Слів любові було досхочу
де міста укривали нас
листопади в річках течуть розквітає природній газ під холодний сталевий шар

я просив тебе не лишай
мені жодних своїх ознак
анітрохи своїх очей
із яких теплий мед тече
я прошу тебе не лишай

бо повільно немов лишай заліквуються сліди
вдих повітря ковток води пообідній недовгий сон
у обіймах чужих колін

відривається від землі
жовте листя і ген летить
я питаю яке з них ти
між деревами навздогін
битий посуд на щастя дзвін

і прощають собі борги
недолюблені вороги
попередження про дощі повідомлення про сніги
ось і все ще приходить що

на адресу мою отут
від належності до людей
до залежності від отрут
є дорога що я
пройшов

Чи не єдина хороша новина це призначення генерала Михайла Драпатого. Робота з угрупуваннями військ, які він очолював завжди вирізналася адекватністю.

Якщо я й навчився чогось за майже три роки воєнної журналістики - висипатися попри все. Балістика приходить щоночі у 100 метрах від хати у Харкові чи Миколаєві, град лягає просто по вулиці у Херсоні - разом із ковдрою та подушкою перекочуєшся на підлогу між ліжком і стінкою і спиш. Якщо вже прилетить, то завтра можна нікуди не їхати, а як ні, то ще цілий день працювати - їздити, бігати, ховатись від обстрілів і тікати.

Цього жовтня у Крамі дуже жорстко летіло ночами. Встав, вдягнув брюки, вийшов на кухню побалакати з тими, хто досі на нервах, випив водички, поклав в кишеню всі документи аби ідентифікували у разі чого і ліг спати далі.

Ліміт кортизолу вичерпано, як напевно і адреналіну - тіло не заводиться з напівоберта кудись бігти. А якщо хоч трохи не спати щоночі - десь грубо помилишся і ця помилка може вартувати життя чи здоров'я комусь у команді.

І з мене на ранок вся команда орала - кажуть ми ще щось хотіли у тебе спитати, коли ти в кумнату пішов. Підійшли до дверей а ти вже хропиш...

Мирослав Джонович із новою своєю піснею

https://youtu.be/v093tXnH6Vg?si=xx4v-CZcxZTazpc6

Листопад

скидається що хтось
тут плаче уві сні
стикаєшся з таким
що краще не дивись
і кучері рясні
і все що несвяте
і ці прості рядки

все виглядає так
що ми давно втекли
у жмут свої думок
у марево надій
і цей повільний плин
і власна самота
і наш непевний крок

частини одного
складного полотна
велика карусель
і здогадка одна
непевним є усе
як час йому прийде
відштовхуйся
від дна…

2017