Світ упритул підходить до переосмислення, чим є вибори в умовах суспільної деградації й маніпулятивності технологій.

Народ – погане джерело влади. Сумарна якість електорату – це кількісна перевага неуків (озлоблених, ображених, безкультурних, пересічних, невимогливих, патерналістських, популістських, спримітивізованих, сплебеїзованих).

Перед світовою демократією в повен ріст постає проблема кваліфікованого виборця. Право обирати не може бути автоматичним. Воно має бути осмисленим і грамотним. Кваліфікація виборця мусить бути встановлена через низку цензів (освітніх, вікових, майнових).

Це подарунок для фріків, клоунів, популістів і дилетантів – коли пожирачі бюджету обирають його розкрадачів. Елехторат, який не знає елементарних азів політики, може обирати лише фіглярів. Упосліджені можуть обирати лише аферистів. Лузери можуть обирати лише популістів та реваншистів.

Настає час прийти до концепції кваліфікованого виборця, де голосувати зможе не кожен громадянин, а підготовлений.

Тоді гопота не возсідатиме на Олімпі внаслідок голосування такої ж гопоти.

Ніколи не розумів і вже, вочевидь, не зрозумію цього словосполучення: справедливий мир.

Ворог базується за 5 км до Дніпропетровської обл. Уся прифронтова зона перетворена в купище каменюччя й замінована на 100 років уперед. Під окупацією 20% території, з них більша частина – вже понад 10 років.

Про який справедливий мир торочить гастрольна трупа шапіто?

Час, коли можна було розраховувати на більш-менш пристойний вихід із завідомо диспропорційної війни, безталанно згаяний. Чим тугіше стягується зашморг безкінечної війни «до останнього», тим вужчим стає вихід із неї, а отже, вдалечині маячать лише більш чи менш неприйнятні сценарії.

Арлекіни неначе зумисне жонглюють приблизно-оціночними категоріями, і від цього одні проблеми. Бо неполітичне й розмите поняття «справедливий» має багато тлумачень, куди кожен укладе своє, і кожен буде по-своєму правий.

Для когось справедливо буде згодитися на європейську інтеграцію ціною територіяльних компромісів. Для когось справедливість укопана на набережній Євпаторії, і не менше. Для когось справедливим буде хоча б уціліти. А для когось квінтесенція справедливого – це гопак на труні путіна.

Справедливого миру вже не буде. Трамп уже пряміше нема куди натякає: враховуючи наземну дійсність, дав би Бог, щоб узагалі був просто мир, бодай якийсь.

Як кастровані котики, дивимся через шибку за торжеством заокеанської демократії й шляхетною передачею влади, і стиха заздримо.

Це класика політології: авторитарну владу майже неможливо міняти демократично, оскільки всі репресивні органи, та й уся державна машинерія, обертаються проти громадянського суспільства і Вільного Громадянина.

Тому кожен місяць зліквідованої демократії й паралізованого народовладдя укріпляє політичну безвихідь. Бо поки наше суспільство зайняте помиранням або виживанням – ніким не контрольована влада тим часом бетонує себе і підходи до себе. Це класика.

А тим паче, коли повноту влади обіймають люди, які за 1 каденцію наростили такі ресурси, які класичні олігархи нарощували пів життя. Ще не бувало в історії автократій таких трафунків, щоби абсолютисти добровільно йшли на пенсію. Ці – тим паче.

На вибори надії мізер, бо ніхто ж не буде переглядати виборче право на предмет його обмеження, тим паче ніхто не буде чіпати виборче законодавство на предмет заборони балотуватися за певними ознаками, ну і, ясен пень, ніхто в житті не заборонить політичну рекламу – а отже, кліка, підкріплена віртуальним е-голосуванням, забезпечить собі 2029.

Тому я з цілковитою загартованістю спостерігаю одвічну сансару - цей нескінченний цикл страждань української людини, яка є питомою меншістю у начебто своїй державі.

З року в рік те саме завдання – просто бути.

