джмелі

єдиний порядок між цих божевіль
точки на кратах і цифри у звітах
та високо десь пролітає джміль
все сподіваєшся що не помітить

все сподіваєшся що промине
ляже далеко і без розриву
присудок в речення називне
без метафорики наративом

віриш - не злущиться жодне з гасел
з мудрих футболок в державне свято
любити цю грішну країну зараз
значить любити кожну посадку

кожен клин від пилюки стерильної
кожен пристріляний метр стежки
кожен наказ підвищити пильність
чи обіцянку про обережність

кожен навіть найменший шанс
в цім божевіллі п'яного світу
не загубити нікого з нас
в точці на карті цифрою в звіті

і поки зневіра розкришує зуби
об травми які не цікавлять нікого
ти захищаєш усіх кого любиш
в першу чергу від себе самого

бо мрії сьогодні такі малі
що навіть здається нічого й не важать
та високо десь все гудуть джелі
віриш що наші
віриш що наші

**
дорога

день такий
навіть древні корчі
б'ють болотними шинами в землю
мружать скотчем зеленим заклеєні фари
вигинають капоти у спробі посмішки
огирі повнопривідні
мули з хрестами на крупах
навіть скакуни закорднонні
у яких збруя з іншого боку
йдуть до людської руки
пийте коники добру соляру
бо така неблизька
довга дорога додому

там буде краще
там нас усе ще чекають
хоча й декого не дочекаються
бо той кінь із сумними очима
під порожнім сідлом
той що кості його бур'яном поросли
все ще бродить вночі між пеньків
опускаючи гриву понуро
ну бо як він без вершника
подолає цю
довгу дорогу додому

бо на те він і дім
щоб бриніли підкови на дверях
зустрічаючи нас
тобто тих кому поки щастить
хто у час ще не вріс кволим спогадом
у сумних конячих очах
хто ще має наснагу
годувати вівсом із руки
вперемішку з солярою
ким іще не пишаються на шикуваннях
мовчанці сухій тиснучи кисть
не осилити пам'яті вічній
довгу дорогу додому

день такий
коли кінь вже не кінь
і рука не рука
коли мариться близькість порогу
і знаходять ноги самі за що зашпортнутися
і ламається щось усередині
чи у мулів з хрестами на крупах
чи у повноприводних огирів
чи у скакунів закордонних
скільки часу тепрпіли зціпивши зуби
а цю довгу дорогу додому
ні вкусити
ні проковтнути

тільки кінь той смутний
у якого бур'ян між очей
не обдурить себе
бо вже знає де його дім
і куди приведе врешті решт нас усіх
ця довга дорога
додому

А можна й іменну фпв так само)

пайка

от не пощастило

хто вже дістався цій літературі
молоде покоління
лауреатів та фіналістів
голоси самобутні
вічні стипендіати та алкоголіки
силаботонічні сноби
прозаїчні верлібристи
піджаданники поголовно
юні паростки сучукрліту

а тепер ще й до них
агресивні петеесерники
без яких антологія не антологія
і захід не захід
отримали пайку власного голосу
як нагороду посмертно

а у ньому
бруд та пісок
скрипить неприємно
іржавим затвором
ні відчистити
ні відбілити

як ним користуватися
голосом
прокуреним до жовтизни
подертим на вітрі стягом
над зруйнованою бібліотекою

як ним тепер вимовляти ніжність
голосом
привченим до команд
сухих і холодних
мов армійський пайок

як тепер проповідувати любов
голосом
що просякнув ненавистю
аж до кісток
аж до сьомих колін

як ним тепер читати поезію
коли слова
ніби патрони в патроннику
клинять
і затинаються

клинять
і затинаються

<<<
затишшя

із другої по четверту
насніжило відносне затишшя
вовча пора
собачий холод
віршовий нерест
та ніяк не прийде

мань-мань-мань-мань
кличу його хлібом солоним
галети козацькі
черстві наче очі піхоти
тверді ніби пальці в мороз
віршику йди но сюди

киць-киць-киць-киць
більш не гладитиму тебе
проти шерсті
не ламатиму ритмом наголос
а він стане на вході в бліндаж
чи йти чи не йти

вуть-вуть-вуть-вуть
нашіптую криком
щоб ніхто крім нього не чув
щоб нікого не побудити
не порвати сон побратимів
тонкий мов лід на очах

цяп-цяп-цяп-цяп
тягну жменю скоцюблену
із пожертвою богу пташиному
може хоч він
може хоч цього разу
не залишить мене наодинці

стільки снігу насипало
скільки зір уже вмерзло
у вирій зимової ночі
не достукатись
хоч всю зиму перекричи

вірш рубіку
вірш рубіку

на зв'язку

передаю координати
передаю координати

постійно передаю
хоча й знаю
без коригувань
не влучить

речення

найгірше що може статись в армії
із поетом
коли про це дізнаються командири

навіть не так

найгірше що може статись в армії
із поетом
коли про це дізнаються побратими
ці скажені собаки війни
рексові рекси

бо хрін із тим
глянь одним оком цей рапорт
чи написано правильно
чи візьми і сам напиши
ти ж письменний

бо хрін із тим
ану зачитай щось
тіки не таке як той раз
а нормальне
або
я теж трішки писав ще у юності
коли срочку служив у німеччині
ану послухай

чи навіть із тими моментами
коли кажуть
братанчик
ти ж про мене напишеш
якщо що
за що ладен прибити на місці
процес написання пришвидшивши

бо коли вас стоїть отак четверо
і двоє мають їхати в дощову ніч
у невідомість
чи навіть не так
їхати треба
в цілком зрозумілі обставини
бо прорив
бо буде біда
і хтось першим має погодитись
і побитими псами в буду ховаються погляди
хтось та й скаже
тобі ж ще книжки писати
не їдь

так і хочеться
спалити усе
до останньої літери

бо чого воно варте
все те написане
чого буде варте все що ще колись напишу
і як мені потім у тих книгах вибріхуватись
якщо зараз
почате речення
хвостом підібгаю під себе
і не завершу

братанчик
хоч ти й не поет
але знаєш що треба зробити
якщо що

**
захід

вітру нема
зібрав свої хмари в рюкзак
і самовільно залишив позицію
шукай його в полі

місяць блідий
ніби вперше за тиждень
зняв форму
але не спогади

сова репетує
вкотре контужена
бо сама злякалась
хрускоту гілки

дві черги сусідських
одна кулеметна
інша по убеде
підвищити пильність

жовта міна сигнальна
кудись за пазуху
ще з дитинства місяцем
мріяла стати

все зійшлося
в одну ноту
однієї струни
що ніяк не може провиснути

який ще вірш
міг написатись
такої довгої холодної ночі
такої зухвалої місячної ночі
ніби створеної
для ворожих заходів
у тил

Не хтів то постить, але шо тут вже...