?Я думала, що Господь вже забув,
Що просьби були зовсім маловажні...
Так ні: Він відповідь тоді послав,
Коли я більше не чекала чуда.
Так дивно і так легко на душі:
Пробач, Господь, що майже відступила
З отим проханням, що рідніше всіх,
Та Твоя ласка відновила крила...

ВОНИ?

Якщо будеш багато працювати, вони скажуть, що ти грошолюбна.

Якщо будеш багато допомагати іншим, вони звинуватять тебе в корисливих намірах.

Будеш старатися служити, вони скажуть, що ти шукаєш слави.

У твоїх добрих словах вони побачать лицемірство й знайдуть докази, що ти така лише на словах.

Вони завжди знатимуть, чим тебе вколоти, дорікнути або зневажити. Як не в очі, то поза спиною.

Але...
  Ти все одно працюй, служи, говори й роби добре. Просто живи тим життям, до якого покликав Бог. І не переживай.
А вони?
А за них треба молитися.

#надумала

З улюбленого:

Коли старші люди розповідають свідчення зі свого життя?

#життя

?Моє щастя тихе, як той вечір —
Вечір літній, теплий, дорогий.
В лагідній блакиті неба
Бачу звершення усіх надій...
— Щось нічим не похвалишся,— кажуть люди...
— Певно щось в житті іде не так...
Я сміюся тихо, але вільно:
Моє щастя тихе. Не для всіх!

МОВЧАННЯ

— Мовчиш?! Ти що оглухла?! — чоловік зривається на крик, у якому вже чути нотки паніки.
Дружина мовчки робить свою роботу, не відповідаючи на його крики, тому він кричить ще голосніше, але в безсилій люті розуміє тільки одне: він уже програв.

— Ну нічого не скажеш?! Мовчиш? — жінка сипле докорами, як горохом з мішка.
Але чоловік мовчки вислуховує і нічого не відказує. Вона ще старається щось пригадати, вибрати щось найдошкульніше, але ідей зовсім нема, як і миру на серці, і вона розуміє, що зараз чоловік набагато вище неї.

— Що вийшло з твоєї віри? Ну та скажи щось, чого мовчиш?! — допевняються насмішники.
Але вона не відповідає на образи, тільки мовчки молиться, і вони ніби аж ніяковіють і теж замовкають. А ще задумаються: а може дійсно щось є Вище?

...

?Є сила в мовчанні. Тої сили нема в найдошкульніших і наймудріших словах. Була сила в мовчанні Ісуса перед Пилатом і ворогами. Була сила в мовчанні християн на допитах. І є сила в мовчанні під час конфліктів. Сила, яка спричиняє деколи ще більшу лють, а деколи здивування, але, підкріплена молитвою і смиренням, перемагає в невидимому поєдинку. Сила мовчання.

А ти вмієш мовчати??

#написала

У світі популярні відео типу «очікування—реальність». Думають про щось добре, а стається протилежне. І смішно деколи, і життєво. А недавно я думала, що часто в нас навпаки: ми думаємо (накручуємося) щось недобре, а виходить добре.

?

Очікування: ця хвороба довга, болюча, а може й невиліковна.
Реальність: Бог зціляє, і тебе вже не болить.

Очікування: треба буде довго молитися і випрошувати.
Реальність: Бог відповідає після однієї молитви.

Очікування: Бог буде судити за гріх, треба буде пожинати наслідки, хоч ти і молився про прощення.
Реальність: Бог прощає і ще й замість кари виявляє особливу милість.

Очікування: люди відвернуться від тебе після того, як ти відкрився.
Реальність: люди розділяють твій тягар і моляться за тебе. 

Очікування: о, ця людина якась зла.
Реальність: це одна з найдобріших людей, яких я знаю.

Очікування: завтра буде важкий день.
Реальність: був благословенний і добрий день.

Очікування: ніхто тебе вже й не пам’ятає.
Реальність: люди щиро запитують, як ти.

Очікування: не знати, чи щось і зміниться вже.
Реальність: усе змінюється раптово за один день.

...

#надумала

СПІДНИЦЯ

(частина 1)

Поки я мила вікно на кухні, мені раптом нагадалося кілька смішних і не дуже історій із життя, пов'язаних із зовнішнім виглядом. Поділюся тут.

— Як у тебе багато суконь! А в мене так нема, — каже мені подруга в молодшій школі.
Я з небагатої сім’ї, але нагадую собі цілий пакет літніх суконь у шафі, і гордо починаю перераховувати. Ті плаття нам хтось дав, але я дійсно відчувала себе багатою порівняно з дівчатками, які ходили тільки в штанах, а спідниці вдягали лиш на свята та концерти. 

— Таню, позич спідницю, бо треба конче, — просять мене.
Однокласниця їде на якийсь терміновий виступ, але не має спідниці. Я даю свою, ту, у якій прийшла до школи, і сиджу в учительській, замотана в куртку, чекаючи, поки інші віруючі дівчата не принесуть мені якусь свою спідницю.

— А Таня не буде виступати?
— Ні, — учителька-організаторка якось непевно всміхається. — Там треба виступати в штанах, а Таня так не буде. Ти не ображаєшся? — запитує мене.
Мені насправді якось сумно в душі, але я кажу, що ні.  Дівчата мене недолюблюють, тому їм так і краще, а я звільняюся від ще однієї моральної дилеми.

— Холодно? Ще як холодно, так легко вдягнута! — жартівливо свариться на мене одногрупниця.
Дуже холодно, усі в теплих штанах, і їм здається, що в спідниці можна замерзнути.
— Я теж хотіла брати спідницю, але дощ розпочався зранку, — каже та сама дівчина згодом.

— Ходиш у спідниці, щоб хлопцям подобатися, — сміються дівчата з гуртожитку.
Сміюся разом з ними, бо прості консервативні спідниці зовсім не для вподобання. Та й мета в мене не така.
— Але гарна спідниця, — каже одна з тих дівчат згодом.
Погоджуюся.

—  Повбиралися в хустини й довгі спідниці, і думають, що хтось на них подивиться. Тепер треба по-інакшому, — хтось переказує чиїсь слова.

Це не прямо до мене, але проковтую гіркоту й сміюся. Якби там не було, є Той, Хто дивиться повсякчасно...

(далі буде)

#написала