подоба

лиш не зупиняти ні ліку ні кроку
хоч дні погубили і назви і числа
хоч осінь така над полями повисла
немов хтось образив її ненароком

немов не для неї ми діти нерідні
по власній подобі з окопної глини
всі ті хто вросли у війну молодими
та в бородах носять вже спогади срібні

неначе не нас обдаровано щедро
умінням триматись за голі узлісся
хоч жоден не скаже тобі що боїться
заходячи знов на відрізаний берег

неначе не в нас поросла незборима
байдужість до різних фальшивих наліпок
бо поки ще кроки тримаються ліку
допоки до кави ще будуть новини

неначе ніколи не буде боліти
той зірваний крик з непрошитої рації
та осінь на землю сіда в реверансі
тим листям яке нас ховавло все літо

тож поки ще глина мішається з потом
і в бороду вірш пророста сивиною
хтось має робити ще крок над собою
хтось має робити цю чорну роботу

тож хай золотиться ця днина осіння
хай щоки полів забагрянить раптово
щоб в рани землі ми вростали насінням
за кількасот метрів від зведень ранкових

××××××× згущик армія так як і школа добре навчила одного на льоту хапати знання видирати із рук мов провіант на відділення особливо солодке а треба чи ні розберемось ці позиції Сивий проводив долонею ще німці копали тактично грамотно тому оте все показував…

**
ранок

поодинокі постріли
десь неподалік
ще кілька черг
коротких як кашель застуджених
затяжних мов хропіння в холодній ямі
потім приліт чогось важкого
і врешті тиша
доброго ранку країно
я радий що ти прокинулась

я радий що у тебе все добре
що не залило нори по твоїх посадках
цей дощ нас рятує від спеки
яка вже всім осточортіла
цей дощ нас рятує від дронів
які не літають в негоду
дай боже здоровля
усім громовержцям та метеорологам
за своєчасність

доброго ранку країно
я радий що осколком
не пробило балон пальника
лише вгнуло та поцарапало фарбу
тепер ми покавуємо
зігріємось трішки
лиш зачекай сходжу по воду
на точку вигрузки

поодинокі постріли
десь неподалік
ще кілька черг
коротких як терпіння потомлених
затяжних мов відключення світла
потім приліт чогось важкого
і врешті тиша
доброго ранку країно
нам знову сусіди замовили
пісню із привітанням

ти могла б запитати
що я хочу сказати цим добрим ранком
чи побажати
чи констатувати факт
чи ствердити що такого ранку як цей
всі мають бути добрими
чи навіть усе відразу
проте це не має значення
світ стискається до первинних потреб
облущується позолота
на стінах хворого горла
маліють дрібниці у рюкзаку
що завбільшки із попереднє життя
і залишається лиш основне
війна
кава
та література

а кашель мине
як цей дуже невчасний дощ
як цей надто протяжний ранок
що посміхається в бороду
ховаючи на ніч сонце за пазуху
щоб воно
не застудилось

**
дорога

день такий
навіть древні корчі
б'ють болотними шинами в землю
мружать скотчем зеленим заклеєні фари
вигинають капоти у спробі посмішки
огирі повнопривідні
мули з хрестами на крупах
навіть скакуни закорднонні
у яких збруя з іншого боку
йдуть до людської руки
пийте коники добру соляру
бо така неблизька
довга дорога додому

там буде краще
там нас усе ще чекають
хоча й декого не дочекаються
бо той кінь із сумними очима
під порожнім сідлом
той що кості його бур'яном поросли
все ще бродить вночі між пеньків
опускаючи гриву понуро
ну бо як він без вершника
подолає цю
довгу дорогу додому

бо на те він і дім
щоб бриніли підкови на дверях
зустрічаючи нас
тобто тих кому поки щастить
хто у час ще не вріс кволим спогадом
у сумних конячих очах
хто ще має наснагу
годувати вівсом із руки
вперемішку з солярою
ким іще не пишаються на шикуваннях
мовчанці сухій тиснучи кисть
не осилити пам'яті вічній
довгу дорогу додому

день такий
коли кінь вже не кінь
і рука не рука
коли мариться близькість порогу
і знаходять ноги самі за що зашпортнутися
і ламається щось усередині
чи у мулів з хрестами на крупах
чи у повноприводних огирів
чи у скакунів закордонних
скільки часу тепрпіли зціпивши зуби
а цю довгу дорогу додому
ні вкусити
ні проковтнути

тільки кінь той смутний
у якого бур'ян між очей
не обдурить себе
бо вже знає де його дім
і куди приведе врешті решт нас усіх
ця довга дорога
додому

А можна й іменну фпв так само)

пайка

от не пощастило

хто вже дістався цій літературі
молоде покоління
лауреатів та фіналістів
голоси самобутні
вічні стипендіати та алкоголіки
силаботонічні сноби
прозаїчні верлібристи
піджаданники поголовно
юні паростки сучукрліту

а тепер ще й до них
агресивні петеесерники
без яких антологія не антологія
і захід не захід
отримали пайку власного голосу
як нагороду посмертно

а у ньому
бруд та пісок
скрипить неприємно
іржавим затвором
ні відчистити
ні відбілити

як ним користуватися
голосом
прокуреним до жовтизни
подертим на вітрі стягом
над зруйнованою бібліотекою

як ним тепер вимовляти ніжність
голосом
привченим до команд
сухих і холодних
мов армійський пайок

як тепер проповідувати любов
голосом
що просякнув ненавистю
аж до кісток
аж до сьомих колін

як ним тепер читати поезію
коли слова
ніби патрони в патроннику
клинять
і затинаються

клинять
і затинаються

<<<
затишшя

із другої по четверту
насніжило відносне затишшя
вовча пора
собачий холод
віршовий нерест
та ніяк не прийде

мань-мань-мань-мань
кличу його хлібом солоним
галети козацькі
черстві наче очі піхоти
тверді ніби пальці в мороз
віршику йди но сюди

киць-киць-киць-киць
більш не гладитиму тебе
проти шерсті
не ламатиму ритмом наголос
а він стане на вході в бліндаж
чи йти чи не йти

вуть-вуть-вуть-вуть
нашіптую криком
щоб ніхто крім нього не чув
щоб нікого не побудити
не порвати сон побратимів
тонкий мов лід на очах

цяп-цяп-цяп-цяп
тягну жменю скоцюблену
із пожертвою богу пташиному
може хоч він
може хоч цього разу
не залишить мене наодинці

стільки снігу насипало
скільки зір уже вмерзло
у вирій зимової ночі
не достукатись
хоч всю зиму перекричи

вірш рубіку
вірш рубіку

на зв'язку

передаю координати
передаю координати

постійно передаю
хоча й знаю
без коригувань
не влучить