Так звана радянська школа виживання, все через курва мать.

І відповідно культури домовленостей у мене немає. Є постійний процес вгадування потреб на випередження. Бо ось ось у когось почнеться істерика. І треба їй запобігти.
І саме з такими істеричними токсиками я згодом пропрацював усе своє свідоме життя.

Вони всі хворі, не залежно, які костюми в яких форбсах вони представлені - це просто покалічені душі.

Я не знаю, що таке спитати точку зору. Бо такі хворі скажемо прямо люди, ніколи не відкривають, що у них в душі чи голові. Вони чекають, що ти їм це даш. І я відповідно був заточений на готові рішення. Нові враження, ідеї, дофамінові пілюлі.

Я і зараз мабуть під них заточений. Мабуть тому я став візіонером. Бачити потреби наперед.

Я й досі не живу питаннями - я живу переконаннями.

І відповідно як тільки десь щось іде не так, приходить вона - провина і самокопання. Де я зробив щось не так чи де я знову схожий на своїх істеричних родичів.

І це теж виходить дуже давня сформована звичка.

Кажуть звички можна змінити за 21 день. Технічно мабуть так.
Але з віком і в реальних умовах, коли щодня щось трапляється. Це потребує неабиякої дисципліни. І волі.

Я багато разів робив собі апгрейди, впадав в депресії і підіймався, але багато з чим мабуть зламався і змирився.

Все вже було. У мене є якісь відкриття себе. Але зазвичай все вже було і нічого не нове. Я не відкрив Америку і є профі, які зайшли в цих темах значно дальше.
Знаю багатьох, хто все це знає, але і далі такий же. Без змін - дорослі наче зовні та попаяні всередині діти.

Ставлять діагнози іншим професійно і мені в тч. Але самі не стали від цього іншими. Тож і я мабуть не стану.

Хоч би на базовому рівні себе прийняти таким вже як є і то вже досягнення.

Словом я виписався. Всім дзен.
Сеанс на сьогодні закінчено.

Тримайтесь. Якщо маєте щось схоже пишіть в коментах. Обійму.

Депресія може тривати вічно.

Учора з психологом розбирали тему звичок. І я помітив за собою таку собі ранкову тривожність, як звичку мислення. Мозок чимось невдоволений і шукає За що зачепитись. За що потривожитись. Думками. Особливо коли безсоння, чи дуже ранній підйом.

Тригер, тригер, дайте мені тригер!..

І от він за щось чіпляється і починає то розкручувати. Згодом формується вже якась позиція обурення наприклад.
Яке вже зранку виливається в якусь дію.

Ну і тут вже залежить від ситуації. Бо, якщо це накласти на реакції інших. Бо якщо у них такі ж чи схожі стани, а зараз часто всі попаяні, то стається те що стається. Конфлікт, сварка, відчудження чи взагалі розрив.

Краще, коли є хтось більш дипломатичний і може зрозуміти ситуацію, почути і нормально відреагувати.

Зараз, відслідковуючи свої стани я вже так і пишу - друзі, це панічна атака.

Як справлятись з тривожністю.

Якось мене вчергове накрило і я зустрівся з такою ж людиною. Де ми визначили, що накриває нас обох.
І було два варіанти.

Перший - власне побути і повивчати ці стани. Такий собі трохи мазохізм
Другий - заповнити день активностями, справами, зустрічами і тд.

Ми вибрали другий і фактично перескочили в інший день.

Наскільки це ок - питаю в психолога.
Ми ж виходить не пропрацьовуємо звичку, а петляємо від станів.
На що почув відповідь, що так теж норм.

Але ж типу поки погода - ми ще можемо більше петляти. А потім холод і болячки загонять нас в приміщення і прийде триндець традиційно.

Колись я так цього боявся, що ми їздили в теплі краї до останнього. Щоби максимально довго протягнути літо.

Зараз я винайшов для себе ритуали. І вони трохи мене рятують. Трохи йога, трохи грибочки.

Але не завжди.
Психологиня порадила подумати в бік зміни власне звички. Бо якщо ранкова звичка мозку - це тривожність, то можна її якось спробувати переграти.

З висновків скажу - все дуже ситуативно, як на мене. Є стани, які я витримую, а яке які ні. Є ситуації обурення, які я не хочу стримувати, бо тоді я втрачаю себе.

Я спробував достатньо бірюзи і ненасильницької комунікації, щоби усвідомити на своєму рівні. Що якщо мені не ок - значить не ок.
Це може бути тривожність - панічна атака. Що завгодно, але я не буду вестись на звинувачення своєї дитячої поведінки. Якщо я не згоден з станом справ.

