*Люди задихаються коханням своїм ...
Так солодко ,згубно ,так. Бажано...Терпко....
Впускають у душу людей.Кохаючи їх до безтями..
Лишаючи їх у своєму серці , знову так тепло ....

Вдихають цей запах ,п'яніють від нього сповна.
божеволіють один одним ....ковтками ...
Стихають між ними всі герци ....
Вкладають у цю мить ціле життя ,
Немов в останнє так сильно вони кохають ...

В дотиках летять на сьоме небо ...
В пристрасті -зриваються в крик ...
В ніжності тонуть сплетінням двох душ ...
Тілами відчуваючи все на собі ,рай і пекло ...

Люди задихаються так пристрасно людьми ...
Так ... грішно... божевільно ...бажано ..і згубно ...
Пізнаючи достатньо сердечних мук ...
Бо без кохання не існують лиш живуть...
Згорають і воскресають з свого ж попелу !#прози #лірика ❤️*

Мало прочитати книгу або подивитись ,листаючи сторінки шукаючи тільки красиві картинки , треба зрозуміти про , що там йдеться, зрозуміти суть книги ...Так і з людьми ! Інколи за красивим образом ми не бачимо істини .
А істина , зміст... як і душа сховані десь глибше .
А не- назовні ,зовнішність обманчива... А от душа пізнається лише з часом !#думки про людей

Вона любила дощ ...
Мокнути під ним ...
Він торкався її
Губ ...
Обличчя...
Шиї...
Рук ...
По вигинах оголених плечей
Між пальцями ,по лініях долонь...
І зовсім без соромно...
Стікав по тілу її...
Дощ...
Серця ...
Стук ...
Біль...цих сердечних мук...
Дощ...
Звук...
Душ...
Для її душі ...
Вона ,що разу розчинялась ,під дощем
В шаленстві своїх думок потопала ...
Дотики його , в кожній краплині відчувала !#прози*✍️*

Втомилась від своїх же думок !

І *куди б вона ,не тікала від себе..
Завжди поверталась
думками до нього ...
Вона відчувала його настільки..
Відчувала його дихання
поруч з собою ...

Знову падала від безсилля..
Щоб прогнати ці думки пророчі ...
Всі недоспатні ночі...
Вона відчувала його настільки...
Відчувала тілом і душею.. .

Вона відчувала..
Оманою своєю....
У венах кип'ятком палючим ..
Її кров закипала ....
Що- разу , коли повертались..
Думками до нього...
О першій ночі !#прози ✍️?*

*Мовчання мов би велика гра ...
Почнеш ...і не можеш вже зупинитись...
Коли до тла з середини згораєш ...
В мовчанні дозволяєш серцю не битись...

Тліють у душі противоріччя....
Розриває серце, та мовчить ,тихо знову ...
Так нестерпно в грудях щось болить ...
Душа оніміла ,не каже ні слова....

Мовчання чи то грішне чи святе ,
Ти моє таке мовчання...
Я стерплю знову тебе, переживу ...
Мовчання прірва почуттів..і болю...
Куди я мовчки падаю знову...

Коли воно спопилило душу мою так ...
Дозволяю серцю не битися свому !
Мовчи , мовчи ...мені не треба крику твого ...
Втомилась...вириваю...
відпускаю так тихо всі почуття на волю !#прози ✍️*

***Їй більше не хотілось його відпускати...
Мов свічка мліла в його рухах ...
Йшла до нього в обійми,
гаряче воскам стікати...
Наповнилась любов'ю від нього вкрай ....

Вона від його тіла нагрівала собі душу ...
І тільки руки брались ніжити усюди...
Вдихнувши в неї ніжність згубну ...
Вселивши лагідність і віру...в його руках

Покірно йшла до нього.. .
Ніби над нею він власний...
Проникаючи у дихання , билась у груди...
Щоб його ще сильніше відчувати ...

Так мурашило дотиків їхніх ніжних ...
Судомно зводило ...всім тілом ...
Кохаючись солодко і оксамитно ...
Під її такт ,і його умілий ритм !#прози#лірика ... Вільні рядки...*

Коли зникають ілюзії, до нас приходить прозріння, ми перестаємо бачити в людях те чого в них і ніколи не було...

#Думки

***Перетинаю кордони, самотність душі ...
Зливаються почуття в однорідну  субстанцію...
Вже не лякають  у спину ножі ...
Вже не болить коли чуєш "дистанція"

Летять усі строки наче знають маршрут ..
Все підсумовано ...закинуто ...
Серце тихо обирає глухий кут...
Аби не лякатись ,що зосталось покинутим '..
Анестезія огортає залишки клятих надій...

Стираючи свої в  ментальності нав'язливі думки...
Розмивається час, як і все ,що боліло...
Наче крила ті ,що летять
знову до марних мрій ...
Відпускаючи все ,у безну лечу ....
Не знаходячи там душі альтернативи  ...

Вже не болить коли чуєш "дистанція";.
Серце тихо обирає, знову глухий кут...
Розбиваючись наче графіт...
Не знаходячи спільного між
серцем, душею і розумом...компромісу...
Потопаєш власних же абстракціях ...***