мене інколи згадують і запрошують судити конкурси, ще рідше пробують підштовхнути до написання віршів.

і коли я кажу, що не маю часу/ресурсу/натхнення: "ну всьо, вона живе доросле життя".

і я така, блін... невже я реально переросла цей період. колись переживала, що як це я, я ж все виписувала. а потім якось так багато всього, вчишся жити.

тут багато вас з моїх темних часів молодості.
не знаю чи є сенс трохи розписати що/хто я зараз.

але як "так", то тик на якесь серденько.

дякую, що були і є десь тут поруч.

але поки очікуєш на важке пробудження, бо заснути в адекватний час виходить украй рідко.

що буває, коли ти стоїш на межі "потрібно" і "хочу".
стан на межі та тонкій лінії того, що хочу бути коханою чи любимою просто так.
і так, сенс у тому, щоб це був взаємний обмін енергії, проте моя пустота вбиває те, що мають інші або просто не притягує. хоча у командній поїздці я отримала багато позитивних відгуків і коментарів про те, яка я світла і класна людина. і тоді я може дійсно переключилася і намагалася ділитися і віддавати все.

чого ж я хочу? бути успішною, так є фактор війни, проте хочеться бути незалежною від інших емоцій, вміти бути справжньою, випромінювати впевненість і мати ресурс для всіх сфер свого життя.

я нічого не знаю про себе.
хочу і нічого не можу.

але я краща,
поки я не працюю, мені краще, я в принципі поки на плаву, стабільніша. згодом хочу ще підтримати себе сходивши до лікаря і попити вітамінки, вік іде, пора починати.

але я крута.
я зможу.

ми існуємо?

вий вовком
пораненим
у тебе нічого не сталося
у тебе ні
чого
у тебе нікого
тобі ні
кому поставити
і далі йти
дописати речення
"ти не обираєш мене.
а я тебе досі так"

я ніби картонна хатка:
тільки одну порушить вітер,
все полетить.
розлетиться
вщент.

я не навчилася їх тримати,
ти чомусь теж не зміг.

ти мене не обрав,
я у тобі є гріх.

останні декілька місяців під час жорсткого вигорання, небажання вставати зранку та доби у ліжку були темними.
зараз взяла себе за шкірку, вчуся відпочивати, обирати себе, бути спокійнішою, гребти і вигрібати.

але боляче лише тоді, коли йдеш розбиратися з особистим.
коли думала, що не відчуваєш нічого, але тобі болить. і водночас ти намагаєшся не вити.
бо більшість тарганів - вони такі мої.

пишаюся останніми днями цього тижня собою.

лишаю це тут з нагадуванням, що коли я провалюся знову, замкнеться коло. і потім я зможу встати теж.

чи складні зараз емоційні водовороти мого життя? однозначно.
чи тікаю я від роздумів та прийняття важливих рішень у роботу – так!

я слухаю пісні про почуття, яких не маю давно.
я легко штовхаю себе у прірву.
не рятую себе, бо не можу.
хвиля спадатиме.
нагорі легко,
на дні – темно і боляче.
я тут сама
і себе сама тут лишаю.

вриваюся без звуку.
окрім сну та кави, що вам допомогає бути енергійним або хоча б спроможним існувати?

калюжі червоні,
навпіл моє серце,
його шматки біля тіл.

кожного дня болить,
рве та волає.

дощ не змиває,
дощ змішує кров із брудом.