📄 Анотація: Молодий кореєць, якого всі звуть просто Р, засуджений до страти за вбивство та зґвалтування двох дівчат. Однак виконання вироку закінчується несподівано: повішений залишається живим і при цьому зовсім не пам'ятає, хто він і що скоїв. Організатори та учасники церемонії страти вирішують, що провести повторне повішення можна тільки після того, як Р згадає про свої діяння та розкається в них. Але як змусити його пригадати?

🎞 Пані та панове, запрошуємо всіх на продовження програми "Японський модернізм", у кіноклубі Cinemadrom.

Що будемо дивитися?

"Страта через повішення" (絞死刑, Kōshikei)

Режисер: Наґіса Ошіма

Країна: 🇯🇵
1968 р.

Жанр: Драма, артхаус, чорна комедія

Переклад: 🇺🇦 субтитри

🎥 Не фільм, а парабола карально-пенітенціарного зразка, кіноексперимент на межі філософського есе й трагіфарсу, у фіналі котрого зовсім не очевидно кого варто було б засудити до страти, жертву чи ката? Знята за лекалами "епічного театру" Бертольда Брехта, картина в чергове засвідчує дотичність свого автора до часу, в який він жив і творив.

Після показу відбудеться обов'язкове обговорення 🗣

🗺Де?
Будинок Кіно, Мала Зала
м. Київ, вул. Саксаганського, 6
(5 хв. пішки від Ⓜ️ Палац Спорту)

🗓 Коли?
16.11.24
🕰 О котрій?
18:00

🚦Вхід: за реєстрацією

🎟 Форма для реєстрації.

☝🏻Вхід за донат на оренду Малої Зали від 100 грн.
(Є QR на вході)

P.S. Залишок піде на збір на авто для 3 ОШБ х НГУ "Хартія".

Cinemadrom • БК • Пломінь

Юкіо Мішіма (справжнє ім'я Хіраока Кімітаке) (1925-1970) – японський письменник, драматург, актор та режисер театру і кіно і навіть диригент симфонічного оркестру. Автор сорока романів, близько двох десятків п’єс, величезної кількості есе та оповідань. Тричі претендент на Нобелівську премію з літератури та визнаний багатьма одним із найкращих прозаїків ХХ століття. Для когось – блискучий естет та денді, який прославляв культ тілесності; для когось – лицар духу, останній самурай Японії, що спробував повстати супроти вульгарності сучасного світу з його виключно матеріалістичними цінностями. Однак, жодний з чергових переліків занять та регалій Мішіми не здатен осягнути багатогранності цієї особи.

Мішіма та тіло.
Бувши доволі кволим юнаком, якого навіть наприкінці програшної для Японії Другої світової війни відмовлялися брати до армії, Мішіма взявся за радикальну перебудову власного тіла та став займатися культуризмом і присвятив цьому своєму захопленню ціле есе "Сонце і сталь". Також у мистецтві фехтування "Кендо" володів п'ятим даном і є автором передмови до "Хагакуре" – традиційного трактату про кодекс самурая "Бушідо".

Мішіма та дух.
У охопленій лівими та відверто прокомуністичним демонстраціями Японії 1960-х, прагнення відродити національні традиції підштовхнуло Мішіму до участі у військово-патріотичних виступах. У 1966 він публічно заявив про свою солідарність з ультраправими колами та вступив до японських Сил Самооборони. У 1968 ним було засновано парамілітарну студентську організацію Татенокай – "Товариство щита". Юкіо Мішіма був її лідером та утримував за власний кошт.

Мішіма та смерть.
25 листопада 1970 року, в результаті захоплення штаб-квартири Сил самооборони Японії та невдалої спроби підбурити залишки японської армії до здійснення консервативної революції, як справжній самурай, розуміючи свою поразку перед невіглаством мас, Мішіма вчиняє ритуальне самогубство – сеппуку. Відповідно до самурайських традицій він розстебнув мундир і заколов себе мечем. Потім меч узяв його сподвижник Моріта. За традицією він мав відсікти голову Мішіми, що вдалося лише з третьої спроби. Після цього Моріта також розпоров собі живіт, а його голову відтяв інший його товариш. Пізніше обряд сеппуку здійснили ще семеро послідовників Мішіми.
Мішіма та життя
В Мішіми не було, як це називають недолугі обивателі, "життя", в нього був проект, втілення якого люди з усіх куточків світу переповідають дотепер.

Репутація Шванкмаєра дивна: він відомий і його знають... але існує невідома частина, яка парадоксальним чином підкріплюється, з одного боку, міжнародним визнанням і, з іншого боку, політичною цензурою. Частину цієї невідомості можна віднести до його ідеологічної прихильності до сюрреалізму; деякі з них можна пояснити його естетичною прихильністю до стоп-моушн анімації; і ще більше можна віднести для його любові до лялькового мистецтва.
Він, здається, занадто багато зробив для забуття.
Його колажі, скульптури та кінореквізит виставлялися в музеях по всьому світу. Але водночас у його кар’єрі є щось обеззброююче провінційне — провінційне в найкращому розумінні.

На відміну від деяких своїх сучасників у чехословацькій «Новій хвилі», які піддалися політичним залякуванням або просто емігрували. Шванкмаєр відмовився як від самоцензури так і вигнання. Він не дотримувався лінії партії та не прагнув до космополітизму, він просто наполягав на легітимності свого власного бачення та його спорідненості з чеською культурою