​​Зараз модним стало слово «знецінення». Прям, як колись слово «абʼюзер».

Взагалі масове захоплення психологією робить популярними багато слів, які раніше використовувались здебільшого у вузькому професійному середовищі. В результаті їх починають юзати всі і скрізь.

Ну типу, зробив тобі чоловік зауваження - все, він вже абʼюзер. Розкритикував керівник твою роботу - значить, знецінив.

І чим далі, тим частіше ми починаємо користуватися цим словом скрізь, де нам зручно. Витісняючи такі поняття, як «здорова критика» та «оцінювання».

І тоді виходить, що будь-яка негативна реакція на нас - це знецінення. І де тут місце нашій справжній неправоті? Де тут місце нашим помилкам? Його нема. Ми праві. Просто нас знецінили. І, скоріше за все, це зробили абʼюзери.

Ця логіка дуже класно дозволяє позбавитись відповідальності. Це не я кривий. Це вони не рівні.

До чого я то веду? А до того, що є дві речі. Перша - коли нас реально знецінюють. Друга - коли ми самі наложали, зробили свою роботу хєрово, вчинили не вірно. І тоді негативний відгук - це не знецінення, а оцінка, близька до справедливої.

Давайте все ж таки інколи звірятися з реальністю і намагатися дивитись на речі обʼєктивно: це зараз мене «опустили не по делу», або все ж таки саме я не правий?

Мене відверто дратують такі «мудрі» тексти. Бо це «мудрість» 12-річної дитини, яку подібні картинки видають за правильну точку зору.

Який висновок з цього допису? Краще я терпітиму голод самотності, ніж пробачу людині - звичайній людині - її недосконалість.

АБО я буду з тими, хто не помиляється, АБО один. І фсьо. Ось такий я мудрий, гордий та незалежний.

Позиція АБО/АБО - це дихотомічний розлад. І вона поширюється на всі сфери життя людини, скрізь створюючи категоричність, негнучкість та неадекватність вимог до світу і до людей в ньому.

Або дайте мені ВСЕ, або не потрібно НІЧОГО!

Або ти зі мною ПОГОДЖУЄШСЯ, або ти ІДІОТ!

Або починаєш день з ДОНАТУ, або ти МОСКАЛЬ!

Часто люди з такою позицією виглядають як маніпулятори. І це навіть частково правда. Частково - тому що маніпуляція ця не свідома, не доросла, а інфантильна і дитяча.

Колись, коли мені було 18, я теж розповідала бабусі, що вийду заміж за гарного, багатого та вірного. Або взагалі не треба мені то заміжжя. Бабуся посміхнулась і сказала: «Це в тебе юнацький максималізм».

Так, то він і був. У 18 років. Але всі ми виходимо з цього віку, і дихотомічна логіка АБО/АБО має лишитися там, в дурнувато-наївних ДО двадцяти роках. Якщо ж цього не сталося, людина і в 30, і в 40, і в 50 продовжує жити в безальтернативному чорно-білому світі, де все ділиться на добро і зло - і ніякої середини. На розумних і тупих - і знов ніякої середини. На правду та брехню - і жодної середини.

Але у правди, як і у брехні, багато облич.
Існують компроміси, середні варіанти, 50 відтінків сірого та ще безліч інших кольорів. А мислення АБО/АБО - рятівне лише в критичних ситуаціях. Воно було вбудоване в нас як механізм виживання, щоб вбити мамонта, поки він не вбив тебе. Дихотомія рятує на війні, бо є ти, і є противник. І не можна вагатися, бо лишиться лише один.

Але життя в суспільстві, поза умов реального фактичного бою - НЕ УЛЬТИМАТИВНЕ, А РІЗНОКОЛЬОРОВЕ.

АБО/АБО - це не позиція сили, як може видатися. Це занадто часто позиція слабкості. Людина не має внутрішніх опор, тому спирається на категоричні однобокі судження, як на милиці. Вона не зважує, а рубає. Не роздумує, а засуджує. Не пробачає, а викреслює.

Ці люди з дитячими маніпуляціями легко і не помітно для себе стають іграшками справжніх, свідомих маніпуляторів. Тих, хто насправді розуміє різноманітність світу. Але прикидається, що її нема. Бо набагато простіше управляти тими, кого переконали, що кольорів лише два, правда? Серед дихотоміків - жертви пропагандистських фанатичних ідей. Вони наосліп крокують за чужим, навʼязаним ідеалом, зганьбивши будь-які інші альтернативи та їх прихильників.

Так, дихотомія дуже часто призводить якщо не до самотності, то до обмеженості кола спілкування. До обмеженості поглядів і суджень. До неможливості почути чужу точку зору. Ці люди живуть в коробочці - одна стінка чорна, а інша біла. І маленьке віконечко, через яке дивляться на світ.

