Аналітика втрат техніки за жовтень 2024 року (візуально підтверджена знищена, пошкоджена, покинута техніка) на основі щоденних зведень @AndrewPerpetua

Танки:
Ru –218
Ua – 53
4.1/1✅

БМП, БМД:
Ru – 312
Ua – 71
4.4/1✅

БТР, MRAP, БРДМ, ББМ:
Ru – 290
Ua – 268
1.1/1❌

Всього бронетехніка:
Ru – 820
Ua – 392
2.1/1

РСЗВ:
Ru – 23
Ua – 3
7.7/1✅

Самохідні артилерійські установки:
Ru – 34
Ua – 38
0.9/1❌

Причіпна артилерія:
Ru – 142
Ua – 25
5.7/1✅

Всього артилерія:
Ru – 199
Ua – 66
3/1✅

Зенітно-ракетні комплекси:
Ru – 19
Ua – 1
19/1✅

Зенітні установки:
Ru – 5
Ua – 1
5/1✅

Радари, РЛС, комплекси РЕБ/РЕР:
Ru – 8
Ua – 12
0.7/1❌

Інженерна техніка:
Ru – 24
Ua – 5
4.8/1❌

Вантажівки:
Ru – 223
Ua – 37
6/1✅

Легкові неброньовані засоби пересування:
Ru – 727
Ua – 392
1.8/1❌

Човни:
Ru – 1
Ua – 12
0.1/1❌

Неможливо визначити:
Ru – 44
Ua – 52
0.9/1❌

*▪️По місяцях:*

Жовтень 2024 – 2070:970; 2,13/1🥇
Вересень 2024 – 1900:835; 2,27/1🥈
Серпень 2024 – 1734:1029; 1,68/1🥉
Липень 2024 – 1759:722; 2,43/1🥉
Червень 2024 – 1611:598; 2,70/1
Травень 2024 – 1560:631; 2,47/1
Квітень 2024 – 1737:505; 3,44/1🥉
Березень 2024 – 1531:470; 3,26/1
Лютий 2024 – 1234:467; 2,64/1
Січень 2024 – 1077:372; 2,89/1
Грудень 2023 – 862:334; 2,58/1

▪️Висновок:

Рекордні зафіксовані місячні втрати противника за рік – 2070 од. техніки. Рекордні просування противника за рік – протягом жовтня за різними оцінками захоплено від 480 км² до 515 км².

Для захоплення 1 км² противник втрачає 4 од. техніки (важливо, що це лише зафіксованої на фото або відео) або 1.7 од. броньованої техніки (танки, бмп, бтр, ббм).

Щодо тенденцій. Все стандартно. Противник, намагаючись зберігати рівень тиску, дістає все більше мотлоху, яке вироблялось у 50-х.

У нас наростають проблеми з оборонними позиціями, особовим складом, структурою та керівництвом в збройних силах, стратегічному баченні, є також дефіцити в певній номенклатурі.

Обидві сторони борються не тільки з противником, але й зі своїми проблемами та негативними тенденціями. Виходить по різному, але у підсумку обидві сторони втрачають в боєздатності, хоча і винаходять якісь передові рішення, які сприяють підвищенню ефективності наявних, але виснажених або малоорганізованих, недосвідчених сил.

@PETRARCHY

🇺🇦Прагматизм для України ⚖

У нових реаліях Україні доведеться скорегувати свої запити і очікування від партнерів. Наша країна, швидше за все, не буде в центрі уваги на тлі нових світових розкладів і можливої ескалації напруженості в Південно-Східній Азії, де США зосереджують свою увагу.

