Людей втрачають тільки раз
Згубивши слід, вже не знаходять,
А чоловік гостює в вас,
Прощається і в ніч виходить.

І навіть якщо вдень піде,
Назавжди все одне уходить.
Давай мерщій наздоженем
Поки він площу переходить.

Мерщій повернемо його,
На розкіш злидні перетворим
Влаштуймо свято для нього
Накриєм стіл та поговорим.

(Генадій Шпаліков)

"Мегалополіс" — це кінокомікс, і сприймати його потрібно саме так. Ви ж не вимагаєте від марвелівських фільмів оригінального сюжету або ретельно прописаних характерів. Велике новаторство 85-річного старця, який колись зняв "Хрещених батьків" саме у тому, що він створив філософський кінокомікс.

Звідси і химерність відеоряду (кожен кадр самоцінний та прекрасний) за доволі примітивної комп'ютерної графіки, і персонажі-функції, і особливості драматургії — пам'ятаю, багато глядачів й критиків скаржилися на "дивний", на їхню думку, фінал.

(За межами супергеройського гетто фільми в естетиці коміксу знімаються давно та вдало, пригадайте, наприклад, "Амелі": фільм відрізняє така сама нерівність драматургії, що розпадається на скетчі, герої-маски тощо.)

І потім, якщо режисер писав свій сценарій 25 років, це зовсім не означає, що на виході це має бути сценарний аналог епопеї Марселя Пруста. Швидше навпаки. Досить згадати історію зі стрічкою Террі Гілліама "Людина, щр вбила Дон-Кіхота". Яка, за всіх її переваг, застаріла ще до того, як її зняли.

А насамкінець не варто забувати, що ми живемо в епоху метамодерна, коли мистецтво кіно, перетравивши велику культуру, перейшло на харчування фастфудом, а часом і відвертими помиями. Пригадаймо канський тріумф такого дикого трешака, як "Титан".

До речі, всі, хто любить дивитися титри, звернули увагу на те, що фільм знімали два Копполи — Роман, багаторічний сценарист Веса Андерсона, типовий носій метамодерної естетики в кіно. Так само зовсім несправедливо заплювали його попередній фільм "Запаморочливі фантазії Чарльза Свона Третього". Непоганий, до речі, я про нього писав ще в ЖЖ.

Тож якщо дивитися "Мегалополіс" саме з цієї точки зору, кіно однозначно Must See.

Після смерті героїні Елен Баркін серіал почав тупо тупцювати на місці, і далі стало нудно – п'ятий сезон я просто закинув на середині. Але взагалі важко згадати серіал, який я б дивився сезонами. Окрім "Південної сторони", "Гри престолів", "Сопрано" та "Підпільної імперії" відразу і не згадаю, зазвичай стагнація починається вже на другому сезоні. До речі, прототипом родини Коуді стала ця не менш дика сімейка.

Умер Роберт Таун, голливудский сценарист, работавший с Романом Полански, Хэлом Эшби, Ф.Ф.Копполой, Артуром Пенном, обладатель "Оскара" за сценарий к фильму "Китайский квартал".

Наравне с оригинальным «Низким зимним солнцем», это самая безжалостная критика полицейской системы Великобритании. К сожалению или к счастью, почти незамеченный в 2009 году, этот сериал стал источником вдохновения для будущего культа – когда на экраны вышел первый сезон «Настоящего детектива», критики в числе прочих влияний упоминали и «Кровавый округ». (В 2010 году, через год после телепремьеры в Британии, все три фильма антологии демонстрировались ограниченным кинопрокатом в США.)

Да и сама идея антологии из трех сезонов, первый и последний из которых зарифмованы одной историей, была явно вдохновлена этим черным британским шедевром. Расследование запутанного преступления серийного маньяка, мотив фатума, преследующего заведомо обреченных героев, которые не могут не бросить вызов не только обстоятельствам, но также самой системе и шире – судьбе; мистическая подоплека убийств и безнадежная картина мира, прогнившего снизу вверх, и тд и тп. В общем, если в пространство «Кровавого округа» добавить хотя бы капельку оптимизма, получился бы образцовый Film Noire.

При этом литературная основа антологии – серия книг Дэвида Писа «Йоркширский квартет», хотя и является чистой воды беллетристикой, основана на документальных материалах. Безусловно, такой фильм мог появится только в самокритичной Британии. Несмотря на массу шоковых кадров (чего только стоит сцена, в которой копы выбивают показания из умственно неполноценного подростка), сцена убийства полицейского в камере участка – одна из самых страшных и сильных в «Кровавом округе».

Напоследок, среди влияний нельзя не упомянуть один из самых оригинальных фильмов 2018 года – третий полный метр Дэвида Роберта Митчелла «Под Сильвер Лэйк» (не удивлюсь, если следующей его работой станет сериал), в котором герой Эндрю Гарфилда снова оказывается внутри тотального заговора: роль журналиста Энди Данфорда в «Кровавом округе» идеально ложится в постмодернистский паззл этого фильма.