Справа в тому, що у вікні світу багато. Але ЗА вікном його значно більше.

​​ОСІНЬ. ЩО ПОЧИТАТИ?

Співзалежні стосунки не є чимось винятковим. У цю пастку потрапляє багато людей, які намагаються "втекти від себе" - хто за допомогою невзаємного кохання, хто за допомогою нестерпних відносин, в яких так само забувається своє життя.

Співзалежність зачіпає не лише окремих людей, а й ціле суспільство, яке створює умови, сприятливі для тяжких та болісних стосунків між людьми.

Книги нижче - мої улюблені в цій темі. Вони описують реальність співзалежних стосунків.

1️⃣ Елізабет Макавой, Сьюзан Ізраельсон «Синдром Мерилін Монро». Так, акторка була співзалежною. Тому ця книга з прикладами її біографії. Читається як захоплюючий сумний роман.

2️⃣ Робін Норвуд «Жінки, що кохають надто сильно». Якщо для вас «любити» означає «страждати». Книга пояснює причини, через які жінки шукають і знаходять саме тих партнерів, які завжди лишаються емоційно відсутніми, холодними та не надійними.

3️⃣ Робін Норвуд «Чи треба бути рабом кохання?». Два непростих питання: «Чому я зустрічаюся не з «тими» чоловіками?» і «Чому я не можу завершити не щасливі стосунки?». Відповіді тут.

4️⃣ Беррі Уайнхолд, Дженей Уайнхолд «Звільнення від співзалежності» - книга серйозна і корисна, тут про причини і механізми дії співзалежних стосунків та способи позбутися їх. Дарує надію на одужання. У книзі є класний тест - шкала співзалежності.

5️⃣ Беррі Уайнхолд, Дженей Уайнхолд «Втеча від близькості» - це для тих, хто вже розуміє про себе, що він контрзалежний, і хоче з цим щось робити. Якщо ця термінологія поки для вас невідома, читати книгу зарано. Поза цим вона чудова.

6️⃣ Ірвін Ялом «Ліки від кохання». Частково автобіографічна. Геніальний психотерапевт Ялом розвінчує ілюзії про стосунки, посилаючись на власний досвід. Частково посібник для студентів, які вивчають психотерапію.

​​Чому сором - проблема, яка виникає у багатьох? Бо наше суспільство та виховання базується на почуттях страху, провини та сорому.

Сором є там, де є суспільна думка. Навіть тоді, коли нам соромно перед собою, це повʼязано із нашою невідповідністю загальним стандартам. Що подумають? Що скажуть про нас? Так чинити не правильно.

Фактично сором - це навʼязане почуття. Біль можна відчувати наодинці. Страх - наодинці. Сум - наодинці. Сором народжується з нашого контакту із суспільством.

Що з ним робити? Так само, як зі страхом - йти туди, де він виникає. Знов і знову намагатись робити те, що викликає сором. Кожен наступний раз сором ставатиме менше.

І останнє. Те, що - як нам здається - люди думають про нас, зазвичай ми самі думаємо про себе. Ми, а не вони.

​​«Я ЗАРАЗ ЗАБЛОКУЮ ЙОГО В УСІХ МЕСЕНДЖЕРАХ І БІЛЬШЕ НІКОЛИ НЕ НАПИШУ!»

Одна з пасток емоційних гойдалок - ілюзія, ніби вам вдалося з них зіскочити.

Оскількі це почергове розхитування з мінусу в плюс, то як раз на хвилі позитивних емоцій може видатися, ніби ви вже переварили ситуацію, стосовно якої переживаєте. Ніби все вже добре. В цій точці ви видаєтеся собі максимально зібраною та впевненою у своїх діях. Здатною насправді заблокувати месенджери і спокійно попрощатися з людиною.

Але проблема в тому, що емоції високого градусу вимикають логіку, просто лишаючи її за кадром. І тоді жодне рішення, прийняте під час емоційного розгойдування, не може бути ані вірним, ані тривалим. За годину настрій зміниться - і ось ви знову в розпачі, плачете і чекаєте можливості з’ясувати стосунки. Замість блокувати вотсап.

Коли хитаєшся між двома полюсами, між гарним настроєм і поганим, між коханням і ненавистю, дуже хочеться прийняти остаточне рішення. Здається, саме воно і допоможе зупинити емоційне гойдання. Але насправді воно може лише погіршити загальну ситуацію.

Повернути собі здатність мислити логічно означає зійти з емоційної гойдалки. Як це зробити?