Нам доведеться сподіватись на позитивні тенденції в світі, які дозволять протягом 2025 року вийти на переговорний трек але для зменшення ціни миру ми і самі маємо використовувати наші можливості:

▪️розширити партнерства в світі, зокрема з Пд.Кореєю, Японією та ін. налагодити співробітництво в сфері ВТС;
▪️належним чином та ефективно використати погоджені кошти від ЄС та G7;
▪️побороти малоефективні конструкти в управлінні та структурі армії та оборонного сектору;
▪️стимулювання інновацій у сфері оборони;
▪️спрощення процесів та введення стандартів для рекрутингу іноземних громадян;
▪️продовження діалогу з США та іншими основними партнерами для перетворення партнерських відносин на союзницькі і тд.

Але навіть ідеальна реалізація всіх пунктів і ще вирішення десятка проблем не наближають нас фактично до самих переговорів та миру, а є лише діями, які МОЖУТЬ допомогти зробити цей мир більш справедливим. Мир — це не питання нашого бажання чи ультиматумів, які може висувати Трамп чи інші політичні лідери.

Чим довше триває війна, тим вищими стають ставки для всіх залучених сторін. Кожна зі сторін, інвестуючи значні ресурси у продовження конфлікту, прагне максимізувати свою вигоду, намагаючись відбити вкладені ресурси, що лише підсилює непримиренність і збільшує ризик подальшої ескалації. У підсумку переможця немає — лише виснажені учасники, для яких ціна війни стає дедалі важчою.

Мирний процес — це довгий шлях, який вимагає регулярних контактів, посередництва третіх сторін та зовнішнього тиску. Необхідно враховувати інтереси численних міжнародних гравців, які вже зробили свої політичні, економічні та військові інвестиції в цей конфлікт і мають вплив на його можливе завершення.

Справжній мир досягається тільки шляхом поступових переговорів, що враховують баланс інтересів всіх залучених сторін, і на основі компромісів, які зможуть задовольнити різні потреби і цілі.

🇷🇺 Росія виснажена 🪆

Росія також виснажується, втрачає арсенали, які накопичувалися СРСР ціною жертв інших сфер, Москва вже не зможе вийти на подібні показники та повністю відновитись і мати нескінченні ресурси. Росія обростає проблемами**, які ми маємо старатись зберегти для них по завершенню збройного конфлікту, зокрема мова й про продовження існування та дотримання санкцій. 

Росія до кінця 20-х років буде відновлюватись та шукати нові економічні моделі зростання, можливо, що почнуться якісь кризові явища в росії та в світі, які ми мусимо використати в своїх інтересах.**

Висновок 🏁

Непередбачуваність Трампа та його схильність до нестандартних рішень можуть стати важелем, що змусить Росію діяти обережніше. Підхід Трампа до конфліктів як до бізнес-угод — де кожна сторона отримує певну частину та встановлює нові правила — може здатися Кремлю прийнятним сценарієм, але якщо Росія або Україна відмовиться від такого формату врегулювання, є шанс, що Трамп застосує більш жорсткий тиск проти сторін.

Варто більше працювати над тим як вийти з війни на умовах, які бодай з якоїсь сторони можна було б назвати вигідними для нас, сформувати з партнерами пакет стримування від майбутніх агресій, а далі вже діяти по ситуації в світі і максимізувати вигоди, чекати слушних нагод.

@PETRARCHY

Трамп повертається в Білий дім: що це означає для США, Заходу та України?

Попри всі передвиборчі обіцянки Трампа щодо «завершення війни за 24 години» та потенційного виходу з НАТО, слід розуміти, що багато з цих заяв є передвиборчим популізмом, а не реальними кроками.

🇪🇺 Самодостатня Європа більше не опція, а потреба

Зусилля США будуть спрямовані на індо-тихоокеанський регіон. Посилення Китаю визначається як головна загроза для національних інтересів США, що і обґрунтовує зміну фокусу на цей регіон. Повернення Трампа також означає ескалацію торговельної війни з Китаєм.

