Дякую всім, хто були з нами протягом цих п'яти років.
Ймовірніше за все, ми надалі перестанемо щось постити і залишимо канал як нагадування про цей період нашого життя, який іноді приємно ще раз переглянути.

Наша канадська епопея зрештою добігла свого логічного завершення - після майже 15-місячного очікування Ольга нарешті теж отримала канадське громадянство і стала чи то канадською гусочкою, чи то канадським єнотом - ми ще до кінця не розібралися.
Ользі пощастило, і на відміну від тисяч і тисяч аплікантів - її церемонія проходила вживу, а не онлайн, проте довелося проїхатися в Місісагу.
По дорозі розжилися київським тортом, бо винуватиці свята вкрай сильно його захотілося.
Лайфхак: якщо не розрізати торт, то його буде лише один шматочок ?

Я вже якось розповідав про різноманіття всілякої звірини в місті, але виявляється, що мій список був неповним.
Біля Борисової школи є ось такий ярок, де не так давно завівся койот.
Директор школи попросив муніципальні служби забрати його звідти, але ті відмовили, мотивуючи тим, що цей ярок є його природнім місцем проживання. Зрештою школа провела комунікаційну кампанію щодо койота поблизу школи із закликом не вигулювати там собак та пильнувати дітей.
Кілька днів потому, повертаючись додому повз цей ярок, я і сам побачив цю тваринку: щось схоже на середнього розміру кудлату перелякану собаку, яка нишпорила кущами. На мене цей койот ніяк не звертав уваги. Ну і добре.