Можливо, в цьому й полягає умисел тітки Історії – редукувати українське до такої загрозливої позначки, щоб нарешті очунялися.
👉

https://youtu.be/lAWNB7JDzm8?si=KSviyc-HhMk3J2o5

Смію крамольно припустити, що багато хто зі світових лідерів облегшено зітхне у випадку перемоги Трампа: з’явиться той, на кого з чистим сумлінням можна буде списати непопулярне, хирлявеньке рішення по нашій війні.

Миротворець через коліно (так можна назвати Трампа) підспідно вигідний усім, хто вже давно втомився від тупиковості й нерозрішуваності війни, але не може відступити від попередніх риторик. У першу чергу це європейські лідери, які у випадку перемоги Дональда спихнуть на нього всі серединні рішення і назвуть це чинною світовою кон’юнктурою.

Скривдженим інтелігентам завше вигідна поява зухвалого брутала, який замість них, ерудитів та інтелектуалів, зробить усю чорну роботу, яка потребує менше делікатності, більше нахрапності.

Для світу основною інтригою нашої війни є те, скільки втратить Україна: стільки, скільки зараз, чи ще більше. У цій логіці Трамп як типовий трікстер (ламач устоїв) розглядається як Александр, який одним махом розрубав гордіїв вузол війни замість довго й монотонно розв’язувати його.

Цю версію він і продає сьогодні.

Мережу вже облетіла цифра дня: 63% готові терпіти війну вічно.

Я маю своє трактування цієї цифри.

63% - це не патріотизм, як може здатися на перший погляд. Це не є цифра двожильної стійкості народу витерпіти всі нужди.

63% - це кількість тих, хто нічим не ризикує в цій війні.

63% - це сумарний котел старшого покоління 60+, яке замолоду жило в бідацтві й готове померти в ньому, а також величезної раті заброньованого чиновництва, а також цілого прошарку інвалідів-силовиків та держслужбовців вищого рангу, а також багатолюддя прикоритників, які наперед подбали про зняття з усіх обліків, а також сегмент жіноцтва, для якого і кордони відкриті, й морські курорти.

63% населення - це ті, хто встановлюють найвищу планку очікувань по війні якраз тому, що не вони будуть за неї платити.

Малий бізнес у час війни:

• 33% малих підприємств закрилися.

• 17% середніх підприємств закрилися.

• 78% бізнесу оцінюють свій фінансово-економічний стан як задовільний чи поганий.

• Лише 37% малого та середнього бізнесу безперебійно працювали під час війни.

• 18% підприємств на Сході і 13% на Півдні зупинилися.

• Індекс бізнес-активності - 37,3 зі 100 можливих.

• Прямі іноземні інвестиції в Україну – 1,8 млрд доларів. До війни було 6,7.

• Частка працівників, зайнятих на середніх підприємствах, 50%, у малих – 25%.

• Найчисельніші підприємства – у сільському господарстві (53%), промисловості (50%) та будівництві (40%).

• 19% дрібного бізнесу вдвічі скоротили персонал.

• 40% малого бізнесу здійснювали зовнішньоекономічні операції.

• 57% малого бізнесу працюють виключно на внутрішній ринок.

• 31% підприємств стикнулись із блокуванням податкових накладних.

• 20% підприємств стикнулись із відмовою у бронюванні ключових співробітників.

• 67% підприємств скаржаться на корупцію.

• 42% підприємств скаржаться на недоступність кредитів.

• 33% підприємств хочуть е-бронювання.

• 29% підприємств просять мораторій на перевірки.

Центр Разумкова оприлюднив рейтинги недовіри і непідтримки.
Кому найбільше не довіряють українці:

Тимошенко 79%
Бойко 74%
Порошенко 68%
Безугла 64%
Єрмак 62%
Арахамія 60%
Кличко 47%
Притула 46%
Зеленський 42%

Яким інституціям українці найбільше не довіряють:

1. Парламент 79%
2. Держапарат 77%
3. Партії 74%
4. Уряд 73%
5. Суди 70%

Усі антикорупційні органи мають препаскудні цифри недовіри:

Прокуратура 63%
НАБУ 58%
САП 58%
ДБР 53%
БЕБ 51%
Поліція 41%

Замість висновків:
1. Перша особа держави Єрмак має 62% недовіри народу, якому Єрмак не підзвітний і ним не обраний.