Відповідно до огляду військових спроможностей, Сполучені Штати не можуть одночасно вести дві великі війни в Європі та Азії. Вашингтон, скоріше за все, фокусуватиметься на Азії, залишаючи Європу на другому плані. Трамп знову підніме питання розподілу відповідальності в НАТО, і європейські країни можуть залишитися перед необхідністю самостійно дбати про свою безпеку та покривав більшу частину підтримки України.

Це є викликом для Європи, оскільки стан оборонного сектору ЄС незадовільний, бо десятиліттями покладався на «колективну безпеку» та парасольку від США від всіх негараздів. ОПК Європи лише рушив з мертвої точки, має перспективи, але помічним на завтра не буде.

В умовах високої напруги в регіоні, слабкість європейських країн створює можливість маніпулювання для Трампа, зокрема і щодо України: за вашу «потрібну мені» позицію я можу відкласти свою дію з послаблення присутності США.

🇺🇦 Довготривала війна для України 🇺🇸

Неважливо, наскільки обґрунтованими були дії адміністрації Байдена у 2022 та 2023 роках, коли поставки озброєння затримувались, а ключові рішення відкладались. Так само не має значення, наскільки Росії вдалось залякати, ввести в оману чи шантажувати Захід ядерними погрозами або іншими засобами тиску. Фактом залишається те, що наш головний союзник обрав стратегію максимального уникнення ескалації, реагуючи на дії Росії постфактум, замість того щоб випереджати та стримувати агресію.

Крапельна система допомоги дозволяла нам ефективно знищувати ворога, але лише як солдата, який гине двічі на день без американської підтримки чи п’ять разів, якщо вона є, але не допомагала змігювати тенденції.  Для Кремля гра досі варта свічок, оскільки в своїх розрахунках здобутки перевершують втрати, повільно і контрольовано досягаються свої стратегічні цілі.

Адміністрація Байдена за три роки війни пропонувала Україні фактично єдину стратегію — виснажливу війну проти потужного противника. В умовах, коли Росія має перевагу в живій силі, значні запаси природних ресурсів, а також найбільші арсенали конвенційного озброєння часів холодної війни та підтримку союзників (КНДР та Іран), що забезпечують її зброєю і живою силою, а також поблажливе ставлення нейтральних країн. Така стратегія привести могла лише до виснаження України.

🇺🇸 Повернення Трампа для України 🇺🇸

Наївно було б вірити в обіцянки Трампа про «швидке завершення війни». Москва також усвідомлює, що Трамп не зможе «зупинити» конфлікт за добу. Натомість, Кремль, найімовірніше, продовжить воєнний тиск, розуміючи, що зупинка війни за актуальних умов — це коштовна річ, яку продаватимуть на переговорах дуже дорого. Чим більше території РФ захоплює за одиницю часу, то тим більшими будуть вимоги противника щодо встановлення миру.

Чи зацікавлений Трамп в тому, щоб збити цю ціну?  – ні. Важливо розуміти, що Трамп це більшою мірою не прибічник когось у контексті українсько-російської війни, а радше стихія, подальші дії якої можуть бути непередбачуваними, але мають бодай частково відповідати інтересам класів, які його підтримували. Приміром Трампа активно підтримували оборонні корпорації, а тому він може бути зобов’язаний мати зацікавлення у збільшенні виробництва зброї в США, що створить нові можливості для підтримки України — очевидного споживача цієї продукції.

Аналітика втрат техніки за серпень 2024 року (візуально підтверджена знищена, пошкоджена, покинута техніка) на основі щоденних зведень @AndrewPerpetua

