Наскільки глибоко ви думали про власну смерть? TW: роздуми про смерть. Поїзд Київ-Чернівці, сам я їду до Івано-Франківська на конференцію. Читаю вже півтори години книгу Снайдера «Про свободу» (не рекомендую читати без критичного аналізу, бо поки що — вері…

Наскільки глибоко ви думали про власну смерть?

TW: роздуми про смерть.

Поїзд Київ-Чернівці, сам я їду до Івано-Франківська на конференцію. Читаю вже півтори години книгу Снайдера «Про свободу» (не рекомендую читати без критичного аналізу, бо поки що — вері бед)

В якийсь момент, абсолютно з нічого, виринає розділ про безсмертя. Снайдер говорить, що безсмертні не можуть бути вільними, адже будь-яке рішення можна буде відтермінувати (я теж не розумію причинно-наслідкового звʼязку). Цей розділ я мав би по-хорошому проковнути, покрутити пальцем біля скроні через написану дурість та піти далі.

Але я зупинився. В моїй голові, попри моє небажання, почали виринати картини життя після себе, коли я помру. Адже я не безсмертний, і наврядчи ним буду.

І це не щось трагічне: я не уявляв похорони, де за мною всі трагічно плачуть (або ні, хз), не уявляв проводи, 40 днів і все таке.

Я уявляв, що я сам відчуватиму під час смерті. А точніше — не відчуватиму. Що переді мною буде білий (чи чорний? Який саме?) «екран», під час якого я не зможу робити нічого. Я не зможу допомогти своїй дівчини із якоюсь побутовою задачею, не зможу надалі займатися чимось важливим — я та моя свідомість перетворяться у ніщо. І форму цього «ніщо» мені поки що неможливо осягнути.

І це не тимчасовий стан. Це не «хтось ще не повернеться із зони», де ти бачиш кількість своїх смертей. Це все. Стоп на подальші мільярди (усвідомте — м і л ь я р д и) років, перед тим як наша Земля впаде в Сонце. Стоп на всі можливі здобутки, які можна було б зробити надалі.

Це стоп для емоцій, думок, слів — для в с ь о г о, що зараз оточує моє життя. Це — страшно.

Я довго думав, що в мене немає фобій. Я дивився вниз з висоти — і було ок. Був у темряві — ок. Маленькі простори — не сказати, що від того мені страшно залісти у шкаф.

Але думки про смерть — це те, що виводить мене та мій мозок у ступор. Як тільки в мене починаються думки про смерть, я перестаю адекватно функціонувати.

Напевно, саме це і є моєю причиною жити максимально продуктивне життя. Жити кожен день, як останній. Бо кожен день — реально останній.

І другої спроби не буде, не слухайте індуїзм.

​​❗️ Вітаємо Миколу Безкровного з обранням на посаду ІІІ Президента ГО «Українські Студенти за Свободу» Сьогодні виборці з усіх регіональних осередків УСС зібралися у Жовтневому палаці в Києві та проголосували за обрання нового Президента УСС. Свої кандидатури…

Miss me?

Кожне літо я підводжу підсумки. Так сталося, що саме цей період є моїм найулюбленішим і на ньому у мене зазвичай завершується найлегша (з точки зору емоцій) частина року. Якби можна було б зробити якийсь календар Безкровного (ну знаєте, як от Григоріанський, Юліанський календар ю ноу) - відлік нового року явно починався би з 1 вересня.

Я не знаю, як краще підбивати підсумки літа, аби це не виглядало як моралізаторство, або як ниття, або як все разом - тому я спробую виписати декілька важливих тез, які я особисто усвідомив:

Перше - магістратура в мене точно буде не кіношна, і надалі я загалом віддалятимусь від кіно

Хто не знав - я студент Карпенка-Карого і я ЖЕСТЬ як любив займатися кіно. Та й власне, зараз я відчуваю кіновиробництво як ту сферу, в якій я розуміюся, в принципі, найбільше з усіх інших моїх життєвих сфер. Так буває, коли ти бляха спеціально вчишся на тій спеціальності

Але - я розчарований. Багатьма речима, я не хочу їх уточнювати. Я хочу добити "Все буде Ісус", аби він хоча б спробував врешті-решт поїхати по фестивалях, добити свій диплом - і все. Сильного бажання працювати ні в монтажі, ні в інших сферах кіно в мене більше немає.

Але типу - воно поки що є! Тому, любі мої кіношні друзі, якщо ви раптом це читаєте - не списуйте мене з рахунків!!!

Та все ж, першокурсника Миколу Безкровного, який рвався робити роботи як просто навіжений - ви вже наврядчи побачите.

