=186 (final)=

danger is my comfort zoneмій дім — це війна (ія кива)

"не весь наш досвід має бути ословленим, — каже мені М, —
деколи добре, що є щось за межами мови”
Д каже “ти можеш виговоритися мені, якщо хочеш” але я знаю
його відповіді — вони ранять глибше
“у мене ніби вже забагато досвіду як для одної людини”
відповідаю і думаю: “як розказувати про свої почуття
чесно і при цьому не злякати як
вписати зруйнований концепт життя у норми ввічливості”

у суфіїв є молитва “аллаху, розбий моє серце
щоб в ньому більше вмістилося”
я підіймаюся сходами додому і думаю
“я не можу більше (жити) я так не можу більше (жити)
я люблю життя” а це вже його деконструкція
коли ти просиш науково-популярне медіа видати матеріал про впливи звуків обстрілів на птахів?
дивишся відео про екзопланети але за пивом кажеш
“я в принципі не вірю що в людства є майбутнє
і не знаю чи колись захочу приносити сюди дітей” але це теж неправильно — вживати слово “світ” до суспільства адже
на щастя світ існує далеко поза нами
з повномасштабною постійно використовую словники
нагадувати значення слів які здавалося знаю (давно)
що таке травень що таке цвіт що таке фашизм демілітаризація
що таке кіно

я обертаюсь до К “знаєш здається я вже люблю вибухи”
я говорю це з соромом не розуміючи саму себе але в
мить коли ппо розбиває кинжали над будинком
і не знаєш що відбувається за межами коридору
і не знаєш чи буде цей коридор на місці через хвилину
всередині мого тіла дивна тиша і спокій
я на своєму місці тут дім я хочу спати
пишу “моє місто бомблять” і живу в окремій кімнаті від цих
слів кажу “мій тато на донецькому напрямку” і не вірю сама
собі. якщо це правда як тоді квіти досі цвітуть в росії

я підходжу до П і сміюся “здається щелепи
стиснуті так сильно що німіє язик” я надсилаю другові українську енциклопедію джазу згадую слова М “любов небезпечна”
не можу впоратись із головним болем напружений
кожен м’яз лиця на мене не діє знеболювальне спогади пролітають тілом але помагає дикий макіяж і години ходьби
пошук нового імені і улюблені рани на тілі.
А зовсім спокійний —
“я вже не шукаю пояснень”

починаю вчити нові мови щоб зрозуміти свою
“sorry for my broken english no time to learn
time to scream” “я думала що ношу власне мертве
тіло на плечах і це тепер моя форма” — це якщо в
двох словах а якщо трохи довше то треба почати з тиші
травневого вітру лук’янівки в грудях і у очах
виходити й входити в ритм не ламаючи правди
солодкої як ніч над сільським стадіоном де я в траві
росту з іменами тиша відтворює всіх загиблих
“тоді я дізналася що моя форма насправді — будинок
із багатьма кімнатами і захищеним коридором із
прибудованою верандою довкола
крик у якій не спиняється
там всі кричать хором

і це тепер єдиний вхід в моє тіло”

шукай мене тут

=185=

лягають найвищі трави
на твóї найглибші рани

=184=

getting lost is also part of the trip

=183=

в тому, як людина рухається, відчувається її суть

=182=

я безнадійно ніжна людина, що ходе по землі з такою пристрастю, шо підошви стираються, не витримуючи й сезон

=181=
вип‘єм вудки
вік наш хуткий
на славу нам
на смерть ворогам
і тим сучим синам
шо заздрять нам

=180=

цего року я мрію розбити веснянкою вікно

=179=

за ту незглибиму пристрасть, що не вмирає і не спиняється. не розчиняється в темряві й не тане під світлом, бо поміж ними народжена і межи душею і тілом тримається. за пристрасть!

=178=

замиловувати всіх це захищатися теж

=177=

в нас вино повнотіле
ми відчуваємо його тіло
а в них воно як вода
то вони й упиваються щоразу
говорять моєю мовою до мене
поки не сходять на кулаки