Танки:
Ru – 157
Ua – 85
1.8/1 ❌

БМП, БМД:
Ru – 149
Ua – 98
1.5/1 ❌

БТР, MRAP, БРДМ, ББМ:
Ru – 176
Ua – 220
0.8/1 ❌

Всього бронетехніка:
Ru – 482
Ua – 403
1.2/1 ❌

РСЗВ:
Ru – 22
Ua – 6
3.6/1 ✅

Самохідні артилерійські установки:
Ru – 45
Ua – 26
1.7/1 ❌

Причіпна артилерія:
Ru – 136
Ua – 54
2.4/1

Всього артилерія:
Ru – 203
Ua – 86
2.3/1

Зенітно-ракетні комплекси:
Ru – 10
Ua – 5
2/1

Зенітні установки:
Ru – 5
Ua – 4
1.2/1 ❌

Радари, РЛС, комплекси РЕБ/РЕР:
Ru – 12
Ua – 29
0.4/1 ❌

Інженерна техніка:
Ru – 22
Ua – 11
2/1

Вантажівки:
Ru – 272
Ua – 32
8.5/1 ✅

Легкові неброньовані засоби пересування:
Ru – 672
Ua – 396
1.7/1 ❌

Човни:
Ru – 5
Ua – 26
1/0.2 ❌

Неможливо визначити:
Ru – 40
Ua – 35
1.1/1

Авіація:
Ru – 11
Ua – 2
5.5/1 ✅

*▪️По місяцях:*

Серпень 2024 – 1734:1029; 1,68/1
Липень 2024 – 1759:722; 2,43/1
Червень 2024 – 1611:598; 2,70/1
Травень 2024 – 1560:631; 2,47/1
Квітень 2024 – 1737:505; 3,44/1
Березень 2024 – 1531:470; 3,26/1
Лютий 2024 – 1234:467; 2,64/1
Січень 2024 – 1077:372; 2,89/1
Грудень 2023 – 862:334; 2,58/1

▪️Загальні тенденції:

Маємо суттєві зміни тенденцій в порівнянні з липнем та червнем, насамперед втрати у серпні залежали від тиску противника на Покровському напрямку та початку Курської операції.

Вперше в цьому році втрати противника в бронетехніці вищі за наші лише на 20% (щоб виснажувати противника, а самим зберігати боєздатність нам потрібен асиметричний градієнт втрат, де противник втрачатиме втричі більше одиниць техніки. При нинішніх тенденціях у нас техніки недостатньо, щоб довго витримувати такі темпи виснаження), але така ціна нашого поточного успіху на Курщині. Щодо доцільності говорити рано з огляду на незавершеність цієї операції та туман війни.

Російська сторона втратила значну частину свого технічного потенціалу, а тому бачимо розконсервацію мотлоху 50-х років та тенденцію на тотальну мангалізацію і сараєзацію техніки, на збільшення використання замангаленого цивільного транспорту, мотоциклів та гольфкарів для підвозу особового складу для здійснення штурму позицій ЗСУ.

Україна продовжує використовувати MRAP-и, ББМ-и, БТР-и для підвезення військових та штурму позицій противника (позитив в тому, що потенціал ще є і не штурмуємо противника на пікапах), а цивільна техніка використовується як засіб логістики з огляду на дефіцит вантажівок, а також для евакуації та інших задач. Щодо артилерії, то ми знищуємо велику кількість старих розконсервованих буксируваних гаубиць, які мають менший радіус дії, а тому часто підставляються під наші FPV та контбатарейний вогонь. Перевага в артилерії дуже зараз залежить від розвитку дешевої та масової протидії розвідним БПЛА противника за допомогою FPV, що допоможе зменшити наші втрати при збережені поточного рівня виснаження артилерії противника.

Стандартно втрачаємо багато РЛС, окрім цього Україна втратила 26 човнів, що пов'язано з періодичними операціями, зокрема на Кінбурнській косі.

▪️Висновок:

Загальні втрати техніки в серпні свідчать про продовження активних бойових дій з обох сторін, але й на те, що Україна з різних причин змушена ризикувати та проводити наступальні операції, щоб покращити свої позиції в сенсах як військових, так і переговорно-політичних.

