ми існуємо?

вий вовком
пораненим
у тебе нічого не сталося
у тебе ні
чого
у тебе нікого
тобі ні
кому поставити
і далі йти
дописати речення
"ти не обираєш мене.
а я тебе досі так"

я ніби картонна хатка:
тільки одну порушить вітер,
все полетить.
розлетиться
вщент.

я не навчилася їх тримати,
ти чомусь теж не зміг.

ти мене не обрав,
я у тобі є гріх.

останні декілька місяців під час жорсткого вигорання, небажання вставати зранку та доби у ліжку були темними.
зараз взяла себе за шкірку, вчуся відпочивати, обирати себе, бути спокійнішою, гребти і вигрібати.

але боляче лише тоді, коли йдеш розбиратися з особистим.
коли думала, що не відчуваєш нічого, але тобі болить. і водночас ти намагаєшся не вити.
бо більшість тарганів - вони такі мої.

пишаюся останніми днями цього тижня собою.

лишаю це тут з нагадуванням, що коли я провалюся знову, замкнеться коло. і потім я зможу встати теж.

чи складні зараз емоційні водовороти мого життя? однозначно.
чи тікаю я від роздумів та прийняття важливих рішень у роботу – так!

я слухаю пісні про почуття, яких не маю давно.
я легко штовхаю себе у прірву.
не рятую себе, бо не можу.
хвиля спадатиме.
нагорі легко,
на дні – темно і боляче.
я тут сама
і себе сама тут лишаю.

вриваюся без звуку.
окрім сну та кави, що вам допомогає бути енергійним або хоча б спроможним існувати?

калюжі червоні,
навпіл моє серце,
його шматки біля тіл.

кожного дня болить,
рве та волає.

дощ не змиває,
дощ змішує кров із брудом.

афішу зробила (мамамія), активніше просуванням (за порадою) займатимуся у вихідні.

це ж ще треба норм програму організувати ?
мій мозок на сьогодні офф.

можна я тут буду трохи нити та стресувати у процесі підготовки до літературника??