прощання

нам ніч
обличчя забира
нам ніч
замешкує у тілі
розростається
довкруж імла
зникають
силуети
риси
тіні

вже доторки
нечутні й несуттєві
вже руки
не торкнуться рук
вже нас несуть
несуть безсило
сльозою скроплюючи
брук

і порушено
мовчання дзвону
й розвивається
на вітрі жаль
ще повертатися
комусь самому
у помешкання
пусту печаль

...і зібрано уже
колекцію облич
помалу ніч
завершила роботу
як засумуєш
тихо нас поклич
ми усміхнемося
тобі із фото

26.08-01.09.024

#поезії_без_нічого

Я боюся пустих ваз…

Я боюся пустих ваз,
флаконів,
келихів.
Боюся пустих стін,
пустих слів,
пустих років, днів, годин,
і пустих крісел,
ще й розхитаних…
Також боюся.
Пустим
може бути лише поле
– бо наповнене вітром
і моє тіло…

Ельжбета Ольшевська-Шиллінґ

/ Невелика добірка поезій Ельжбети Ольшевської-Шиллінґ, польської літераторки, журналістки та історикині, доступна на Посестрах у моїх перекладах.

Заходь почитати: https://posestry.eu/avtor/elzhbeta-olshevska-shylling

#переклади_без_нічого

posestry.eu

Ельжбета Ольшевська-Шиллінґ | Посестри. Українська та польська лiтература

Польська літераторка, журналістка, історикиня, походить із Любліна. Авторка близько двох десятків прозових книжок.

(перед)чуття осеніУ прочинене вікно несміливо вповзає дощовий ранок. Початок серпня. Літа немає. Є лише вологе, затаєне передчуття осені.

Перші ознаки вже давно тут. І тепер вони очевидні. Простір довкола повільно бронзовіє. Зелене буяння життя, уся ця антоничівщина, потрохи згасає. Дощі байдужіють. У пташиних голосах зростає тривога. І лише настояне вечірнє світло торкається шкіри невимовним, ще не забутим теплом. Це світло дозріє у вересні, коли відігріватиме нас від перших туманних світанків.

Та літо ще повернеться. Рум'яне, спрагле, достигле. Із запахом яблук і жита. Але вже буде не так. Голоси громів захрипнуть. Ріки сповільняться, вслухаючись у рухи темних риб'ячих зграй, які ще якийсь час будуть метушитись. Аж поки не зрозуміють, що трапилось.

Світ потроху сутулиться. Тьмяніє, мов старе золото. Завтра і післязавтра ще будуть сліпучі ранки й розігріті дні. Сонце здійматиметься високо, як завжди. Для більшості з нас нічого не змінилось. Поки.

І лише сонце, що виповзло на верхівку неба, бачитиме, як за горизонтом проявляються ледь помітні контури осені, що різкішатимуть з кожним днем. Чутиме напівпримарний і далекий крик журавлів. Знатиме про тумани, дощі та морок, готові прийняти його у свої обійми.

Так, спершу його, а потім всіх нас.

2021

? Якщо будеш на цьогорічному «Файному місті» — приходь до мене на презентацію «Наприкінці світла».

Трохи поговоримо з Юрком Матевощуком, трохи почитаю.

2 серпня, 16:00, Амфітеатр.

#анонси_без_нічого

​​▫️ «Поезія, про яку сьогодні буде йтися, є така добра, і вона мене так переконала, що я вирішив спробувати говорити про поезію, навіть не вміючи цього робити», — Юрко Прохасько.

4 липня у Львові відбулась презентація моєї аудіокнижки «Наприкінці світла». А в рамках цієї події ми з Юрком Прохаськом, який модерував вечір, мали добру повільну розмову про поезію й поетичні досвіди, мову і виходи поза її межі, про виловлювання невловимого у темряві й світлі, про самі межі, виходи поза них, позамежжя меж і ще багато чого іншого.

А відтак приніс тобі запис цієї розмови навздогін аудіокнижці.

▪️ Слухай тут: https://li.sten.to/kuzyk_prohasko_talk

копалини

видобуваємо
із нутра землі
все на що стає
снаги

—

звільняємо
місце
для себе

#поезії_без_нічого

дифракція
коли пообідній час мілкий
врешті розкривається
цвітом вечоровим –
тоді прийдіть до нас
найкоротшим зі шляхів

коли усе вбирає ніч у свої шати –
зітріть нам із облич доспілу старість
і лики наші поночі
не стануться камінням

коли змарніє тьма
і закриється у собі світло –
зовіть нас
елегійними піснями

зовіть нас
бо ми уже забули
хто зробив нам наші силуети
зовіть – і поміж зламів скель та пилу
ми подаруємо їх вам:

по срібняку – на кожне око
по мові – в кожен рот
по пам'яті – часом спопелілій

і хай так буде
як було завжди:
ті що йдуть нехай нічого не візьмуть
відправляючись в ніщо

а ті кого чекають з пустоти
нехай пусті приходять –
і вдягаються у те
що із себе без жалю
знімає кожен
з нас

/ архів
15.03.2021

×××

спинився
рух рідин у тілах —

виплакали із себе
все що могли

стоїмо тепер —
спорожнілі посудини

вдаряємось часом —
вінце до вінця

і чутно лише
як дзвенить
як відлунює
як звучить

наш біль

10.03.024

#поезії_без_нічого

семантика кінця. вірш другий: пагін

весна
час оголення землі
від твердих тканин снігу

час безсоромної наготи
бо все це було народжене саме таким
як виглядає сьогодні

весна
місце зачаття і створення

тендітна і м'яка
як волосся жінки після купілі

прозорий сон наснився мені
де біле дерево проросло з предків моїх

його чорні очниці горіли
незбагненним світлом їхніх імен

о весно
гола як скло

у твоїй розмерзлій ніжності
прокидаються тіла
що належить їм надалі лежати
загорнутими у кістяні обійми сну

стримай їхній порив
не дай прорости пагонам їхніх надій
що так вперто пнуться у гору

і ось-ось
залоскочуть нас в ноги

2018

? Друзі з Франківська, цієї суботи бачимось у вас!

Приїду презентувати свої книжки — збірку «Наприкінці світла» та переклад книжки Пауліни Підзік «Входження в ліс». Для другої книжки це особлива презентація, адже над перекладом я працював минулого року у Івано-Франківську на літературній резиденції імені Олеги Лишеги, яку зорганізувала програма «Читай».

Модеруватиме подію Тарас Малий, а це означає, що розмова вийде цікавою та глибокою.

Коли: в суботу, 30 березня о 16:00
Де: книгарня Vivat на Площі Ринок, 5
Вхід вільний

Подія у ФБ

До зустрічі! ?