@PETRARCHY

Відставка Дмитра Кулеби з посади Міністра закордонних справ України

Офіційна версія, озвучена Президентом Зеленським, полягає в тому, що міністру бракувало енергії для просування питання постачання зброї для України. Однак така інтерпретація виглядає спрощеною, якщо ми уважно подивимося на контекст подій і ширші виклики, з якими стикається українська дипломатія сьогодні.

Якщо дивитися на ситуацію зсередини, то вона набагато складніша, ніж здається на перший погляд. Можна скільки завгодно говорити про брак енергії міністра, але це не вирішить основні проблеми, які впливають на ефективність нашої дипломатії.

Ситуація, в якій ми опинилися, нагадує поганого студента, який в останній момент намагається написати курсову роботу, використовуючи перші ліпші джерела в інтернеті та чат GPT. Ми говоримо правильні речі, використовуємо гасла про справедливість і необхідність підтримки, але де цілісна стратегія?

▪️Кількість енергійних зустрічей та переговорів автоматично не призводить до результатів. У світі великих геополітичних гравців, таких як США, Китай, ЄС чи Росія, позиції формуються не на основі енергії переговорів, а на основі стратегічних інтересів. І ці інтереси не змінюються від того, наскільки щиро або енергійно виступає наш міністр. Нам потрібні концепції, стратегії, пропозиції, бачення, які сприяли б вирішенню не тільки українських проблем, але й відповідали інтересам наших партнерів.

*▪️Однак це неможливо зробити без належної координації всередині державного апарату. Наші міністерства часто працюють в ізоляції одне від одного, що ускладнює створення цілісних позицій.* Робота, яка мала б виконуватися десятками досвідчених експертів, зараз лягає на плечі невеликих команд, які не мають повної картини, ресурсів, досвіду.

Чи можна сказати, що саме "брак енергії" міністра призводить до того, що міжнародні переговори затягуються або не дають бажаних результатів? Очевидно, що ні. Проблема полягає у системі. Кожне міністерство та кожен орган має свої завдання та повноваження, але коли немає чіткої координації, ми отримуємо саме те, що маємо зараз — фрагментацію та втрату ефективності.

▪️Ще один аспект — це міжнародна військова допомога, яка була на висоті протягом 2022 та 2023 років, але зменшилась у 2024 році. Може з причин зменшення енергійності міністра? (ні).

Реальність така, що багато наших партнерів вже вичерпали свої запаси зброї, які активно надавали Україні у 2022-2023 роках. Вони сподівалися на швидкий успіх українського контрнаступу, який би завершив війну або принаймні привів до переговорів. Однак цього не сталося, і зараз західні країни стикаються з новими викликами — вони самі потребують нарощування своїх оборонних потужностей, а їхні промислові можливості не встигають за попитом.

Наші партнери тепер бачать, що війна може тривати набагато довше, ніж спочатку очікувалося, і вони починають діяти відповідно до своїх інтересів. І тут ключове питання не стільки в енергії міністра, а у пропозиціях, якими Україна може зацікавити світову спільноту.

▪️Якщо вже говорити про енергію, то питання полягає не лише в енергії окремих осіб. Потрібна системна енергія, яка дозволить державному апарату працювати як єдиний механізм, де кожне міністерство, кожен відділ знає свою роль і координує свої дії з іншими.

Лише тоді ми зможемо говорити про успіх у просуванні наших інтересів на міжнародній арені. Але для цього необхідно вирішити структурні проблеми, що стосуються фрагментації та недостатньої взаємодії між різними державними органами.

@PETRARCHY

Україні потрібна свобода дій у війні

Коли в мережі починають розганяти зраду через втрати кількох бронетранспортерів в Курській області, я розумію, що нам дійсно було завдано важкого удару, бо для нас десяток БТРів це гарне посилення для будь якої бригади, а їх втрата під Курськом означає неможливість посилити якийсь відтинок на східному напрямку.

Водночас, це зовсім не причина для зрадства вестернів та нашого.

