​​Вітаємо митрополита Філарета з Днем Тезоіменитства

Духовенство, чернецтво і вірні Львівської єпархії Української Православної Церкви вітають Керуючого єпархією митрополита Львівського і Галицького Філарета з Днем Тезоіменитства.

ВАШЕ ВИСОКОПРЕОСВЯЩЕНСТВО, ДОРОГИЙ ВЛАДИКА ФІЛАРЕТ!

У святковий і благословенний день пам'яті Вашого Небесного покровителя прийміть найщиріші вітання з тезоіменитством від духовенства, чернецтва і вірних Львівської єпархії!
Прийнявши у чернечому постригу ім’я святителя Філарета, митрополита Київського, щоб споглядаючи його життя, «наслідувати віру» (Євр.13,7) святого подвижника, Ви успішно наслідуєте і його старанні труди благочестя, прагнення до духовних подвигів і справи милосердя.
Всі ми, Ваша паства, низько вклоняємося і дякуємо за непохитну позицію Вашого Високопреосвященства та мудрі дії у відстоюванні чистоти Святої Православної віри, у дусі миру і християнської любові. Так вчинив би і святитель Філарет, правилом життя якого було: «Йти завжди прямим шляхом ... і зверху тиснуть і з боку тиснуть, а я все тримався одного прямого шляху і так міркував: як люди не хитрують, ні силуються, а Бог всіх перемудрить і пересилить».
Вшановуючи сьогодні святителя Філарета, молимося, щоб він був завжди Вашим надійним захисником в земному житті і прикладом у прагненні до спасіння у житті вічному! Бажаємо Вам також всесильної допомоги Божої, щоб трудами своїми набути чеснот Вашого Небесного покровителя та з усіма святими прославити Господа у Царстві Його!

​​Неділя 17-а після Пʼятидесятниці

Царство Боже – це вічне буття безсмертних душ поруч із Безначальним Творцем. В цьому Царстві для кожного знайдеться місце, проте, на жаль, не кожен прагне його успадкувати. Часом справа навіть не в житейських клопотах та повсякденних, якщо можна сказати, автоматичних працях, ні. Успадкування Царства, його щире здобуття починається із маленького зернятка віри, що проростає у величне дерево, яке слугує нам спасительною ліствицею до Обитель Господніх. І у всьому цьому лейтмотивом проходять два аспекти – воля і бажання: воля, за якою ми майструємо власну ліствицю спасіння без будь-якого примусу ззовні; і бажання, яке надихає нас невпинно крокувати назустріч Богові, аби дістатися приготованого Ним Царства.

Описуючи наїнське воскрешення, святий апостол Лука не вдається до значних подробиць та обставин, що стосуються смерті юнака, передаючи нам лише найголовніше – Божественне милосердя та силу Христа і реакцію містян на повернення до життя їхнього співгромадянина. Господь ні про що не розпитує, Він не звертається до вдови із, можна сказати, звичним питанням про наявність у неї віри, а просто підходить до небіжчика, аби він повернувся до життя, втамувавши горе його любої мами. «Не плач» (Лк. 7, 13), – це єдине звертання Спасителя до вдови, звертання, що закликає до душевного спокою і провіщає перспективу радості.

«Прийдіть до Мене … і Я заспокою вас!» (Мф. 11, 28), – всім нам добре відомі ці слова Божественного Спасителя. Навколишній світ сповнений всілякого розмаїття, але над цим розмаїттям перебуває Незмінний Бог, Котрий при сотворенні людини, при її відкупленні від гріха і приведенні до сяйва Воскресіння звертається до всього людського роду через любов та милосердя. «Не плач, не бійся, тільки віруй!», – ці три заклики Господа можна поставити поруч, як квінтесенцію відношення Бога до людини, яка була створена не для горя та страху, але для віри на засадах любові, що надихає нас до прагнення життя вічного. Наїнський юнак воскрес і приніс радість своїй матері, а в нашому серці, в наших душах, постійно має воскресати любов та благочестя, воскресати нестримне бажання вдосконалення у заповідях Господніх, аби ми, наповнюючи ними своє життя, входили в радість нашого Небесного Отця.

​​Неділя 16-а після Пʼятидесятниці

У Святому Євангелії, Христос неодноразово звертається до людей із мудрими повчаннями та настановами, закликаючи до вдосконалення та вправності у чеснотах. Можна навіть сказати, що заповіді та заклики Спасителя – це не лише стежки до успадкування Царства Небесного, але і напрочуд виняткові рекомендації до звичайної земної людяності. Ось, до прикладу, сьогодні Господь в Нагорній проповіді анулює старозавітний принцип помсти (див. Лев. 24, 20) і дає принцип абсолютно новий: «Як бажаєте, щоб вам люди чинили, так само чиніть їм і ви» (Лк. 6, 31). Вся людська метушня злоби і ненависті має цілковито розбиватися об ці слова Спасителя, адже психічно врівноважене та адекватне суспільство не може бажати в своєму оточенні зла чи прагнути його отримати від інших.

Святий Миколай Сербський, розмірковуючи над сьогоднішнім читанням, зазначає наступне: «Заповідь Христова чинити з людьми так, як ми хочемо, щоб вони чинили з нами, така природна і настільки очевидно блага – дивно і соромно, що вона з давніх-давен не стала для людей повсякденною звичкою». Так, на жаль, людство не має такої звички і це не тільки дивина і сором, як вказує святитель, але і трагедія нашого існування. З перших сторінок людського буття ми вже зустрічаємось із гріхом, від якого проросли заздрощі та повстало перше вбивство. Гріх породив егоїзм і отруїв душу своїми згубними метастазами, затьмарюючи людський розум від Божого сяйва та закриваючи серце від доступу до нього любові Господньої. Але тут можна також сказати, що для християнина бажання іншим бажаного для себедобра – це доволі важливий індикатор приналежності до Христа, Котрий полюбив нас так, як і нам слід любити один одного (пор. Ін. 13, 34).