голод

мати хліб спекла
й поставила на стіл

ріже
і земля сиплеться
ріже
і корінці ламаються
ріже
і листя сухе потріскує

а діти сидять
довкола столу
роззявивши роти

діти сидять
і дивляться
як каганець
просвічує їхні
кволі тіла

а мати все ріже
ріже і ріже хліб
з якого сиплеться земля

ось тобі синку
ось тобі доню
беріть беріть побільше
стане на всіх
кожному з нас
вистачить

на маленьку
могилку

#поезії_без_нічого

​​🌨 Запрошую тебе на «Живу бібліотеку», що реалізується в рамках цьогорічного Мандрівного Docudays UA. Разом з Юлею Нагорною поговоримо в Мистецькій Бібліотеці про літературу, культуру та кіно.

«Жива бібліотека» правозахисної програми RIGHTS NOW! розвиває центральну тему 21 Мандрівного фестивалю Docudays UA і відкриється для своїх відвідувачів та відвідувачок в оновленому форматі. Замість індивідуальних «читань» (знайомств і розмов з «живими книгами») відбуваються публічні модеровані розмови, де «книгами» стають люди, об’єднані досвідом боротьби за збереження та відновлення нашої національної ідентичності.

📌 Коли: 17 листопада, о 18:00
📌 Де: Мистецька Бібліотека на Шота Руставелі, 8
📌 Вхід вільний

Подія у ФБ

#анонси_без_нічого

×××

І

щоночі
з неба віє
смертельний вітер

щоночі
іскряться
понад хмарами
не зорепади
а крилаті ракети

і здіймаються в димах огні
і здіймаються в огнях дими
і дахів колосся іржаве
зотнуте спада
на поснулі тіла

і вже темінь
світліша від дня
у загравах пожеж
а день од теміні чорніший —
у кіптяві і крові

ІІ

щоночі
з неба віє
смертельний вітер

а вранці
комунальники
збирають уламки
чиїхось життів

і хвилина мовчання
триває
роками

серпень-жовтень 024

#поезії_без_нічого

прощання

нам ніч
обличчя забира
нам ніч
замешкує у тілі
розростається
довкруж імла
зникають
силуети
риси
тіні

вже доторки
нечутні й несуттєві
вже руки
не торкнуться рук
вже нас несуть
несуть безсило
сльозою скроплюючи
брук

і порушено
мовчання дзвону
й розвивається
на вітрі жаль
ще повертатися
комусь самому
у помешкання
пусту печаль

...і зібрано уже
колекцію облич
помалу ніч
завершила роботу
як засумуєш
тихо нас поклич
ми усміхнемося
тобі із фото

26.08-01.09.024

#поезії_без_нічого

(перед)чуття осеніУ прочинене вікно несміливо вповзає дощовий ранок. Початок серпня. Літа немає. Є лише вологе, затаєне передчуття осені.

Перші ознаки вже давно тут. І тепер вони очевидні. Простір довкола повільно бронзовіє. Зелене буяння життя, уся ця антоничівщина, потрохи згасає. Дощі байдужіють. У пташиних голосах зростає тривога. І лише настояне вечірнє світло торкається шкіри невимовним, ще не забутим теплом. Це світло дозріє у вересні, коли відігріватиме нас від перших туманних світанків.

Та літо ще повернеться. Рум'яне, спрагле, достигле. Із запахом яблук і жита. Але вже буде не так. Голоси громів захрипнуть. Ріки сповільняться, вслухаючись у рухи темних риб'ячих зграй, які ще якийсь час будуть метушитись. Аж поки не зрозуміють, що трапилось.

Світ потроху сутулиться. Тьмяніє, мов старе золото. Завтра і післязавтра ще будуть сліпучі ранки й розігріті дні. Сонце здійматиметься високо, як завжди. Для більшості з нас нічого не змінилось. Поки.

І лише сонце, що виповзло на верхівку неба, бачитиме, як за горизонтом проявляються ледь помітні контури осені, що різкішатимуть з кожним днем. Чутиме напівпримарний і далекий крик журавлів. Знатиме про тумани, дощі та морок, готові прийняти його у свої обійми.

Так, спершу його, а потім всіх нас.

2021

копалини

видобуваємо
із нутра землі
все на що стає
снаги

—

звільняємо
місце
для себе

#поезії_без_нічого

дифракція
коли пообідній час мілкий
врешті розкривається
цвітом вечоровим –
тоді прийдіть до нас
найкоротшим зі шляхів

коли усе вбирає ніч у свої шати –
зітріть нам із облич доспілу старість
і лики наші поночі
не стануться камінням

коли змарніє тьма
і закриється у собі світло –
зовіть нас
елегійними піснями

зовіть нас
бо ми уже забули
хто зробив нам наші силуети
зовіть – і поміж зламів скель та пилу
ми подаруємо їх вам:

по срібняку – на кожне око
по мові – в кожен рот
по пам'яті – часом спопелілій

і хай так буде
як було завжди:
ті що йдуть нехай нічого не візьмуть
відправляючись в ніщо

а ті кого чекають з пустоти
нехай пусті приходять –
і вдягаються у те
що із себе без жалю
знімає кожен
з нас

/ архів
15.03.2021