Багато розмов про "внутрішню дитину", а про "внутрішнього підлітка" почув вчора перше.

Виходить якось так:

«Внутрішня дитина» [~0-10 років].

Радість, бажання грати та пізнавати.

Наївність, безпорадність.

«Внутрішній підліток» [~11-25 років].

Енергія, мотивація, чесність, сміливість.

Категоричність, гординя, імпульсивність.

«Дорослий» [~25+ років].

Раціональна оцінка, контроль, самостійність, відповідальність.

—

Кожну з цих стадій розвитку можна приблизно заміряти за допомогою МРТ-мозку та гормональних тестів.

«Дорослого» не існує без розвинутої та активної префронтальної кори.

Коли стресово-травматичне дитинство перетікає в алкогольно-наркотичну юність, то в 25 років ти маєш розбалансований мозок.

Кора то розвинулась, але зв'язки з нею не дуже.

В результаті ти продовжуєш користуватися підлітковими моделями світу - "я особливий", "всі баби дури/всі мужики козли", "мої страждання унікальні".

Це, в свою чергу, призводить до того, що ти не звертаєшся за допомогою (бо ти підліток, а всі дорослі - тупі козли й нічого не розуміють).

Впізнаєте когось?)

З суїцидом яка логіка?

Тобі здається, що проблема зникне разом з тобою.

Але ніт.

Тебе вже нема, але твоя біда залишилась. Тут, серед живих.

Проблеми нікуди не діваються, вони просто циркулюють.

Це цікава арифметика.

Наприклад, близька людина веде деструктивне життя. Алкоголь-наркотики.

Або навіть просто нескінченно жаліється на свою важку долю.

Природна реакція оточення - допомогти, врятувати.

Тобто зробити чужу роботу.

На жаль (чи на щастя) - це не працює.

Кожен сам має робити свою роботу.

Коли я ловлю себе на тому, що занадто багато думаю про проблему іншої людини, це означає дві речі:

а) вона перекидає на мене свою роботу;

б) я перестаю робити свою.

І надмірне бажання когось рятувати є зворотним боком тієї ж медалі - саботажу своєї роботи.

Своя робота - нудна і малопомітна, тому я повторюю собі цю мантру вже багато років:

«Спаси себя и хватит с тебя, спаси себя и тысяча вокруг спасется».

Дуже гарна новина.

Андрій Белавешкін виклав у вільний доступ усі свої платні курси:

Курс "Здоровый дофамин"
Курс "Осознанная стрессоустойчивость"
Курс "Здоровые привычки"
Курс "Здоровая осанка"
Курс "Здоровое питание"

Це абсолютно топовий контент, дофамін та стресостійкість я вже бачив, тепер нарешті подивлюся осанку 🕺

Справедливості в цьому світі нема, але є закони. І по цім законам мудак завжди буде страждати.

А як ще?

Хочеш позбавитися від депресії - перестань бути мудаком.

Це одна з найефективніших стратегій лікування.

Уважно прослідкуй за тоном свого голосу (в першу чергу - внутрішнього).

Якщо ти думаєш, що голос такий злий, жорстокий, незадоволений та критичний через низький серотонін, то ти помиляєшся.

Там завжди достатньо серотоніну для того, щоб не бути мудаком.

Це питання звички.

Кажу вам це як офіційний представник Асоціації Мудаків.

Багато нових думок після розмови з Наталі, але роздуми про тривогу вийшли на перше місце.

Спілкуючись на цю тему з пересічними громадянами стає очевидно, що всі інструменти для «боротьби» з тривогою у нас під носом - комусь дуже допомагає пробіжка, комусь йога, а комусь достатньо вийти з квартири до річки та все одразу стає на свої місця.

Тобто «думки неможливо змінити за допомогою думок», єдиний робочий спосіб опанувати тривогу - це дія.

І ми всі так чи інакше діємо.

Просто хтось біжить в парк, а хтось біжить в інстаграм.

Я не знаю чи це гени, чи звичка, чи світогляд.

Але так чи інакше нам потрібна інформація та допомога інших людей, які знають і вміють як з цим працювати.

За інформацією я відправляю нас всіх до Андрія Беловешкіна.

Його курс про стресостійкість це те, з чим має ознайомитися кожна пристойна людина - https://www.youtube.com/playlist?list=PLaPVfqyb8vbJrqSUrUCBHkdh-ZNNv_eaz

Ну що друзі, хто як реагує на стрес?

У кого що і де зажало?

У кого які захисні механізми включилися?

Чи є серед нас настільки прокачані особистості, які взяли собі вихідний, щоб нормально погорювати?

Експеримент з Їжовик Гребінчастий (Lions Mane) оголошую передчасно завершеним.

Причина - стрімка зміна фази на маніакальну.

Попитавши про це Антона Віленчика було виявлено, що мій випадок не одиничний.

Грибочок може робити сон більш поверхневим, скорочувати фази глибокого сну, продовжувати REM-фази, викликати яскраві сни (в моєму випадку - кошмари).

Мозок дійсно "розганяється", але не до кінця зрозуміло за рахунок чого.

