Усіх українців і всіх причетних вітаю з Днем піхоти!

Кожен метр звільненої української землі- це їхня щоденна титанічна робота. Попри будь-яку погоду, саме вони «роблять погоду» на фронті. Від окопу до окопу. Від позиції до позиції.

Кожен, хто сьогодні зі зброєю в руках захищає Україну – герой. А сьогодні окрема вдячність тим, хто завжди на передньому краї.

Хай вам завжди щастить! З Днем піхоти!

​​Під моїми останніми постами щодо мобілізації у декого з читачів виникли питання із серії: «А де твої діти під час війни, і де ти сам?»

Для мене в першу чергу важлива ваша думка щодо тих тем, які я порушую у своїх дописах. Але якщо комусь дуже кортить поставити особисте питання – відповім. Коротко і по суті.

Мій старший син з 2022 року воює, бере участь у бойових діях. Він пішов до ЗСУ сам, мобілізувався добровільно. Будучи депутатом облради, маючи успішний бізнес, він пішов захищати країну, а не ховався від мобілізації.

Мій молодший син вже під час війни кинув навчання в Англії і повернувся до України. Одразу пішов до ТЦК у Соборному районі і став на військовий облік. І навіть вже пройшов курс базової військової підготовки. І це при тому, що він за віком не підлягає мобілізації.

Щодо мене самого, я з 2014 року допомагаю ЗСУ, і вже під час повномасштабної війни витратив:

- понад 45 мільйонів гривень власних коштів на закупівлю всього необхідного для військових і на допомогу біженцям. І продовжую це робити. Про це багато де писалося, повторюватися не буду;

- 300 млн грн я інвестував в енергетику України за 2 роки війни, створюючи при цьому робочі місця для людей. І продовжую це робити.

То може варто питати одне одного, не де ти і що ти зробив, а що ми ще можемо зробити для перемоги України.

Про мобілізацію в Україні. Хто має воювати в першу чергу.

В Європі почалися завивання і бунти чоловіків, які втекли з України під час війни. Їм обмежили надання консульських послуг. А я вважаю це рішення нашої влади недостатньо жорстким.

Міністр закордонних справ Кулеба сказав: «Чоловік призовного віку виїхав за кордон, показав своїй державі, що питання її виживання його не обходить. А потім приходить і хоче отримати від цієї держави послуги. Так не працює. У нас в країні війна».

Він сказав розумні слова і водночас безглузді. Бо спізнився з ними на 2,5 роки. Ці слова треба було говорити у перші дні війни.

А щодо втікачів, то коли твоя країна стікає кров’ю, а ти штурмуєш не поїзди в Україну, а консульства – ти маєш право вибору. Або воювати, або відсидітися за кордоном. Але в другому випадку маєш бути готовим, що після повернення тебе обмежать у правах - позбавлять права голосувати, займати державні посади. Матимеш тільки права тих, хто мають посвідку на проживання в Україні. Не більше. І це буде твій свідомий вибір.

Так буде по-чесному, так буде справедливо.

Ракетний удар по Дніпру та області. Сьогодні ми пережили ще одну страшну ніч.

Загинули діти, десятки поранених. Мої співчуття рідним загиблих.

Ми відчуваємо біль і шалене бажання помститися. Але не маємо права впасти у розпач і зупинятися на шляху до Перемоги.

ЗСУ обов’язково дадуть переконливу відповідь на цей терор. Ми всі маємо бути сильними і єдиними.

​​Бувають моменти, коли хочеться не говорити, а матюкатися. Особливо, коли бачиш, як держава витрачає бюджетні кошти під час війни. Розумію, що цей пост багатьом не сподобається, але слів не підбиратиму. Бо кожного дня гинуть наші захисники, гинуть наші громадяни і діти. Ким треба бути, щоб на це плювати?

Я дивлюся на себе. З першого дня війни я витратив близько 46 млн грн власних коштів – на допомогу фронту і на гуманітарний штаб. Тільки автомобілів я купив за власні кошти і передав ЗСУ більше 36. Не кажучи вже про дрони, тепловізори, амуніцію і т.д. Тільки продуктових наборів мешканцям Дніпра було закуплено 20 тисяч, не кажучи вже за допомогу переселенцям.

Але зараз я допомагаю значно менше, ніж у перший рік війни, хоча маю змогу і бажання. А знаєте чому? В мені зараз говорять дві людини. Один я каже: «Ти що, дурень, куди ти витрачаєш свої гроші? Ти подивись куди країна свій бюджет витрачає. Десятки мільярдів гривень йдуть фактично у пустоту. На спорт – 7,5 млрд грн, і це вдвічі більше, ніж торік. На культуру, у тому числі серіали, «Євробачення» і «Єдиний марафон» 10,7 млрд грн, на космос - 1,6 млрд грн, ще 17 млрд грн закатають в асфальт. І цей список можна продовжувати. Співрозмірні суми витрачають з місцевих бюджетів на такі ж самі статті видатків – а разом це вже сотні мільярдів. А військові сидять в окопах без боєприпасів і всього необхідного».

Але інший я відповідає: «Чого ти на інших дивишся, ти ж свій дім захищаєш, свою країну. Роби, те що маєш робити». І я роблю і буду робити. Але якби в мені не було цієї внутрішньої боротьби, я б допомагав би більше.

