​​Неділя 4-а після Пʼятидесятниці

Христова Церква у всі часи Своєї спасительної місії закликає вірних до любові та смирення, до віри та праведності, через що далекі від Церкви особистості можуть звинувачувати Її у вченні на базі тавтології, що не має розвитку. Проте це не так! Свята Церква декілька тисячоліть проповідує новину, яка ніколи не втратить своєї актуальності – новина про те, що Необименний Бог прийшов у плоті до людей (пор. 1Тим. 3, 16), аби подарувати їм вічне життя та повноту блаженства Божого Царства. Ось саме цього Царства ми є рабами – не безмовними виконавцями чиїхось забаганок та примх, але співпрацівниками Господнього Винограднику, де зростають духовні плоди миру та лагідності, милосердя і стриманості, любові та віри (див. Гал. 5, 22-23).

Сьогодні ми бачимо один із таких плодів – це плід віри сотника, величі та щирості якої здивувався навіть Сам Спаситель (пор. Мф. 8, 10). Варто лише задуматися, якою ж це має бути віра людини, аби привести до здивування Господа? Євангельський сотник – це приклад безумовного смирення та віри Господу. Він, центуріон військаРимської імперії, офіційною релігією якої було язичництво, приходить до Христа в оточенні великої кількості народу (див. Мф. 8, 1), щоб прохати не про себе чи когось зі своїх рідних, але за свого слугу. В людини, котру беззаперечно слухають десятки професійних солдатів однієї із наймогутніших армій в історії світу, було прохання не про збільшення влади, не пораду щодо вирішення тієї чи іншої буденної ситуації, але про одного зі своїх слуг. Можна сказати, що християнство і полягає в таких моментах – моментах, коли ми усвідомлюємо, що ми наближаємося до Бога не наодинці, але разом зі своїми ближніми.

​​Неділя 3-а після Пʼятидесятниці

В сьогоднішньому Євангельському читанні Спаситель закликає нас: «Шукайте перш за все Царства Божого і правди Його» (Мф. 6, 33). Цими словами Господь вкотре нагадує нам про важливість здобуття приготованих нам Обитель Небесних. Так, під час земного життя нам необхідні певні речі та пожива для нашого існування, але Христос акцентує нашу увагу на тому, що все це є ніщо в порівнянні із пошуками Його Царства, шлях до якого не повинен загороджуватися будь-якими тлінними турботами та переживаннями. В тому і є сенс буття християнина, що він, народившись на тлінній землі, постійно докладає необхідних зусиль, аби вічно перебувати поруч Безсмертного Бога у Його Нетлінному Царстві правди та істини.

Кожен день нашого життя має бути для нас черговою можливістю до вдосконалення, яке полягає у різних аспектах духовного життя. Святий апостол Павло говорить сьогодні, що наша віра веде нас до благодаті, якою ми похваляємось і у славі Божій, і навіть у наших скорботах, через які здобуваємо терпіння (див. Рим. 5, 1-4). Терпіння є важливою складовою духовності, оскільки воно дисциплінує нас і навчає тому, що будь-які досягнення здобуваються не миттєво, а кропіткою працею. Усвідомлюючи цей важливий момент, ми знову повертаємось до заклику Христа про пошук Царства Божого, але повертаємось вже не просто як слухачі, а як дієві виконавці, котрі розуміють важливість у смиренному терпінні працювати задля знайдення Царства, задля збагачення своєї душі благочестям та втілення у нашому житті Євангельського ідеалу Господньої правди.

​​Неділя 2-а після Пʼятидесятниці

Не слухачі Закону праведні перед Богом, але виконавці Закону будуть оправдані» (Рим. 2, 13), – саме такі слова лунають в сьогоднішньому Апостольському читанні із Послання святого апостола Павла до древніх християн Риму, в якому акцентується на важливості активності в духовному житті. Господь залишив нам Свої Божественні заповіді, дав нам вірні вказівки до здобуття спасіння та вправності у благочесті, щоб кожен із нас не просто слухав про них, подібним чином до того, як це роблять юдеї щосуботи у синагозі, але і дієвим чином застосував це у своєму житті, наближаючи власну душу до вічності.  

У Старому Завіті Господь надав пророку Мойсею Закон, що містив у собі заповіді, приписи та вказівки, згідно із якими обраний народ мав жити в очікуванні Пришестя обіцяного Месії. І Месія виконав Свою обіцянку – Він прийшов, втілився і жив серед людей, аби сповістити про наближення Царства Небесного, вхід до якого відкривається через покаяння (пор. Мф. 4, 17), а шлях до нього прокладається вузькою стежиною, де весь старозавітній Закон та писання пророків зосереджуються в найбільш світлій чесноті – любові (пор. Мф. 22, 40)!

Преподобний Максим Сповідник пише у своїх творах наступне: «Невимовний світ святих ангелів тримається на наступних двох прихильностях: на любові до Бога і любові один до одного – подібним чином і світ усіх від віку святих». І ми з вами також існуємо в реальності любові, де Господь звертається до нас саме через неї! Все, що нас оточує і відбувається в цьому світі є результатом втілення в нашому житті любові або, що, на жаль, також буває – її відсутності. Тільки перебування із Богом робить людину здатною до справжнього долучення до любові, що спонукає нас до християнської досконалості. Сама ж досконалість приходить лише до люблячих сердець, які відгукуються на Христовий заклик засвідчити свою любов до Нього через виконання Його спасительних заповідей (пор. Ін. 14, 15).

​​10-та річниця від дня смерті Блаженнішого Митрополита Володимира

Сьогодні Церква вшановує памʼять Блаженішого Митрополита Володимира. Десять років як Господь прийняв душу Свого вірного робітника на Вінограднику Господньому.

Неоціненний внесок Митрополит Володимир вніс у життя Українського народу і Православної Церкви.

Все життя Блаженнішого Митрополита було повʼязано з втіленням Євангельських істин в житті людей.

Господь хай упокоїть душу Господина і Отця нашого Митрополита Володимира в Царстві Небесному!

Святителю Отче Володимире моли Бога про нас!