Дякую, що ви підписані на цей канал. Звісно, тут поезія. Вона про почуття до світу, до людей, до себе. Про відчуття життя і смерті, і їх руху по колу.

Прямо зараз я хочу допомогти своїм побратимам вберегтися від смерті, якої завдає нам ворог з допомогою ударних безпілотних літальних апаратів та авіакомплексів. Завдає нещадно, безпринципно. Багато. Постійно.

Мій батальйон зараз активно потребує більше дронів, і засобів радіоелектронної боротьби проти ворожих БпЛА.

Прошу долучитись, це може бути як фінансово, так і репост у ваших соцмережах може зробити неабияку підтримку!

Так, це прохання виходить за межі тематики каналу. Але це життя і війна. Війна, яку, ми робимо все можливе, щоб цивільні не відчували, або відчували якнайменше. Війна, ПЕРЕМОГУ у якій наближаємо всіма силами і ціною життів.

Задонатити будь-яку посильну для вас суму можна тут:

https://send.monobank.ua/jar/12KPaGdJwE

банка в Монобанк
5375 4112 1159 9662

https://next.privat24.ua/send/b66z2

картка ПриватБанк
5168 7520 8485 7757

​​вір живи роби

Ходить близько раптова смерть,
Навкруги нарізає все вужчі кола,
І чатує вона без упину
На цивільних і на військових,
На жінок і чоловіків,
І на хлопців, і на дівчат,
На бабусь і на дідусів,
І на їхніх маленьких внучат,
І на друзів, і на коханих,
На братів, на сестер, на рідних,
На хороших і на поганих,
І по духу близьких, й дуже різних.
Ходить близько та смерть раптова,
(не так вже лякає своя, як інших),
Із розрухою попід руку.
Хоч би більше лишилось ціліших
Душ, і тіл, тих, що бачили гірше.
Гірше смерті щось - чи буває?
Уявити, не знаючи, важко.
Але дійсним доповідаю:
Буває. Буває, пташко.

Та наступить новий світанок
Після темного цього часу.
Треба вірити, попри рану,
Що не заживає й не гасне.
Треба вірити, жити, робити,
І відрощувати нові крила.
Й Україну любити сильніше,
Як ще у житті не любила.
Любити її, як повітря, як воду,
І як сонце ранкове, як зорі.
Любити, і до останнього
Боротись за її волю.
Так буває, маленька пташко,
Що висока ціна у свободи.
Та ти вір, що усе буде добре,
Адже вільна ти, від природи.
Тож співай, і літай, і живи,
Хоч і горе утрати нещадно ламає.
Ти душу свою - збережи.
Бо ціннішого в світі немає.
Пригадай усе, чого прагнеш,
І цінуй усе, про що мрієш.
Україну у серці храни,
Молися, й роби, що умієш.

#kraken_poetry

Відпочинь від усіх,
Відречись, відхрестись,
Перетворись на
Прозорий лід.

Не сумуй, не боли,
Не чекай, не скучай,
Не вір, не бажай,
Не дивися вслід.

Виявляй, хто є хто.
Зважуй, міркуй,
Відділяй і сортуй.
Відсторонись і дивись.

Нині голос твій -
Пісня морської сирени.
У темному затишку
Дна причаїсь.

Нікого не потребуй,
Не шукай і не прагни.
Не зви, не проси.
Пам'ятай, хто ти є.

Нехай тиша
По скроням,
По рукам,
По долоням,
По пальцям
Б'є.

Нині очі твої - головний
спостережний пункт.
І вуст вишкір під бафом
На посмішку дуже схожий.

Будь нормальною,
безтурботною будь,
Щоб лиш це бачив
Кожний прохожий.

#kraken_poetry

The shields and the swords
Self-protecting smile
and the walls

But

The painful beast is inside,
And it's me - the enemy,
doing the worst

#kraken_poetry

Темрява завжди приходить першою.
Тьма поглинає й стирає все,
Без твоєї Мгли стає ще сильнішою.
"Беліар!", називаю так досі тебе.

Замість співу тепер тільки хрип.
Замість Сили тепер лиш слова.
Мій Легіон втік увесь десь углиб.
Тепер я існую – умовно жива.

Ця посмішка вже порятунку не благає,
Й ні про що вже очі не кричать,
Й душа уже притулку не шукає.
Віра, Надія, Любов – скорботно мовчать.

Замість крил – хірургічні шви.
Замість сліз – губи отруйно стиснуті.
Хочеш – танцюй, ну а хочеш – вий.
Не дай боже у цьому світі
занадто
надовго
зависнути.

Темрява завжди приходить одна.
Тьма – це єдине, що завжди лишається.
Той, що ніс світло і множив вогонь на два,
Попрощався зі світом.
Й біль не минається.

#kraken_poetry

Гор. Присвячено. ?

​​stability

Я все ще шлю тобі листи,
Усе ще пишу, що за день
Відбулось у мені й навколо,
Хоча ти й так усе вже знаєш.

Я все ще мрію: "от би ми...",
І "от би він...", і "от би разом...",
Іще не вірю, що не будем.
Не вірю, що тебе немає.

Що наша із тобою доля
З нас так жорстоко посміялась.
Що попри і кохання, й волю,
Ми саме так з тобою попрощались.

Що ти вже не відповіси.
Не обіймеш, не посміхнешся.
Що наша із тобою сила
Пішла під землю й не вернеться.

Не вірю й вірити не хочу,
Що назавжди настала ніч.
Не можу втямити, що далі
Ми не йдемо вже пліч-о-пліч.

Для мене ж ти - живий!
Десь там, де нині знаєш все.
Тож знай: тепер довіку серце
Твій позивний об ребра б'є.

#kraken_poetry

Гор. Присвячено. ?

​​frozen

Почорніле дерево, без листя,
На вітрах, в снігу, - стою одна.
Цей світ мені без тебе - ненависний,
І зиму більш не змінить чергова весна.

Все в мені без тебе замерзає,
Руки-гілки простягаю в пустоту.
Біль мій тінь на землю відкидає,
Перетворює її на попіл і золу.

В холоднім пустім пеклі все зникає,
Й гнітить мене мій власний серця стук.
Усе руйнується й назавжди завмирає
Без твого голосу, очей і рук.

І дихати, без тебе - здається недоречним,
Навіщо, коли наших мрій - тепер нема?
Навіщо кров моя [не ти] тече по венам?
Попереду - без тебе довгих років тьма.

Безглуздям слів усе те не опишеш,
Коли замість душі тепер - діра.
Усе зламалось, зупинилось. Тиша.
І посмішка фальшива в'їдається в вуста.

#kraken_poetry

Гор. Присвячено. ?