Я дитя таким вже є. Приймаю себе тим підлітком. Іноді тупцяю ніжками і хлопаю дверима. Істерю. Така моя вдача.
Але якщо у мене є заперечення то вибачте, ви його маєте почути. І я буду відстоювати своє бачення. Або нам далі не подорозі.

Коли у мене сформувалось таке моє бачення мені стало трохи легше. Я готовий жити на компромісах достатньо довго. Моє оточення це знає. Але коли не ок, то не ок.
І психа робити з мене не треба.

Блін я точно вже майже повірив, що я псих, з цими бірюзовими реверансами. Соціопат не здатний до колегіальних рішень. Але ніт.
Я почав працювати з кожним окремо і це стало ефективним рішенням. Жодних конфліктів.

Тепер про депресію

Депресую так. Депресія - це хвороба вільних людей. Можу собі дозволити. Лежати і дивитись в стелю тижнями, місяцями і навіть роками. Мої базові потреби закриті - мені не треба щодня вставати з ліжка, йти на роботу, щоби закривати іпотеку. Чи ще якісь базові речі.
Я не помру з голоду, якщо не буду заробляти.

Тому моя депресія - це моя розкіш. І я виходжу з неї лише коли знаходжу справді якісь сенси діяти.

Це звісно і проблема водночас. Бо як я в неї заходжу і втрачаю сенси жити. То зі мною треба ще вміти знайти підходи. Якщо я комусь в цей час потрібен.

Я вдячний людям нашої спільноти за листи вдячності, за дзвінки і підтримку. Коли я вже хотів геть полишити і піти з організації.
Вдячний за ту мову спілкування, яка була саме моєю і мною почута.
Ви круті.

Відчуття провини

Ще є така історія у мене, яку я вивів. Це мій спротив не бути таким жорстким, як моя чоловіча родина. В дитинстві я виріс в середовищі дуже суворому. Всі істерили і гримали дверима, ніяких конструктивних діалогів, я не знав. Була дуже брутальна диктатура здоровенних чоловіків. Які просто кричали, били і гнобили.

Висновок дня на сьогодні.
На емоціях втрачається більше ресурсів і коштів
Робляться вчинки і дії які не є раціональні і обдумані до кінця
і це зараз те що відбувається
і наслідки можуть тягнутись ще достатньо довго
Тому потрібно більше виважених людей
дипломатів для того щоби збавляти градус напруги
і опановувати емоціями і ситуаціями
Десь такі роздуми

До речі раніше такі емоційні необдумані дії коштувати врешті людям життя
бо можна було померти голодною смертю через перерозхід ресурсів
які були в дефіциті
зараз ми живемо в розкішний час
коли можемо дозволити собі робити помилки
емоційні вчинки без ризику загинути
чи якихось фатальних наслідків
і це прекрасно бо фактично можна прожити значно більше життів
з перерозходом ресурсів
це я зараз не про війну звісно.
Там все як і раніше - одна помилка і тисячі життів...

Зі своєю кривою англійською.
Закриваю вже четвертий крипто раунд - і такий охреніти. Як це працює…

І я знову просто там один.
З усієї міріади навколо людей немає жодної хто став би поряд сміливим іноватором робити те, що так круто було привести сюди в Україну.

Регенеративні фінанси, криптораунди, Соларпанки, карбонові біржі, токеноміка. Це надто складно…

А кого привожу висипаються звідти. На рівні віддати голос. Поставити лайк. Максимум викласти проєкти. Навіть коли живі гроші на руках вже…
Та хіба ж це гроші Максе, от давай реально…
А перші 2 роки, коли все починали, все за свої було. Тепер всі розкормлені…

І ти такий скільки разів це вже в мене було. Скільки разів за свої все починати з нуля. Щоби потім стати незручним і токсичним, коли все запрацює. Я вже мабуть такий старий.
Мабуть дійсно динозавр.

Є така сцена в Остапа Бендера. Коли він прощається з командою посеред поля з поламаним авто, ніхто з ним не пішов, вигоріли і далі він пішов сам забирати той мільйон на блюдечці з голубою кайомкою.

Щоб потім повернутись і привести дати кожному. А воно їм і не треба.
Хз може це моя історія.
#простежиття

Стійкість не полягає в статичності

Стійкість - це адаптивність, гнучкість і пристосування. А головне не опускання рук.
Цю розумну цитату я підхопив в Украінера - статті «Як спільноти переживають катастрофи».

Ні, про нас там немає. Екопоселення - поза зоною інтересів прогресивних медіа. Будь кого в Україні. Інколи хочеться саме так сказати. А для когось ми взагалі ходяча катастрофа і соціальне непорозуміння.

Моя стійкість переважно - це протест і відстоювання.

Максе ти динозавр, таких уже не випускають!
Вересень для мене місяць відмов.