По-перше, не приймати жодних рішень в цьому стані! Все одно вони будуть погодинно змінюватись - і це дратуватиме вас ще сильніше, та викличе думки, що ви не здатні взяти ситуацію в свої руки.

По-друге, дати вихід емоціям. Ненависть - викричати. Агресію - розбити посудом. Раптову радість - відтанцювати прямо на кухні під старий і шалений хіт. Адже саме пригнічені, законсервовані всередині емоції і гойдають психіку зі сторони в сторону.

По-третє. На початку емоційного розхитування людина відчуває багато збудження. Це той етап, коли до втоми і спустошення ще не дійшло. На цій стадії знизити рівень кортизолу в крові допоможе найпростіший, домашній спорт.

В будь-якій незрозумілій ситуації - качай попу!

​​РАДІСТЬ ВИСМОКТУЄ ДУЖЕ БАГАТО СИЛ.

Сум висмоктує дуже багато сил.

Сильні емоції завжди забирають дуже багато сил - як позитивні, так і негативні. І в цьому небезпека емоційних гойдалок. Бо це - швидке чергування емоцій з мінусу в плюс: зараз я радію, що покинула цього мудака, а за годину я ридаю, що не зможу без нього жити.

Одна знайома, яка дуже любить класичну музику, зізнається, що не може слухати її довше години - починає відчувати втому. Бо почуття переповнюють настільки, що сили швидко тануть.

На проживання емоцій високого градусу потрібно багато енергії. І якщо емоційні гойдалки не припиняються днями та тижнями, людина буквально вигорає. Так виникає стан безсилля, апатії, відчуття депресії. Знижується якість життя. «Нічого не можу довести до кінця, ні на що не вистачає сил. Навіть посуд помити - це проблема».

Що треба, аби поступово стабілізуватись?

По-перше. Починайте відновлювати виснажений організм ніби після важкої праці. Емоції вижрали всю енергію. Тепер потрібні сон, відпочинок, зміна локації. Ідеально - природа, ліс, вода.

По-друге, уникайте подій та людей, які викликають сильні емоції. Галасливі подружки, нав’язливі родичі - це дратівники. Вам потрібна запокійлива атмосфера.

По-третє, частіше контактуйте з водою. Накриває просто зараз? Вмийте обличчя та руки. Психологи роблять це в перервах між клієнтськими сесіями. Давно доведено, що вода в буквальному сенсі змиває емоції.

Турбота про себе та свої бажання. Море. Уповільнення. Все те, що фізично знижує швидкість вашого руху, а відповідно, і швидкість гойдалки, на якій ви хитаєтесь.

​​ЯК ВИЙТИ З РОЛІ ЖЕРТВИ?

Максимально часте питання в дірект. Відповідаю.

Жертва - людина, кордони якої постійно порушують. Різними способами - колеги експлуатують, чоловік не приділяє уваги та клав болт на всі домашні справи, діти сіли на голову, а батьки все ще продовжують повчати, навіть не намагаючись бути коректними. Подружки, і ті дають непрохані поради або задають нетактовні питання на кшталт: «Коли заміж?» або «Господи, що це в тебе за сукня?».

Жертва терпляча, вона все ковтає. Але живе з почуттям образи на людей та жалем до себе. Світ вона бачить не справедливим, а себе - святою. Бо вона робить все для всіх, а люди не вдячні. Бо вона нікого не чіпає і не повчає, а вони чомусь дозволяють собі і зачіпати, і повчати її. Таким чином жертва відчуває себе не винною. «Все із-за інших. Я ніколи не помиляюсь».

Але вона помиляється.

І ТЕПЕР ПРО ПОМИЛКИ ЖЕРТВИ.

1. Як правило, вона не має жодної цілі для себе і заради себе. Бо жертва ні в що не вірить, окрім того, що життя за великим рахунком - лайно.
2. Відтак жертва не діє. Тобто не робить нічого, щоб покращити своє становище.
3. Це відбувається тому, що вона не бере на себе відповідальність. «Це не я винна, це вони роблять мене нещасною».

Відповідно, що ТРЕБА РОБИТИ?

1. Ставити СВОЇ цілі!
2. Помилятися.
3. Пробувати знов з урахуванням помилок.
4. Брати на себе відповідальність за своє нещастя. Бо інші люди не зроблять НІЧОГО, щоб жертва стала щасливішою. НІ-ЧО-ГО. Виправити щось може лише вона сама. Це усвідомлення зазвичай добре допомагає схаменутись та почати діяти.

МАНТРА для жертв: «Якщо мені здається, що хтось мене використовує, то саме я відповідаю за те, щоб зберігати свої кордони. Я, а не інша людина. Я не можу звинувачувати іншого у своєму дискомфорті. Якщо мене не влаштовують стосунки, я маю переглянути кордони».