Ми всі пам'ятаємо контрнаступ 2023 року: розбиті колони "Бредлі", "Леопардів", і всі ті втрати, яких ми зазнали тоді. За період літо-осінь 2023 ми звільнили орієнтовно 250 кв км та втратили сотні одиниць техніки.

Курська операція 2024 року, яка триває тиждень вже принесла більший результат – 700 кв км контрольованої території та ще сотні км в сірій зоні, втративши орієнтовно 50 од. техніки, певну частину з якої вже встигли евакуювати для ремонту. Ми бачимо, що навіть з обмеженими ресурсами, ми досягаємо значно більших результатів, якщо ми діємо не відповідно до порад та червоних ліній.

Можливо, ми б і могли далі сприймати думку Заходу, як еталон військової ідеї, але тут з'являється серйозна проблема – обсяги постачань у 2024 році порівняно з 2023 та 2022 зменшились.

Тому нам потрібна нова стратегія, новий підхід, і ми знайшли вихід у вигляді Курської операції.

Але що відбувається в інформаційному просторі?
Коли росіяни атакують Харків, то це розглядається як успішний маневр для відволікання наших резервів. Але коли ми робимо щось подібне, це називається "помилкою", і всі кричать, що потрібно було зосередитися на іншому напрямку, як-от Покровськ.

Але це ще не кінець, адже відомо, що за цієї важкої ситуації деякі країни ставлять нам умови, погрожують скороченням постачань, якщо ми зробимо «щось». Вони змушують нас воювати однією рукою, в яку вкладають зброю, в той час як іншу фактично зв'язують. Ці ж люди намагаються диктувати нам, де і як ми повинні використовувати наші обмежені ресурси, які завдяки їм у нас і є, але їхня впевненість у достатності наявного для реалізації наступальної операції або стратегічної оборони, яка поставить росію у безвихідь – це марення та неправильна оцінка потенціалів сторін.

Далі вже в медійному середовищі бачиш, як «експерти» продовжують вже на публічному рівні нас навчати, як воювати, як вербувати ветеранів та відставників для авіації, які ракети потрібні, як нам використовувати те, що нам вже надали. І все це виглядає так, ніби вони щойно відкрили Америку. Але реальність така, що ми вже давно просимо ці речі на офіційному рівні.

Але потім, коли ситуація стає дійсно критичною, ті ж самі країни починають роздумувати, чи варто нам щось надати. І ось тут починається справжній абсурд. У медіа з'являються заяви, що Україна недостатньо активно просила ту чи іншу допомогу.

Як можна ефективно воювати, коли партнери через медіа періодично намагаються перекласти на нас провину за свої ж нерішучі дії?
Вони змушують нас грати за їхніми правилами, а потім звинувачують у тому, що ми не можемо перемагати в таких умовах, а тому війна не має рішення і давайте сідати за стіл переговорів.

Нам потрібна свобода дій, щоб досягти бажаного миру на адекватних умовах, який в інтересах і наших партнерів. І Курська операція — це один з наших виходів.

@PETRARCHY

⏩Оперативна ефективністьв умовах сучасної великомасштабної війни, що характеризується високим рівнем інноваційності, вимагає від керівництва ЗСУ здатності надзвичайно швидко виявляти та впроваджувати корисні технології, а також змінювати оперативні концепції та доктрини з урахуванням постійні технологічні зміни, пошук способів поєднання старих і нових платформ у загальновійськовому бою. У сучасній війні та сторона, яка швидше адаптується до цих змін, має величезну перевагу. Така адаптивність потребує також готовності військових керівників до особистого дискомфорту, пов’язаного з необхідністю відмови від старих методів, підходів і навіть систем, які втратили свою актуальність у сучасних умовах.

Така ж гнучкість і готовність швидко адаптуватися до нових викликів необхідні і партнерам України. Йдеться, насамперед, про їх здатність швидко вдосконалювати військову техніку не лише тому, що вона потрібна Україні, а й тому, що від її вдосконалення залежить безпека самих партнерів. Сучасні темпи цього вдосконалення є абсолютно незадовільними, а підходи до виявлення та усунення недоліків таких систем потребують повного перегляду.