1. Шалений рівень недовіри до мастадонтів укр.політики. Тимошенко, Бойко, Порошенко та іже з ними неприйнятні для народу в повоєнний час.

2. Парламентаризм розстріляно. Уряд знищено.

3. Держапарат претендує на роль ворога народу.

4. Боротьба з корупцією провалена вщент. Усі антикорупційні органи дискредитовано.

Кажучи А про вступ у війну тренованих підрозділів із Північної Кореї, треба казати й Б про те, що за кожним північнокорейським солдатом навздогін іде зброя, боєприпаси в необхідній кількості та найсучасніша амуніція з чуба до п’ят.

А не: з 14 бригад, сколочених у бусифікований спосіб, оснастили лише 4.

А не: ЗСУ загинаються від гострої нестачі дронів та РЕБів, тоді як паяц у конусоподібному ковпаку роздає цілій країні подачку в 1000 грн (22 євро).

А не: проти професійних північнокорейців, упакованих за останнім писком мілітарної моди, виставляти немотивованих, непідготовлених, ненавчених, силоміць викрадених цивільних.

Це дуже кількісний, неякісний і людинозневажницький підхід – підсиленню ворога північнокорейськими підрозділами, устаткованими по максимуму, протиставляти просто-напросто живу силу як таку.

Принцип «стінка на стінку» працює лише в маргінальних суб-культурах дворової гопоти. Сучасні професійні війни – це змагання не м’ясокомбінатів, а збройних арсеналів.

Сьогодні 119 років тому помер Альфонс Алле – ексцентричний французький письменник у жанрі чорного гумору. На кінець понеділкового дня – підбірка дотепів Альфонса Алле:

• Життя – це безвиграшна лотерея: з неї ніхто живим не вийде.
• Цвинтар – найпрекрасніше місце на світі, що кишить незамінними людьми.
• Мрія кожної порядної людини – вбити кого-небудь бодай із метою самооборони.
• Із незрозумілих причин смертність в армії сильно зростає чомусь у воєнний час.
• Будьмо терпиміші до людини, зважаючи, в яку примітивну епоху вона була створена.
• Люди, які ніколи не сміються, найбільш несерйозні.
• Щоби потрапити в тюрму, не обов’язково бути винним, але щоб вийти звідти, зовсім не достатньо бути невинним.
• Треба відбирати гроші в бідних: у них грошей небагато, зате бідних – безліч.
• Безпліддя по спадковості не передається.
• У голодного черева нема вух, зате пречудовий нюх.
• Ніколи не відкладай на завтра те, що можеш зробити післязавтра.
• Ледар – це людина, яка не вдає, ніби працює.

Ледве-ледве-рачком-ничком, у пів процентика, Молдова таки протиснула євроінтеграцію крізь товщу совєтобидла, охочого жити на задвірках подихаючої русоімперії, під черевом Великої Румунії, з апендиксом червоного Придністров’я, в упиванні своєю маргінальністю й недовірою до всього світу.

Молдовські вибори дуже сумні. Навіть якщо Санду й прослизне на другий термін, то наступного року – парламентські вибори, і, схоже, москвофіли там точно нароблять ділов.

Довкола України стискається проросійське кільце. 5 зі 7 сусідів – з триколорними проблисками. Через море – повністю втрачена Грузія й ердоганівська Туреччина.

Пост-радянський простір на 33 році після кончини СССР постає у всій своїй анахронічній красі. Кого покусав совєтський союз – той досі (а пройшло, чорт забирай, третина століття!) ніяк не годен виплигнути з проросійської домовини.

До повного щастя ще підніме фіст наша рідна вата, до неї пристануть «герої від безвиході», ображені на Захід – і, як і в випадку з Молдовою, золотий відсоточок на користь Європи леліятиме діяспора.