Як і писав вчора, відкриваю фіксовану банку, де після кожної суми — а вона буде однакова, 5000 гривень — буду викладати по одній з останніх десяти частин проєкту "калейдоскоп". А кошти буду пересилати на збори друзів та знайомих, яким я довіряю — будь то загальний збір чи допоміжна банка — і обов'язково відзвітовуватись, кому саме пересилаю після кожної досягненої цілі.

Ваші донати, підтримка в соцмережах — реакції, коментарі, репости — будуть дуже помічними!

Посилання на банку: https://send.monobank.ua/jar/439peB5M7k
Номер банки: 4441 1111 2927 5701
IBAN банки: UA553220010000026205352678797

зима.

моя зима починається з дня народження Тайлера Джозефа, соліста twenty one pilots. продовжується переглядом проходження якоїсь гри, цього разу це сталкер 2. але, що таке зима?

зима — це пора сумного та меланхолійного приросту емоцій в палітрі безкінечності. це безцінь антропогенного впливу на безвихідь природної сили. але найголовніше зима — це віра в майбутнє.

сьогодні, я отримав мабуть справжню першу панічну атаку, мені здалося наче ракета вибухнула максимально близько, але в той час навіть не було тривоги. чи справді я балансую в цьому житті?

є багато питань до себе та оточення, але вперше за три роки повномасштабного вторгнення я відчув легкість. це неймовірне почуття, яке дає змогу викинути безліч сірих думок і дати можливість розвиватись самому.

я зрозумів, що не вмію бути в стосунках, як таких. загубленість між межою іншої людини та власних кордонів наскільки велика, що я не розумію чи це правильно, чи може це червоні прапорці і я ганебний нацюцюрник, який не може розвинути амплуа коханої людини.

це зима. хочу до кінця цього року закрити збір, на день народження дозбирати його, написати декілька віршів, писати свою книгу і закрити звіт книг (цього року слабенько, дуже слабенько 32 книги, ура деградації)

легкість дозволила вести тік ток. гадаю він мені потрібен, щоб не відпустити психіку погуляти. я бачу як мій телеграм вмирає, а аудиторія мені потрібна, як повітря, тому поки тікток.

гадаю ця зима або збереже мене в першозданому вигляді, наче мене покладуть на три місяці в лід або змінить кардинально і хіба оця божевільна рулетка не називається щастя?

мертва ворона.

1. залишилося 7000.

я жодного разу з моменту загибелі свого брата, друга дитинства, однокласника, односельчанина не писав нічого про щось... хоча би щось, якісь емоції...

сьогодні Ярему — 24. зараз лише думаю про те, що жодного Ярема після нього я не зустрічав, але зараз не про те.

це людина, яка навчила мене жити, він був мені старшим братом і його смерть розбила мене найбільше... частинка мене загинула назавжди... я просто хочу, щоб ви пам'ятали його, так як пам'ятаю я.

він був неймовірним. знав всі гриби, міг ходити багато гуляти, знав багато про тварин і рослин, можна сказати, що він вчив мене виживати в дикій природі.

і сьогодні будучи на його могилі я ніяк не міг уявити, що колись день народження буде таким, я стою з сраним енергетиком і снікерсом і ставлю на сиру землю біля хреста, бо він це любив.

для прикладу можу розказати про день народження Ярема пару років назад де ми вписали в себе 13 літрів вина (на 3) і я босим йшов по снігах Вінниці додому (кілометр так точно).

це не твір, це не пост — це просто мої емоції з голови одразу сюди, тому тут немає ніякої послідовності. вибачте.

просто, з днем народження. нам треба зустрітись... мінімум, ще раз.😞🧡

п.с. Ярема Перевозняк (раніше Гриненчук) — загинув від прямого попадання дрону (здається) русні

мені так самотньо,
наче я — ровер “Curiosity” на поверхні Марсу
шукаю сліди життя, що давно згасло
у цілковитій тиші іржавих пейзажів
роблю селфі свого іржавого корпусу
гарячково вимірюю коливання метану
від пів тисячних відсотка до ще менше
ніби сподіваючись знайти пульс
на зап’ястку мертвої планети

мені так самотньо,
наче я — привітання мертвою мовою,
записане на золоту платівку “Вояджера”,
блукаючого по глухих околицях Сонячної системи,
давно за межами геліосфери і сподівань
знайдіть і почуйте мене, інопланетяни
знайдіть і почуйте мене, хоч хтось

мені так самотньо,
наче найближча людина не за стінкою кімнати,
а за мільйони паралакс-секунд,
і контакт давно втрачено
я в’язну в тягучій темній матерії,
і найближча людина не чує, як я плачу —
вакуум гасить звукові хвилі

зрештою, мої сльози висушує
потік іонізованої плазми,
який ніжно кличуть сонячним вітром
але ми-ж то знаємо:
немає ніякої ніжності
немає ніякого контакту
є тільки кімната у ведмежому куті Всесвіту
а крок до сусідньої кімнати,
як і прохання про допомогу —
маленький крок в очах людства,
але величезний стрибок для мене

квітень 2024

короче, тако глянув відео про вчителя Руслана Циганкова і хочу сказати, що я ще такий зелений у підході до дітей, хочеться самовдосконалення.

я вже казав, свою роботу я люблю 28 або 29 днів в місяць, інші два дні — це аванс і зарплата. в ті два дні, я розумію, що це таки робота і я отримаю за неї зарплату. дуже мізерну зарплату, яка відчувається, як три пари джинсів або четвертинна болтика на зуб.

але найгірше те, що там показувала київську школу де ± свідомі батьки.

у мене в селі у 80% дітей є травми, в половини ще й доволі серйозні. але батьки це ігнорують або всю відповідальність спирають на вчителів.

а потім дзвонять, ой щось моя дитина вже не говорить до мене, тільки я є і одразу агресія, може щось зможете зробити?

ні, не зможу. треба робити щось коли дитина в 1-5 класі, а не тоді коли вона вже травмована і сформована наскільки, що відчувається гранітна стіна, яку ти колупаєш ножиком.

така очевидна проблема і взагалі немає перспектив на покращення....

#запискивчителя

все, народ.

тік ток.

перше відео на швидкоруч — https://vm.tiktok.com/ZMhva8BaP/

Привіт.🌊❤️
Я вже отримала подарунок від @grynenchuk . 😊
Прийшла похизуватись. 😁
Ще раз дякую за конкурс та такі приємні несподіванки. 😀
До того ж з авторським підписом — це так приємно! Але там щось дуже інтимне, тому не покажу. ❤️‍🔥
Єдине, що додам: Стас бачить людей.
(Якщо хочете прочитати щось інтимне від автора, то замовляйте книги.)