*⏩*Тактична ефективність, підвищенню якої приділяється найбільша увага, має бути повністю підпорядкована логіці загальної військової стратегії та оперативних концепцій.
Неспівпадіння між тактикою і стратегією зазвичай призводить до стратегічної неефективності. Крім того, тактика повинна враховувати наявність або відсутність оперативних можливостей. Ця проблема особливо помітна у розвитку та підготовці українських військових кадрів, але не обмежується нею. Підготовка українських сухопутних підрозділів у 2023 році здебільшого була зосереджена на відпрацюванні штурмових дій у складі малих груп, а не на наступальних діях у складі великих підрозділів під час прориву глибокої оборони противника, що не відповідало початковому плану контрнаступу.

Програма підготовки західних партнерів України також тривалий час була надмірно сконцентрована на діях в умовах стабілізаційної фази війни, яка є невід’ємною частиною експедиційних операцій сил НАТО в Близькосхідному регіоні, але не має сенсу при звільненні власних територій. Крім того, така підготовка змушує військовослужбовців розвивати рефлекси, які можуть бути навіть шкідливими в контексті великої звичайної війни. Загалом тактична підготовка ЗСУ не повною мірою враховує характер поточного протистояння, а також недостатньо спрямована на використання слабких місць противника.

▪️Підсумовуючи, найбільшою перешкодою для підвищення ефективності ЗСУ є відсутність чіткої та узгодженої великої стратегії перемоги України та її партнерів у війні, а також військової стратегії, яка є її невід’ємною складовою. Це пов'язано, насамперед, з відсутністю чітких політичних цілей, прийнятих усіма партнерами України, які б забезпечили не лише звільнення її території, а й довгострокову безпеку в Європі. За відсутності таких цілей велика стратегія та загальна військова стратегія для перемоги у цій війні, планування окремих операцій, оцінка та забезпечення потреб ЗСУ, розробка програм навчання та підготовки та запровадження нові тактичні прийоми можуть у кращому випадку підтримати здатність України вести війну, але не виграти її. Відсутність стратегії перемоги перетворить цю війну на війну на виснаження України, що повністю збігається з інтересами Росії.

@PETRARCHY

Про військову ефективність та її виміри

Повну військову ефективність варто розглядати як здатність досягти максимальної бойової міці, тактичної, оперативної, а також стратегічної та політичної ефективності.
Бойова міць, у свою чергу, — це здатність завдавати противнику шкоди в розмірі, необхідному для досягнення цілей війни, обмежуючи при цьому шкоду, яку противник може завдати у відповідь.

*⏩ *Політична ефективність військової організації полягає в її здатності отримувати фінансову підтримку, забезпечення озброєнням і військовою технікою, поповнення людських сил в обсязі і якості, необхідних для ліквідації існуючих загроз. Для України це означає насамперед здатність переконати міжнародних партнерів збільшити військово-технічну допомогу, зняти обмеження на постачання в Україну окремих видів зброї, а також обмеження щодо способів їх використання.

Політична ефективність ЗСУ залишається недостатньою, оскільки оборонні потреби України наразі задовольняються лише частково. До політичних рішень західних партнерів про збільшення допомоги та збільшення інвестицій в ОПК як українського, так і власного важливо залучати представників збройних сил цих країн для оцінки обґрунтованості запитів та формування найбільш вдалих стратегій реалізації. Підвищення політичної ефективності ЗСУ потребує також спільної роботи між СОУ та Урядом для прийняття непопулярних рішень щодо мобілізації, а також пошуку нових шляхів отримання зброї, які б передбачали можливі зобов’язання з боку України.

