Мемуари домовика
Запис четвертий

Уже перший місяць літа зустрічає другий, а це означає, що Солоха летить до Києва. Дні сонцестояння суттєво вплинули на відьму: вона розцвіла, мов мак, облитий кров‘ю, щічки рум’яні, очі блищать. А її молода енергія плещеться по хаті, холоне в повітрі.

Всіх чортів до себе тягне.

А я чхаю третій день. Відьма полетіла на Лису гору вже як другий, а прилетить на сьомий. Це так вона мені сказала, проте я знаю цей шабас: як почнуть гуляти, тільки на чотирнадцятий день отямляться. Ще краще я знаю Солоху — якщо хтось про кохання заговорить, вона піде його по всьому світу шукати.

Як минулого разу, взагалі-то.

Хазяйство залишила на мої тендітні нематеріальні плечики. Я до своїх обов‘язків ставлюсь серйозно, відповідально. Ось вчора, наприклад, дворовик приніс якусь незрозумілу субстанцію, схожу на самогон. Каже, що десь в подвір’ї валялось, а що воно там робило — не ясно. Чи це справді був самогон, а може якесь отруєне зілля або пороблення — прийшлося дегустувати, а то, може, хтось хоче нашу відьму проклясти. Однієї склянки було недостатньо для проведення експертизи.

Випили по три й позвали лісовика, щоб ще він допоміг розібратися в цій нелегкій справі. Як випили до кінця, згадали, що це сама Солоха запаси ховала. Потрібно біло згадати трішки раніше. Посиділи ще трохи й лісовик сказав, що має ще якусь незрозумілу бурду, яку потрібно продегустувати. Сказав, прийде завтра, тобто, вже сьогодні.

Робота в домовиків відповідальна... о, чую у двері стукають. Піду я... працювати.

#мемуаридомовика

Демонологія України. Частина перша

Нарешті дійшли руки зробити міні-вирізки з книги «Українська міфологія». Зараз у Львові досліджую чудеса міста ?

Telegraph

Демонологія. Частина перша

Найпопулярнішим персонажем української демонології є чорт. Етимологію цієї назви виводять від слів "короткий", "рубати, різати", "той, що риє" та ін. Побутує й низка інших назв: диявол, люципер, біс, сатана, біда, мара, дідько, дітко, злий, лихий, лихач,…

Мемуари домовика

Запис третій

Сьогодні моїй відьмі сорока принесла телеграму від карпатської подруги — якість виписки із польського журналу психології. Просидівши над ними пів дня, вона почала шукати живого добровольця, якого можна проаналізувати з голови до п‘ят. Її зовсім не бентежило, що охочим до її експериментів я не був та і живим мене назвати складно. «Психологиня» (чи як там по-модному) уже поставила мені діагноз.

— Розумієш, щоб навчитись радіти життю, треба спочатку розібратися в собі. В тебе немає хобі, мотивації, амбіцій, тому ти такий злий та вічно чимось незадоволений, — і дивитися так... з жалем.
Ну-ну...

— Може, в цих описках розповідається, чому в тебе друзі тільки неживі істоти, а якщо живі, то на мітлах літають та дияволу душу віддали? А може пишуть, чому ти у свої двадцять шість ще в дівках ходиш?

Відьма замовкла, а в очах образа тріснула.

Вона ще не знає, що в мене все-таки «хобі» (що за слово таке дивне?) є. Ось списую дерев‘яну кору вуглем. Ще люблю подовгу заглядати у вікно, дивитися на світ, а потім піч у куточку замальовую маленькими пейзажами. Можливо, виходить не дуже, проте що ще мені старому потрібно для щастя? І так подобається, очі радіють. Колись я покажу відьми свою творчість, але хай вона поки трішки припаде пилюкою. Може, вона їх в якусь книжку вставе? Було б цікаво...

А моя психологиня, просидівши над записами до кінця дня, спалила їх в печі. Напевно, відповіді на мої питання вона все ж таки знайшла...

Може, й собі статтю якусь написати та відправити? Наприклад, «як розпізнати відьму». Подумаю-подумаю…

#мемуаридомовика