втома

коли втома стала
видихом і артерією сну
а звичка завмирати щоби відчути —
шкідливою
всі ми вийшли у двері
і це було схоже на прокидання
на його звук

за дверима нас мав чекати час
і дорога
біла
тобто ще без слідів
цією дорогою
я довго
ходив

коли ти нарешті з'явилась
як цнотлива зимова подоба
я на тебе став
як на тонкий лід
бо мене переповнювало знання
що в тобі б'ється два серця
одне — твоє
а друге — мого вчителя

і тепер мене не лякали гострі гілки злі
і тепер я міг просто лягти
під сніг
спочити

чорне листя яке ще було
і нагадувало мені про годинники
пахло зовсім як я —
втомленими легенями
людини

і потроху стала йти вода
важка і повільна
ніби ризик
а на дні я бачив тебе
заполярним сяйвом

я не міг не впасти вниз
а коли врешті це сталось
за руку тебе взяв

пастух

пастире
наплічник
солом'яний капелюх
потріскана палиця
ти заходиш у цю річку
холодну
як на водохреща
і тобі пастире
так хочеться
розчинитися впасти
комусь на голі
мов стерня
плечі
комусь у піщані коси
комусь у пропалені губи
точно як твої пропалені
точно як усе твоє бачення
похилого горизонту
між порогами
ти пробираєшся
молюсковим плаванням
ти вже нічого не чекаєш
назовні

пастире
згадай опущене гілля вишень
табуни гірського скоту
на мисах
білизну своєї матері
яку вона повісила лиш
і яка ще не висохла
згадай голос трембіт
волосся тієї дівчини
що звала тебе другом
що дарувала більше нікому
тільки тобі
своїх грудей
невимовлену напругу

пастире
як це все вмістилось подумай
у твоїх масних пасмах
у твоїх розпухлих венах

стільки бажання вирватись
стільки бажання втонути

згадай як восени
жовтогарячим хворіє клен
і як проростає
турецький горох
себто нут

у тобі стільки пам'яті
стільки приречених на смерть
голосів овець

вони кличуть тебе пастире
волосся дівчини
білизна матері
доки ти не зник
увесь

доки не впав розсипаним
ракушняком
у побудову нових
як пагін
стін

доки твоє пастуше
трико
ще дозволяє тобі плисти

Заполярне сяйво

мені сліпий казав:
я відчуваю стільки краси
що зрячий не зможе побачити
ти знаєш у чому краса
коли йдеш шляхами собачими
коли наслухаєш рух
неначе музичну партію
ти знаєш що трава завжди
стоїть на варті

мені сліпий розповів:
підґрунтям масних полів
набитих водою дощу
я колись квіту пущу
і квітка тоді полетить
вернувшися уві сні
тоді я і дізнаюся
що поля масні

мені сліпий віддав
найбільш цінну річ
він каже:
це вода
основа моїх сліз
а ще я постійно чую воду
коли ходжу в ліс

тож мені сліпий
воду віддав

і птах яким він носив
мені свої голоси
не ходить до мене тепер
не правиться вже туман
і води нема
то мабуть сліпий помер

(фото знам'янського вокзалу)

знам'янка

я завжди прокидаюсь
у знам'янці
клята знам'яка
невже немає інших маршрутів
і це завжди ніч
і знайомий знам'янський вокзал
в поїзд тоді забігають цигани
я завжди прокидаюсь
у знам'янці
на боковому плацкартному місці
де навіть дитині тісно
і лячно впасти долілиць
а ще у знам'янці я зустрів алкаша
той жебракував
докопувався до людей
говорив про все на світі

я не їв три дні — говорить він —
сука дай кілька гривень
я не їв п'ять днів

і я ходив цим малим
занедбаним містом
дав жебракові трохи грошей

я читав Біблію
дохріна разів ( трішки грубіше слово) —
жебрак ковтає слину в нього сушняк —
ти знав що Ісус був бідним
як і я

то як тебе звати жебраче?

так само як звати тебе

дякую дякую — каже він —
дякую за ці кілька монет
та брудних п'ять гривень
я люблю богдана хмельницького
і його площу в кіровограді
( він мабуть не знав про декомунізацію
чи пам'ятав морозиво по п'ять копійок)

і тоді я пішов чекати свій поїзд
чув як цигани щось гаркають
невідомою мені мовою
і тоді оголосили тривогу
коли цей жебрак знову підійшов
попросив на їжу
я послав його нахрін ( трішки грубіше слово)
тому той почав мене проклинати
бо Ісус теж був бідняком

тож мене задовбала ця знам'янка
невже немає інших маршрутів?

ти поростеш травою
яку нам сіє
рука
що взялась нізвідки

то рука творця
то рука месії
у нього
бувають
свідки

я сам його бачив
і він розповів
своїм
гучним
маніфестом

про темну
матерію
вічних полів
важливість любови
й чести

ти загрузнеш
по горло
в ґрунті
глейкім
і хто тебе звідти дістане?

та звісно
що пальці моєї
руки
усі в пошматованих
ранах

я дам тобі їх
а ти пригорни
неначе
останні набої

тоді
полетять
на тебе згори

зерна
що стануть травою

нехай тобі сняться
промені косі як пізанська вежа
із крихтами пилу
а я буду тим
що втомлений за спокоєм твоїм стежить
знаходячи сили

нехай тобі сниться
віхола з калюжами-острівками
в затвердлому морі
а я буду тим
що з тихими - розмовами і руками
пускає тут корінь

а я буду тим
що падає в бетонні твої обійми
неначе з висотки
в тобі барвником - не вадою
захочеш - і серце вийми
відсотками

нехай тобі сняться
прорізи в блакитних небесних ковдрах -
старих недосушених
а я буду тим
що боязно -
між тими що тілом хворі -
полюбить і душу

нехай тобі сняться
сутінки із родимками-сузір'ями
на грудях у неба
я буду для тебе всюди де б ти не був
тільки
вір
я буду для тебе

хай стріли всі стануть
зернами розсипаними на землю
птахам для двобою
усе це таке мізерне нам
усе це таке мізерне
з тобою

(2015)