*⏩ *Стратегічна ефективність полягає в здатності досягати національних цілей, визначених політичним керівництвом, шляхом застосування військової сили. Від цих цілей також залежить розрахунок необхідних ресурсів. ЗСУ перебувають у вкрай складній ситуації, оскільки політичне керівництво як України, так і країн-партнерів по-різному бачать ці цілі, що негативно впливає на здатність ЗСУ розробляти та реалізовувати військову стратегію.

Керівництво України націлене на звільнення всієї території країни, що безперечно, є справедливим і раціональним задумом, але ця ціль ігнорує той факт, що звільнення території не обов’язково означає закінчення війни, а саме звільнення всіх територій не завжди є в цілях мінімум чи навіть максимум наших партнерів. Оскільки ні Україна, ні її партнери не націлені на повний розгром та окупацію Росії, то навіть після звільнення всіх територій України, Росія збереже можливість вести військові дії зі своєї території. Політична еліта Заходу, зокрема в США, в ідеалі хочуть змусити Росію піти на переговори, на яких буде прийнято рішення про припинення бойових дій, але питання повного виведення російських військ з території України не є першочерговим. Це створює умови для нового нападу і буде розглядатися Росією як тактична пауза, яку можна використати для відновлення та нарощування можливостей і планування нового етапу агресії.

Для припинення війни з Росією необхідно досягти ситуації, коли агресор не матиме можливості чи бажання її продовжувати і буде змушений вивести війська з території України з укладенням або без укладення мирної угоди. Доведення Росії до стану неспроможності/небажання продовжувати війну має стати основою великої стратегії, яка охоплює всі засоби, доступні Україні та її партнерам, у тому числі й невійськові. Військова стратегія, як найважливіша частина великої стратегії, має бути спрямована на завдання неприйнятної шкоди Росії за допомогою ЗСУ.

Відповідно до такої військової стратегії мають бути розраховані чисельність та структура ЗСУ, а також обсяги та види необхідного озброєння та військової техніки та все інше, що необхідно для нарощування кількості необхідного озброєння.

Максимальної ефективності можна досягти шляхом виявлення критично вразливих місць супротивника та спрямування зусиль на ці місця. Яскравим прикладом такого підходу є асиметрична військово-морська стратегія України, яка вже дозволила знищити кілька десятків російських кораблів відносно дешевими військово-морськими безпілотниками та змусила ВМФ Росії значно скоротити свої операції в Чорному морі.

Далі про тактичну та оперативну ефективність ⬇️

*▪️Масовані ракетні та безпілотні удари по місцях дислокації носіїв*

Тому, атаки на російські авіабази є найкращим способом України обмежити шкоду, яку ВКС РФ можуть завдати ЗСУ на передовій. Більшість російських аеродромів передового розгортання не мають міцних укриттів для літаків, щоб захистити літаки навіть від відносно легкої зброї. У квітні, травні та червні Україна також завдавала успішних ударів поставленими США балістичними ракетами MGM-140 ATACMS по системах протиповітряної оборони та літакам, які стояли на російських авіабазах в окупованому Криму.

У підсумку, можна сказати, що Україна дотримується чіткої стратегії, щоб змусити ВКС РФ або звільнити свої бази в радіусі кількох сотень кілометрів від кордонів України, або виділити на їх захист надмірну кількість систем протиповітряної оборони. Перше зменшить корисне навантаження, яке може нести літак, себто вагу плануючих бомб та іншої зброї, яку може доставити винищувач, змусить російські реактивні літаки долати значно більші відстані, витрачаючи більше палива та збільшуючи втому екіпажу та витрачаючи ресурс літака, а також зменшуючи загальну кількість вильотів. Останнє призведе до того, що інші частини лінії фронту та внутрішні території Росії будуть позбавлені належного прикриття ЗРК, надаючи більшу свободу роботи українським безпілотникам, реактивній артилерії, спостережним БПЛА та, можливо, F-16 та іншим винищувачам.

@PETRARCHY