Перша сторінка гугла не дає багато інформації по фарм профілю. На крисах було виявлено, що "Екстракт H. erinaceus пригнічував збудження нейронів, викликане застосуванням L-глутамінової кислоти. Зроблено припущення, що екстракт H. erinaceus містить речовини, які можуть активувати рецептори, які викликають гальмування спайкової активності".

Чому це гальмування викликало у мене ейфорію, прискорення мови та поверхневий сон - хз.

Коротше кажучи, якщо ви глухому депресі, дофіга спите та не бачите снів, то цей грибок може бути в тему.

Антидепресивний ефект може в тому числі "покращувати пам'ять".

Всі інші тези про "відновлення мозку" потребує довготривалих досліджень на людях.

- Мені здається я більш полігамний, ніж моногамний. Зараз думаю, як би про це тактично повідомити своїй дівчині.

Друзі, у мене є для вас абсолютно ексклюзивна інформація!

Ми всі - полігамні.

Складно повірити, але навіть твоя моногамна дівчина фантазує про Райана Гослінга.

А ще - вона скоріш за все тащиться від солодкого, яскравого та ароматного.

Бо коли в наші сінапси потрапляють великі порції всіх цих серотонінів, то на пару секунд ми начисто забуваємо про смерть.

Це приємно.

Моногамність - не генетична варіація.

Моногамність - раціональний вибір.

Звісно, біологія грає в цьому велику роль.

Комусь дійсно дуже важко відмовлятися від солодкого.

У когось погана чутливість дофамінових рецепторів, у когось депресія, у когось стрес.

Але це все варіабельні параметри, які можуть корегуватися упродовж життя (чи дня).

Ми всі природно схильні до того, щоб лежати в опіумному сиропі з порно зірками.

А потім - в рехабі.

Бо у всього є своя ціна і вона ніяк не пов'язана з мораллю, гендером чи соціальними нормами.

Чиста біохімія. Вічна, генетична.

Коли я чую слово "мікродозінг", моя рука тягнеться до револьвера (с) Френк Сінатра.

Але серйозно, сил вже нема.

LSD, псилоцибін, мухомор, MDMA, кетамін, ібогаїн - це підтверджений список того, що люди вживають в маленьких дозах на щоденній основі.

Об'єднує ці речовини тільки те, що їх не можна купити в аптеці.

А ще в великих дозах вони змінюють стан свідомості.

Але повірте мені на слово, якщо ви вип'єте дуже велику дозу антидепресантів/антибіотиків/мультивітамінів, то у вас теж виникне змінений стан свідомості.

То виходить, що моя бабуля все життя займається мікродозінгом інсуліну?

Завжди знав, що вона у мене прогресивна.

Короче, я чесно намагався знайти якусь науку хоча б по мікро псилоцибіну, але поки що це в основному сайти з назвами "microdose bros" та "microdose guru", які цитують півтора не дуже великих дослідження.

Є ще парочку протоколів - в одному Stamets пропонує пити 100-200мг чотирі дні з перервою у три дні, в іншому Fadiman пропонує пити 400мг (ні*уя собі!) через день.

Логіка приблизно зрозуміла - рецептори отримують толерантність, яку "треба" обнуляти перервами, але навіщо взагалі на регулярній основі пити щось, що будує цю конкретну толерантність цих конкретних рецепторів - питання відкрите.

Тим не меньш, розпіарений Їжовик я вирішив все ж таки потестувати.

Через пів року зроблю МРТ мозку і розповім вам чи вдалося йому зупинити нейродегенерацію від тік-току.

Замовляю тут. Відсотків не отримую, просто довго спілкувався з виробником - людина доволі серйозно ставиться до процесів, тому можна довіритися.

Там же можна замовити і мій СОН.

Дякую за увагу ?

Покер - це життя.

Або життя - це покер.

Ну, плюс-мінус.

Судіть самі:

1. Ми не обираємо свої карти (гени та дитинство)

2. Ми не знаємо, як будуть поводити себе інші гравці (соціальна невизначеність).

3. Ми не знаємо, що буде на наступному кроці гри (глобальна невизначеність).

Але навіть на основі неповної інформації ми можемо обирати більш раціональні рішення (або нераціональні).

Два основних терміни з теорії покеру - це Очікувана Вартість (Expected Value, EV) та Дистанція.

Очікувана вартість майже ніколи не буває стовідсотковою, тому ти можеш програти раунд, навіть маючи на руках дуже потужну комбінацію.

Але приймаючи раціональні рішення системно, ти гарантовано будеш мати перевагу на Дистанції.

Ти можеш виграти одну роздачу з 72, але на Дистанції в 100 роздач ти програєш у ~85 випадках.

Ти можеш програти одну роздачу з АА, але на Дистанції в 100 роздач ти виграєш ~85 випадках.

Найскладніша задача в професійному покері - це не вивчити матчасть. Найскладніше - це просто приймати раціональні (плюсові) рішення на великій дистанції.

Тому що коли живий покерист втомлюється та не висипається, він перестає вірити у Дистанцію.

Він перестає вірити в те, майбутнє.

Горизонт планування звужується, він хоче перемогти тут і зараз, негайно, тому починає поводити себе ризиковано. Безглуздо. Нераціонально.

Все як у житті.

Тому інколи, наприкинці дня, якім би він не був по відчуттям - приємним чи ні, я люблю себе питати:

- Чи буде такий день плюсовим на дистанції?