Під час бурі міцний дуб падає, а гнучкий очерет витримає. Будьте гнучкими.

/Тім Кантофер, «Депресія - прокляття сильних»/

Мене відверто дратують такі «мудрі» тексти. Бо це «мудрість» 12-річної дитини, яку подібні картинки видають за правильну точку зору.

Який висновок з цього допису? Краще я терпітиму голод самотності, ніж пробачу людині - звичайній людині - її недосконалість.

АБО я буду з тими, хто не помиляється, АБО один. І фсьо. Ось такий я мудрий, гордий та незалежний.

Позиція АБО/АБО - це дихотомічний розлад. І вона поширюється на всі сфери життя людини, скрізь створюючи категоричність, негнучкість та неадекватність вимог до світу і до людей в ньому.

Або дайте мені ВСЕ, або не потрібно НІЧОГО!

Або ти зі мною ПОГОДЖУЄШСЯ, або ти ІДІОТ!

Або починаєш день з ДОНАТУ, або ти МОСКАЛЬ!

Часто люди з такою позицією виглядають як маніпулятори. І це навіть частково правда. Частково - тому що маніпуляція ця не свідома, не доросла, а інфантильна і дитяча.

Колись, коли мені було 18, я теж розповідала бабусі, що вийду заміж за гарного, багатого та вірного. Або взагалі не треба мені то заміжжя. Бабуся посміхнулась і сказала: «Це в тебе юнацький максималізм».

Так, то він і був. У 18 років. Але всі ми виходимо з цього віку, і дихотомічна логіка АБО/АБО має лишитися там, в дурнувато-наївних ДО двадцяти роках. Якщо ж цього не сталося, людина і в 30, і в 40, і в 50 продовжує жити в безальтернативному чорно-білому світі, де все ділиться на добро і зло - і ніякої середини. На розумних і тупих - і знов ніякої середини. На правду та брехню - і жодної середини.

Але у правди, як і у брехні, багато облич.
Існують компроміси, середні варіанти, 50 відтінків сірого та ще безліч інших кольорів. А мислення АБО/АБО - рятівне лише в критичних ситуаціях. Воно було вбудоване в нас як механізм виживання, щоб вбити мамонта, поки він не вбив тебе. Дихотомія рятує на війні, бо є ти, і є противник. І не можна вагатися, бо лишиться лише один.

Але життя в суспільстві, поза умов реального фактичного бою - НЕ УЛЬТИМАТИВНЕ, А РІЗНОКОЛЬОРОВЕ.

АБО/АБО - це не позиція сили, як може видатися. Це занадто часто позиція слабкості. Людина не має внутрішніх опор, тому спирається на категоричні однобокі судження, як на милиці. Вона не зважує, а рубає. Не роздумує, а засуджує. Не пробачає, а викреслює.

Ці люди з дитячими маніпуляціями легко і не помітно для себе стають іграшками справжніх, свідомих маніпуляторів. Тих, хто насправді розуміє різноманітність світу. Але прикидається, що її нема. Бо набагато простіше управляти тими, кого переконали, що кольорів лише два, правда? Серед дихотоміків - жертви пропагандистських фанатичних ідей. Вони наосліп крокують за чужим, навʼязаним ідеалом, зганьбивши будь-які інші альтернативи та їх прихильників.

Так, дихотомія дуже часто призводить якщо не до самотності, то до обмеженості кола спілкування. До обмеженості поглядів і суджень. До неможливості почути чужу точку зору. Ці люди живуть в коробочці - одна стінка чорна, а інша біла. І маленьке віконечко, через яке дивляться на світ.

Справа в тому, що у вікні світу багато. Але ЗА вікном його значно більше.