Ким мені бути? Я кинутий в люди скелет, у якого немає нічого
Крім криво нарослих, невпевнених м'язів, нав'язаних осудом, вражених язвами
Клятого паттерну батькових "маєш", що обростає в суспільні закони:
Сльози — це слабкість, а хлопець не здатний до цього.

Слухай уважно, наша поважність, це каша із мужності з присмаком сили,
Викинь на звалище крики і радощі, вся ідеальність в безслівності й діях.
Хлопець — атлант, що тримає себе і тримає сім'ю на широких плечах,
Будь наче я.
Я?
Самосвідомість виходить за фокус уваги, натомість з'являються рамки.
Самообман і суспільні стандарти тиском формують моральну поставу.
Стати як батько. Стати як батько. Стати як батько...
Стати я...
"Я" на останньому місці.
Біс з цим.

To be continued...

В мистецтві немає психічно здорових людей. Мистецтво для втечі. І
Усе це ліричне "кохання" на рівні ідеї банально приречене.
І вся наша вартість залежить від чесності перед людьми і перед собою.
Ми схожі на кашу із комплексів — паримось, потім збираємось комом у горлі.

Нас споживають, нас перетравлюють, змішують з масами.
Щось прочитають, лайкнуть за звичкою, може напишуть, що вірші прекрасні,
Та й все по тому. Мистецтво тоне і ми помремо.
Лишаєм душу у власних творах, та їй затемно,
Бо ми перегоріли.

Цікаво, а чи не пов'язане якось слово "рідненькі" з родом неньки, і чи не було такого, що спершу використовували його, а вже потім скоротили до "рідні"??

Схоже, казка закінчилася...

В суботу я тут?

Останнім часом я таааак багато пишу....
Але є нюанс?