Друге - я люблю служити людям та робити людей кращими

Це літо - це літо УСС, насправді. Якщо хтось ще раптом не в курсі про "Українських Студентів за Свободу" - знайте, що ви втрачаєте занадто багато активної та проактивної молодості у своєму житті.

За цей рік, і в особливості за це літо, я проробив величезну кількість всього для УСС - за що отримав вищий статус, який має лише 5-6% членів Організації (дякую ще раз за довіру, УСС!). Але не про те:

Однією з моїх мотивацій щось робити в УСС - це те, що як же АХУЄННО бачити, коли навколо тебе люди палають так же, як ти колись, завдяки твоїм зусиллям. Як класно усвідомлювати, що вони можуть взяти той вогонь ініціативності від тебе, та понести його далі у маси, утворюючи безмежне багаття зарядженості та ініціативності.

Як то кажуть: допоки вогонь є у твоїх очах, полум'я волі не згасне ніколи.

Третє - be ready for changes

За це літо їх було овер-багато. Оточення, думки, цінності, плани, друзі - відчуття, що змінилося майже все, окрім даху над головою та війни, яка стає дедалі ближче

Найголовніше у цьому всьому - не боятися цих змін, особливо коли тобі БЛЯХА МУХА дев'ятнадцять років (я не усвідомлюю, наскільки я молодий і наскільки в мене ще багато часу)

Та й таке. Дякую, що ви читаєте, і що досі тут. Чекаю вас всіх на Зміні і до нових несподіваних лонгрідів!

P. S. Які точно будуть! Просто деякі мені дуже важко пишуться

Анонс тої самої події настав:

Я організовую Український Свобідний Кінофестиваль.

Чесно кажучи, дуже страшно. Хочеться все зробити якомога краще і від того, навіть під час анонсу є мандраж.
Але я чекатиму кожного та кожну!

І буду дуже вдячний за поширення ❤️

Telegram

ZMINA. Український Свобідний Кінофестиваль

​​***🗽***Свобода. Гідність. Чесність Це цінності, які ми транслюємо. Цінності, які стануть основою майбутнього України, бо вони — у нашій крові.  І саме під таким гаслом ми анонсуємо Український Свобідний Кінофестиваль «ZMINA» ***🎥*** ​​Все почалося минулого року…

Друге, хочу з вами дечим поділитись

Найближчим часом буде анонсуватись найбільший проєкт, який я коли-небудь робив за своє життя. Чесно кажучи, дуже страшно - але від того хочеться викластись на повну.

Я буду вдячний вам, якщо після його анонсу ви його зможете поширити, або навіть самі на нього прийдете! Для мене це буде шалено важливо і я буду вам дуже вдячний...

Тому готуйтесь до реєстрацій на цей проєкт, поширювати його і готуйтесь дивитися багацько фільмів!

Адже грядуть ZMIN-и...

Походи - це ахуєнно!

В пориві мого і так постійно активного життя, першопочатково я ставився до походів скептично. Мовляв, і так в постійному русі, кудись іду, направлюсь - нахіба ще й тут витрачати купу енергії?!

Зараз я можу спокійно сказати, що походи - це спочатку не витрата величезної купи енергії (хоча не без цього!), а саме перефокусування твоєї уваги. Ти перестаєш думати про дедлайн, який от-от настане та поглине тебе; не про екзамени чи про зйомки фільму.

Ти думаєш, яка красива Говерла навпроти тебе.
Як багато ти пройшов - і як багато при цьому лишилося.
Ти абстрагуєшся від всього буденного, заповнюючи власну голову спокоєм, природою

І кайфом!

P. S. До речі, всім, хто також збиратиметься в гори, приготуйтесь до теплого та тісного контакту із Держприкордонслужбою. Але я спойлерити не буду)))

Із рубрики «Чайлдфрі»:

Їду я в Чернівці. Разом зі мною, у вагон заходить компанія дітей із двома вчительками: звичайна компанія на екскурсію

Компанія досить спокійна, окрім трьох дітей, які вирішили закрити певний KPI по зайобуванню інших людей: кричали, сміялись, дивились відоси на ютубі на повну гучність і просто вели себе просто блять жахливо. І звісно всі ці троє живуть САМЕ В МОЄМУ КУПЕ

«А тобі не похуй, Безкровний?»

Та було б, якби вони це не робили З Ч Е Т В Е Р Т О Ї Б Л Я Т Ь Р А Н К У!!!Мораль: любі нинішні та майбутні батьки, навчайте своїх дітей поважати чужий простір всередині поїздів,

інакше кількість чайлдфрі особистостей зростатиме в геометричній прогресії