https://youtu.be/sTVefoV39Fc?si=KUBOhKmqN3T0kiV_

О 3:45, коли з невідомих причин, мене страшно мучало безсоння, я вирішила видалити свій черговий канал на 11 підписників, враховуючи мене, як власника. Я не жалкую про свій вибір, як не жалкувала й про кагорту інших, створених з метою розкрити свою індивідуальність і поділитися закуліссям життя, та вже винищених каналів у такі миті, як зараз, коли здається, що всі мої спроби показатися цьому світу більше нагадують втечі від примарної самотності.
Було би непогано так само легко звільнятися від важкості забутих спогадів, за які так міцно тримається тіло.

Під кінець року бажання комунікувати з людьми стрімко падає, готуючись до апогею у формі повної відстороненості від соціального життя та взаємодії з різними інтернет-платформами.

Я серджуся, але, на жаль, не можу зрозуміти на що саме.
Поки всередині бурлить безкінечний потік емоцій, ззовні організм не витримує, а тому всіляко намагається привернути мою увагу до себе найрізноманітнішими і, звісно, не найприємнішими способами.

Єдине, на що вистачає сил, опис свого стану складними реченнями, викликає більше огиди, ніж відчуття певного полегшення, як після довгої розмови з хорошим другом.

Як же у мене вистачає сміливості написати настільки пафосний і драматичний текст, який суперечить усім канонам створення чогось цікавого та справді цінного, а поговорити про свої справжні почуття тет-а-тет з людиною, яка винна у цьому стані, не можу. Хто то змушує мене так кепсько почуватися? Я сама.
Незліченна кількість виборів і вчинків потихеньку підвела до того, що зараз починає все ніби налагоджуватися, але снаги радіти цьому у повній мірі, немає. Або вона є. І тоді набуває руйнівного характеру, перетворюючи мене на некотрольовану дитину, що з нею будь-які дихальні вправи не допоможуть впоратися.
Від одного кінця до іншого за максимально короткий час. Це буквально провокує нудоту.

живемо в час, коли у добірках опиняються не лише варіації святкових подарунків — хочу підтримати збори своїх друзів, котрі відкрили допоміжні банки для забезпечення наших воїнів необхідним:

1. на зимове спорядження для військовослужбовиць [збирає Наталі Чуловська]

2. на потреби тактичної групи «Реванш» паралельно триває [крутий розіграш] 3. підтримка Сенс & Гуркіт, що збирають на потреби ППО
   [святковий збір на честь дня народження Богданки Неборак]

Перепрошую за те, що не відповідаю зараз на повідомлення у приватних чатах і не проявляю особливо активності на каналі. Це тимчасово.
#trifle

Втомилася бути тією Сонею,
Яку придумала собі у дитинстві,
Тому що коли намагаюся втекти
Від кагорти нав'язливих ідей,
Вистрибують з-під ліжка всі монстри --
І страшними довгими зубами
Прокусюють мою тонку шию,
Саме на ній тримається важка голова,
Вщерть переповнена сповіщеннями
Про повіряну тривогу та вподобайки
Людей, що їх жодного разу не бачила
На власні, червоні від постійного перебування
Перед маленьким екраном телефона, очі.
За монстрами з-під неіснучого ліжка, бо я
Все життя спала на дивані з молодшою сестрою,
Вилазять безкінечні сумніви та пустота.
Вона щоденно спричиняє значно більше болю,
Ніж біль у ногах перед сном після чергового,
Схожого на попередні, дня.
Щоби звільнитися від наростаючої напруги,
Скручуюся калачиком, уявляючи, ніби обіймаю
Улюблену стару, як світ, іграшку. В ній захована
Вся історія попередніх поколінь, коли коліна
Оббивали із задоволенням, граючи у квача.
Точно не зранку, аби, не дай Боже, хтось
Не відчув цигаркового диму, спалюю свою
Безкінечну втому до самого фільтра.
#mind

Дуже рада новому манікюру!