Знайомі спортсмени кажуть: ми маємо їздити, щоб нас бачили. Тобто, ви, хлопці сидіть в окопах і воюйте без зброї і боєприпасів. А ми за ті гроші, що мали піти вам на зброю, поїдемо грати у футбол, волейбол, теніс, давати концерти на Лазурному узбережжі? Це ж дикість. Уявіть, щоб під час Другої світової війни, коли вся країна захищалася від фашизму, спортсменів з СРСР відправляли б на змагання чи артистів давати концерти у країнах, де немає війни. Нонсенс. Але ми чомусь собі це дозволяємо.

Навпаки, якщо нас не буде на Олімпіаді чи «Євробаченні», це матиме більший ефект. Це більше помітять. Бо у протилежному випадку у європейців виникає логічне питання – якщо українці їздять по змаганнях і дають концерти, то чи справді в них війна і їм не вистачає коштів?

Нашій владі слід негайно переглянути пріоритети. Якщо ми хочемо перемогти, ми маємо всі гроші відправляти на фронт, за виключенням захищених статей і аварійних ремонтів.

Любі жінки, від щирого серця вітаю вас зі святом!

Скільки б гарних слів ми вам не казали, їх все одно замало, щоб висловити, наскільки ви для нас цінні. Ви даєте нам життя, даруєте свою любов, турботу і все, що наповнює це життя сенсом. Поки хтось вигадує вічний двигун, ми точно знаємо, що для нас вічний двигун – саме ви. Ви робите нас сильними і непереможними.

Нехай у кожної з вас буде все гаразд в родині і кожен день дарує приємні емоції. Попри все.

Ми обов’язково переможемо. Зі святом!

​​Коли на третьому році війни в Україні досі виділяють гроші на фінансування парламентських партій, хочеться вжити народний вислів: «Панове, у вас харя не трісне?»
На фронті не вистачає буквально всього, люди у злиднях, ми клянчимо гроші в світу, і при цьому виділяєм сотні мільйонів на партії. Це вже не просто цинічно і аморально, це вже злочинно.
У січні на це виділили 210 млн грн. А загалом з початку війни, як свідчать відкриті дані, на партії виділено 1,37 млрд грн. Це з якого дубу треба гепнутися, щоб таке творити? Та вже у перший день війни ви самі мали вийти і відмовитися від цих грошей. Якщо ви справді патріоти, як щодня б’єте себе у груди перед телекамерами і у соцмережах.
Я не знаю, як фінансування партій може допомогти Україні перемогти. Якщо нардепи знають, нехай розкажуть. Але не мені. Нехай поїдуть на передову до хлопців, які тижнями сидять в окопах в багні і ризикують життям. Нехай подивляться їм у вічі і скажуть, що фінансування їхніх партій – це правильно і потрібніше за дрони, боєприпаси, тепловізори і т.і. Чи страшно?
А знущатися з наших захисників не страшно? Грабувати власний народ не страшно? Припиніть це скотство по відношенню до власної країни і людей. Схаменіться і відмовтеся від цих грошей. Фінансування політичних партій під час війни – це ганебно і неприпустимо.

​​В мене питання до наших нардепів – скільки можна знущатися з людей і грабувати власний народ у час війни, коли люди бідують?

Останній приклад – внесений до Ради законопроект про підвищення штрафів за порушення правил дорожнього руху. У тому числі за невідповідність шин сезону. І як завжди це пояснюють бажанням забезпечити безпеку дорожнього руху. Мета благородна, але….

Ми пам’ятаємо, як кілька разів в Україні збільшували штрафи за перевищення швидкості чи керування у нетверезому стані. Але за статистикою після цього кількість порушників не тільки не зменшувалася, а тільки зростала. Тобто розмір штрафів впливає тільки на наповнення бюджету, а безпека на дорогах залежить не від штрафів, а від культури і свідомості самих водіїв. Тому нові штрафи і зараз не допоможуть. Бо мета в них інша – здерти з людей шкуру.

І це стосується не тільки правил дорожнього руху. Ми ж пам’ятаємо й незрозумілі штрафи за відсутність масок під час ковіду, і штрафи за зайвий зірваний гриб чи заготівлю сіна, за те, що лунають не ті пісні і т.д. Збільшення акцизів, зборів, бо дірка в бюджеті. Що далі – штрафи за зайвий ковток повітря?

Вам не вистачає грошей у бюджеті? Перестаньте красти і спускати гроші на концерти і серіали. Стимулюйте створення нових робочих місць і реанімуйте промисловість. Але припиніть тримати за горло і трясти власний народ, який і так віддає останнє для ЗСУ.

Друзі!

Вітаю всіх з Новим роком!

За кожним новорічним столом ми перш за все маємо подякувати нашим воїнам – тим, завдяки кому ми вистояли, звільняємо нашу землю і маємо змогу зібратися в родинному колі. Нехай в першу чергу здійсняться їхні мрії і вони якомога скоріше повернуться додому.

Сьогодні всіх нас єднає головне бажання – щоб наступний рік став роком Перемоги! Але нехай в кожного з вас здійсниться і власна маленька мрія, яка зробить вас щасливими, додасть сил і натхнення, бо попереду у нас багато роботи з розбудови нашої країни.

І я впевнений, що ми впораємося!

Бажаю всім здоров’я, оптимізму, побільше приємних миттєвостей у житті.

Ми обов’язково переможемо!

З Новим роком!