ще один день - це можливість жити. 
ще один день життя - заслуга наших захисників.

вдячність кожній і кожному, хто боронить країну.

вічна пам'ять полеглим героям.

🤚❤️.

ось мої дотики — стираю долоні об твою шкіру. ось хвилини мого життя — хай втікають з твоїми разом. ось моя віра в любов — я, якщо чесно, в любов не вірю, але і її бери, для чогось вона ж тут взялася. ось погляд мій — прямо на тебе, прямо у тебе й про тебе.…

горе

приходить, сідає в куток. дихає важко, хрипло.
воно мені так набридло вже.
так мені остогидло.
кричу щосили, штýрхаю і жену подалі,
але воно не йде,
не меншає,
не зникає.

каже: «до багатьох навідуюсь. мене тут ніхто не любить,
а як заходжу в дім — то вже не втечу нікуди».

дмухає.
спадає вся віра, витримка, всі ілюзії:
«краще прийняти тобі, що тепер ми — найліпші друзі».

щоки із важкістю огортають його долоні,
з цівками крові,
брудні,
шерехаті,
солоні.
горіла плоть,
намішаний чорнозем зі слізьми і потом —

і це називається «смак свободи»?

ігнорує усі «за що?», «ну чому?», «на біса?».
бачу, не раде тут бути.
воно не мало тут бути.
звісно.
цілує чоло, шепоче в волосся:
«оплакуй, мила».

а я хочу вірити, що все це просто мені наснилось.

повість не перепишемо,
до минулого не докине маятник.
знаєш, у нас точно буде ще час засяяти,
розсипатись на маленькі щасливі гранули
і неспішно танути.

ми ще побачимо небо, не тільки стелю,
самотужки знайдемо кнопку, вимкнемо темну тему
і як скинуться закони Сонячної системи —
світло буде там, куди ми зайдемо.

і знову весняне сонце вдихати просто,
хоч дихання рване і збите геть.
я не тверезітиму аж до осені,
я ним заповню свої легені.

рожеве скло замилює й пестить очі,
а квітень душіє сакурою і ромом.
не знаю, може, мене хтось врочив...

або я лише закохана?

це як сон, у якому треба кудись тікати,
а ноги, на зло, біжать на одному місці.
коли хочеш кричати, але голос безсовісно пропада.

я не можу прокинутись і сплю уже так багато,
наче прокидатися вже запізно,
наче я уже нежива.

хтось вийняв із мене нутрощі і забрав із собою,
у тіло пустив патрони, землю обдав вогнем.

я два роки чекаю весну, а її нема.

потруси плечі, заряди ляпаса чи облий водою —
розбуди мене,
тільки без слів «почалась війна».

24.02.24