - нагодуй голодного, ні - дай йому інструмент. загубить - така його доля. не мати ні сили, ні волі - його добровільний вибір. "Боже - у чому я схибив?" - питатиме. Бог долю чиюсь лататиме, зниже плечима, гляне над окулярами: "міряв життя долЯрами, зручністю, "ти - мені, я - тобі", накручував вартість? стрічав авансом холодну старість і щедро нею ділився? тихо на долю злився за все, чого не дала? тепер у неї - катма для тебе часу, тепла і уваги... добре, відсиплю тобі наснаги на ще одну спробу. зрештою, в одну і ту саму воду можна ходити роками… але обіцяй - між нами! ти ж бо улюблений син мій.."

#EnlitePoetry

він знає ти ніжна відсіль і до неба. твій камінь наріжний у тиші потреба і ти не спитаєш того що не треба, де він не готовий.
він знає ти грішна. настільки ж як Єва що гріх первородний прибрала на себе не знаючи й несла аби він закреслив, бо справді то спосіб ізнову воскреснуть і жити у часі як риба у морі, як птах у повітрі, пірнаючи вволю у зарості хитрі без страху, сміливо. він знає ти злива. стихія грайлива, що падає з неба на втомлені крила коли йому треба почати з початку а сили немає.
він знає

#EnlitePoetry

Ще трохи похвалюсь за намисто (вибач, я простт дуже радію, що подарувала його тобі)
Я коли підбирала його, хотіла показати твою ніжність, легкість, ліричність і милу світлу дівочість
І це вийшло
А ти це наче ховаєш...не хочеш
Хоча так, нині холодно
Весняне юне та крихке треба берегти

https://music.youtube.com/watch?v=F4yb0CBd4I4&si=WImF5-1s98wg6Y5A

я доволі рідко заходжу в інстаграм
дуже давно я підписана на чоловіка, дуже глибокого, дуже чуйного.

тільки сьогодні бачила пост Юри Канюка: «Самотнє дерево. Степ. Захід сонця. Безмежність...
І я тут один. Самотне дерево, як багато ти бачило. Як багато я питав, слухав біля
тебе.
І чи почув я відповідь...
Та мабуть таки так, бо:
«Близько Господь до всіх, які до нього взивають, до всіх тих, що до нього взивають по правді.» (Пс. 145:18)»

і от годину тому я дізналась що його не стало
Юра загинув, виконуючи бойове завдання.
серце розривається
Світла памʼять…

«Не можу скаржитися: ти дав мені свободу ниток, відірваних вітром від павутиння, які ширяють високо над землею: я важу не більше павутинки і пливу повітрям.»

«Запахи і звуки, шум дощу по даху, тремтіння світла — все ковзало по мені, скочувалося по моєму тілу — я не намагався нічого вхопити, я вже знав, що все це належить іншим і ніколи не стане моїм спогадом. »

ми вчора подивились «субстанцію»
о 2 ночі, ахах
у обох враження неоднозначні ))
з одного боку, місцями дуже красиві кадри, прям «смачно», прекрасна демі мур, важливі для сучасности теми, особливо для жінок, замах на психоделіку.

з іншого боку мєрзко, дуже мєрзко)) body horror процвітає)

і от ми не знаємо, наскільки це сумісні речі. через такий гротеск, жуткий просто, показувати тему, доволі болючу для багатьох людей. оскільки i can relate то мені місцями було боляче, я не могла дивитись.

короче, діліться враженнями))

її не питали, чи хоче вона цю ношу, чи хоче боятись себе і свого «не можу». чи ладна стерпіти найменшу життєву хибу, і снити, і бачити в кожній із них загибель. дитина всередині звикла: поразки — горе, в ній сльози від люті зринали у душці морем, а сіль розʼїдала…