І останнє. Жертви, ви зазвичай дуже зручні для тих, хто звик вами користуватись або самостверджуватись за ваш рахунок. Тому, коли ви зміните поведінку, будьте готові, що більшість з вашого оточення будуть цим незадоволені. І почнуть на вас впливати: ображатись; повертати все, як було; сваритись; маніпулювати. Хай це вас не зупинить. Бо то їх проблема, а не ваша. Ваша проблема, що ви жертва. І тільки ви можете зробити так, щоб перестати нею бути.

​​ЧОМУ ТРУДОГОЛІКИ БУДУЮТЬ СПІВЗАЛЕЖНІ СТОСУНКИ?Підсумовую попередні два пости.

Трудоголіки - це залежні люди.

А залежні люди завжди будують співзалежні стосунки, створюючи замкнене коло, де один учасник не може без іншого.

В цьому колі - жертва, рятівник та переслідувач. Інколи це троє людей, але достатньо і двох - хтось може перемикати почергово дві ролі.

Що спільного між усіма цими ролями? Почуття образи та злам кордонів: людина витрачає свій час або на порятунок інших, або на контроль інших, або на відпрацювання завдань від інших. Таким чином вона або ВІДДАЄ ресурс, та НЕ НА СВОЮ КОРИСТЬ. Або ЖЕРЕ чужий ресурс, спустошуючи іншого. І виходить, що неможливо одночасно піклуватись і про інших, і про себе. Або одне, або друге.

У цьому контексті мені дуже подобається таке визначення психологічного кордону. Кордон - це те місце, з якого я можу одночасно поважати і себе, і іншу людину. Любити і себе, і іншу людину. Приймати і себе, і іншу людину. У співзалежних історіях це неможливо. Або я, або він.

Висновки.

По-перше, людина, яка страждає на трудоголізм, очевидно, схильна до співзалежних стосунків.

По-друге, трудоголік має проблеми з самооцінкою, прийняттям себе та самоповагою.

​​ОТЖЕ, ТРУДОГОЛІК - ЦЕ ЛЮДИНА ІЗ ЗАЛЕЖНІСТЮ.
І в неї є лише три можливі моделі поведінки - жертва, рятівник та переслідувач.

В контексті роботи це виглядає так.

Жертва - співробітник, якого всі юзають, навалюють йому купу завдань, телефонують у суботу та об 11 вечора. Жертва тягне більше роботи, ніж об'єктивно може нормальна людина. І платить за це своїм здоров'ям, особистим часом, інтересами, стосунками. Базові почуття - образа на експлуататорів та жалість до себе.

Рятівник – співробітник, до якого біжать зі своєю проблемою. Не важливо, чи стосується вона його прямих обов’язків, чи ні. Важливо, що він не відмовить, а навіть, можливо, буде радий. Поспішати на допомогу - приємне заняття для рятівника, так само як і давати поради з рубрики «непроханих». Про таких ще кажуть: «в нього комплекс Бога». Перекос в тому, що рятівник зосереджується на чужих проблемах сильніше, ніж на собі. А потім ображається, що ніхто не цінує його допомогу.

Переслідувач – це співробітник, якого часто можна спостерігати на керівній посаді. Тут основні маркери - поспіх, нав'язування своєї думки/завдань/бачення колегам та підлеглим. Критика їхніх дій. Переслідувач завжди знає, хто винен у провалі завдання, і це завжди не він. Такий співробітник багато тривожиться, займається мікроменеджментом і внутрішньо ображений на колег за те, що вони безглузді і неслухняні. Через них все відбувається не так, як треба. Тому його життя зіпсоване.

Будь-яка з цих трьох позицій неможлива без інших учасників.

Якщо ТРУДОГОЛІК - ЦЕ ЖЕРТВА, то має бути переслідувач (шеф), який постійно навалює на жертву роботу. А також рятівник (колега), якому жертва жаліється.

Якщо ТРУДОГОЛІК - ЦЕ РЯТІВНИК, то має бути переслідувач (нахабний колега), який вимагає допомоги. Та жертва (безпомічна колега), яка і не просила допомоги, але була змушена її прийняти від настирного рятівника. Всі вони видаються рятівнику невдячними.

Якщо ТРУДОГОЛІК - ЦЕ ПЕРЕСЛІДУВАЧ, то має бути жертва (підлеглий), яку він контролює. Та рятівник (рівний за статусом колега), якому він жаліється, яка ж ця жертва безтолкова, нічого не може виконати.

Це замкнене коло, в якому всі учасники перебувають у співзалежності. А трудоголік - завжди ображений на світ, яку б із трьох позицій він не займав.