Сьогодні відбулося чергове засідання Вченої ради Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського.

Воно було помітне тим, що, незважаючи на повномасштабну війну, наукові працівники музею не лише, як і раніше, займаються пошуковою і дослідницькою роботою, а й творчо опрацьовують зібрані матеріали, готуючи до публікації нові видання різної тематики та формату.

На засіданні обговорено та затверджено до друку ювілейний, ХХ випуск щорічного музейного збірника «Полтавський краєзнавчий музей. Маловідомі сторінки історії, музеєзнавство, охорона пам’яток» (2004–2024 рр.) та ґрунтовний за змістом і великий за обсягом «Звід пам’яток історії та культури України: Полтавська область». Цього разу він повністю присвячений історичному минулому, археологічним знахідкам та дослідженням, а також сучасним реаліям Горішнєплавнівської територіальної громади. До речі, такі музейні видання можна вважати унікальними, оскільки аналогічні за обсягом та змістом зводи вже більше ніде в Україні не готуються і не випускаються.

На засіданні було затверджено до друку дев’ять нових брошур серії «Музейні реліквії», які теж підготовлені нашими науковими працівниками: «Євхаристійні чаші», «Гетьманські портрети», «Козацькі шаблі-карабели», «Пізньоримські кубки Шишацького некрополю», «Більський казан» та ін. Тепер сподіваємось на спонсорську підтримку.

Заслухали також чергову інформацію краєзнавця Михайла Окари про життя і діяльність полтавця Павла фон Гарнієра.

Дереворізьблення – один із різновидів народного декоративно-ужиткового мистецтва, що у своєму розвитку пройшов довгий і звивистий шлях. До найдавніших його етапів у своїй творчості часто звертався знаний різьбяр Михайло Коргун. Високої майстерності він досяг у виготовленні декоративних тарілок, оздоблених автентичними узорами праслов'янських часів.

Зародження традиції цих малюнків сягає давніх часів, коли людина створила піктографічне або малюнкове письмо. В його основі лежить зображення предметів та подій за допомогою спрощених умовних знаків, схем та малюнків. Піктографія засвідчена у ряду народів первісної культури Північної Азії, Західної Африки, Північної Америки та Європи. Як видно за збереженими образними написами на скелях і в печерах, існувала вона ще у житті доісторичної людини. У Східній Європі, на території сучасної України, носіями давнього рисункового письма вважаються представники трипільської культури.

Проживаючи більшу частину свого дорослого життя у США, Михайло Коргун віртуозно поєднав символи малюнкового письма із традиційними українськими та індіанськими орнаментами. Він наголошував на важливості усвідомлення та правильного прочитання закодованих у його творах давніх символів. На предметах, що він свого часу подарував музею, зустрічаємо наступні: восьмикутна зірка (бог), колосок пшениці (добрий урожай), з'єднані закрутки (роги), паски й кривульки (вічність), закручені лінії (поєднані роди-племена), два квадрати один в одному (чотири кінці світу), восьмикутник із переплетених квадратів (світ, антисвіт), квітка (жертовність, добра воля), худоба або тварини (заможність, багатство, здоров'я), зиґзаґ (море) та інші.

Підготувала Наталія Кондратенко, завідувачка сектору науково-дослідного відділу фондів

#із_фондів

У документальному фонді нашого музею представлені численні артефакти, які ілюструють історію полтавського краю та України в цілому. Серед них – предмети меморіального значення, пов’язані із мистецькою спадщиною відомого майстра люльок Луки Мелешка (1868–1944).

Лука Степанович Мелешко – уродженець с. Велика Павлівка на Зіньківщині (нині – Полтавський район). Уславився виготовленням дерев’яних люльок переважно з клену, оббитих міддю, декорованих орнаментальними смужками.

Село Велика Павлівка на початку ХХ ст. було осередком кустарного виробництва люльок типу «штумель» (від німецького Stummel – «недопалок»), що набули значного поширення. Тут працювали 50 майстрів, які виготовляли люльки з коріння клену і липи, прикрашені аксесуарами та кришечкою із мідного сплаву. Одним із замовників люльок виступав кустарний склад Полтавського губернського земства, яке опікувалось розвитком традиційних промислів та ремесл на теренах Полтавщини.

Лука Мелешко у різні роки працював також у Зінькові, Полтаві, Києві. Люльки роботи майстра експонувалися на виставках у Ромнах (1909, 1911, 1912 рр., на всіх отримав похвальні листи), на Всеросійській кустарній виставці у Санкт-Петербурзі (1913 р., бронзова медаль), на Першій українській виставці народного мистецтва у Києві (1936 р., диплом І ступеня).

У фондах музею зберігаються відзнаки Луки Степановича, серед яких – похвальний лист Роменської кустарної і сільськогосподарської виставки від 30 серпня 1911 р.; похвальний лист від Роменського товариства сільського господарства 1912 р.; диплом І ступеня Першої української виставки народного мистецтва м. Київ 1936 р., передані сином майстра Іваном Лукичем Мелешком у 1974 році. Усі згадані документи мали незадовільний стан збереження – загальне пожовтіння паперу, пилове забруднення, плями, затікання, розриви, втрати та розшарування паперу, сліди життєдіяльності комах. Поверненню документів до життя завдячуємо реставраційним заходам, проведеним у 2014–2019 рр. художником-реставратором Харківської філії Національного науково-дослідного реставраційного центру України Наталією Володимирівною Чорною.

Підготувала Тамара Кондратенко, головна зберігачка фондів.

#із_фондів #наша_спадщина

Найстаріші школи Котельви. Церковнопарафіяльна школа

Ще з ХVІІ ст. у Котельві існує Свято-Троїцька парафія. У 1809–1812 рр. в центрі слободи була збудована мурована Троїцька церква, що збереглася до наших днів. У 1892 р. споруджується капітальний будинок церковнопарафіяльної школи. У 1897 р. в цьому училищі навчалося 37 учнів та діяла бібліотека, в якій налічувалося 152 примірників книг. На 1909 р. уже налічувалося 110 учнів. Це була найбільша церковнопарафіяльна школа у Котельві. Після встановлення радянської влади школу закрили. Будинок використовували за різними призначеннями. З 1950-х і по наш час тут діє районна бібліотека.

Будинок церковнопарафіяльної школи розташований на південний захід від Троїцької церкви, в центральній частині селища. Будинок одноповерховий, дерев’яний, обкладений цеглою, прямокутний у плані. Дах чотирискатий, вкритий шифером. Будинок прикрашений стриманим цегляним декором. Під вікнами є декоративний поясок. Вікна мають прості пласкі лиштви з лучковим завершенням. Стіни вінчає багатозаломний карниз із «сухариками».

Над дверима головного входу карниз вигинається і формує своєрідний лучковий фронтончик. Будинок є зразком провінційної шкільної архітектури кін. ХІХ — поч. ХХ ст.

#архітектурна_сторінка

Загукуємо на хорошу подію до друзів у Києві!