Ми не можемо вас підтримати. У нас інші приорітети, цінності, умови, читайте наші правила.
- Правила, ну да…

Розкажіть мені про правила. В мені прокидається бунтар, і ось уже мовчання і ми втратили чергових потенційних партнерів. А могли б…

В Україні інколи здається у нас немає жодного партнера. Всі зарубіжні.

Мабуть треба зробити якісь висновки, почати працювати над собою, над позиціонуванням. А хочеться просто послати всіх нах@р…

Сказати це ви бл динозаври! Разом зі своїми правила злизаними з рафінованих європейських сайтів.
Поїхали зі мною в поле побачиш, де там прошу для особистих потреб!..

Якось мені один товариш з Німеччини Юліан, каже по наших правилах у нас ніколи не зʼявиться ні Дія, ні Монобанк. Це порушує всі Правила нашої приватності.
Дивно як у вас зʼявились екопоселення. Та не суть…

- Давай Максе покінчимо із цим. І розходимось. Йдуть люди з мого оточення…

Зараз буквально шкірою відчуваю, яка я чужа субстанція в цій історії і ті люди йдуть і йдуть.

Не знаю, що їх досі тримало. В цій темі. Якісь плюшки знаходили мабуть для себе. А тепер видно скінчились.

Я ж не був іншим ні рік тому, ні 6 років. Мабуть було цікаво, тепер ні.
Ніякі нові фокуси від Залевського вже не тішать. Сезон шалених розпилів завершився. Цирк поїхав і клоуни вже не ті…

Написав пост про 6 років факапів мого президентства в мережі екопоселень.

Поселенці кажуть не викладай, або напиши одразу 10 досягнень мережі. Щоб був баланс.
А я кажу не в тому стані зараз. Про досягнення і успіхи пишуть не тоді, коли всі розходяться. І місяцями не говорять.

Кожен круте своє кіно… мовчки.

Я відчуваю, як люди зараз зменшуються. До розміру власних потреб. Всі попаяні і намагаються зберегти себе. Дистанціюватись.

Гірше, коли у цьому збереженні страждає взаємодія. Бо кожен має власні амбіції, починає відходити від мантри «мені ніхто не треба, я все зроблю сам, я знаю, як краще».

І це не лише на рівні людини чи проєкту. А не має в цілому наміру у людей десь виходити за межі власних бульбашок.
Іти на зустріч. Уступати десь, домовлятись, йти на компроміси. Принаймі зі мною. Всі хочуть лише win-win. А воно не завжди так. Буває…

Короче криза у мене здається на всіх рівнях. Але…

Є й хороші новини.

Вийшли на мене Соларпанки - кажуть давай партнеритись. Ми бачимо, що ви робите, нам відгукується. Кажіть ваші потреби, будемо взаємодіяти.

І вони не одні такі. Я просто відклав трохи частину розмов. Але моя робота останні кілька місяців у крипто середовищі починає давати плоди.
З кожного раунду анонсів наших проєктів на крипто платформах у нас зʼявляються все нові партнерські рухи.

Ви такі круті! - кажуть. Зараз час мережувань - епоха нових колаборацій!

Давайте рухатись разом! І це так дивно. Як з одного боку тебе свої виховують, переробляють, розказують, який ти недолугий динозавр. Або просто відсторонюються і мовчки йдуть в свої бульбашки. Бо ти Не відчуваєш сучасних соціальних трендів, не відгукуєшся по цінностях, і так далі. Егоїстичний робот з девʼяностих без душі і серця.
І взагалі ці екопоселення в Україні - повна хрінь з глини і палок без майбутнього. Взагалі до екопоселень ніякого відношення.

А з іншого десь зовсім по той бік всесвіту тобі пропонують таку живу і цінну підтримку. Таку потрібну свіжу енергію. Нових течій і сенсів.
Без якої це все просто тут ляже. На рівні - навчились працювати з одним фондом і станемо, як всі. Українські Кімнатні ГО одного донора.

І я такий сиджу дивлюсь на цю з одного боку прагматичну консервативну проте робочу стратегію, а з іншого шалену підтримку нових течій.

Наприклад, воркспейс для роботи віддалено, підсилювач мобільного звʼязку та хороший інтернет, спортзал з резинками для підвішування, хороші велосипеди, спільна кухня, баня з душовими і облаштування кімнат для зимівлі. Терасу для медитацій.

Якісний простір з хорошим представленням притягне якісних людей з хорошими ресурсами. Які допоможуть втілити абсолютно будь-які амбіційні проекти, але знову ж під чиї потреби?..

Соціальні впливи
Правильно організований соціальний простір, в якому би плачевному стані він не був на початку, завжди буде підсилювати всю спільноту, як всередині так і ззовні. Він буде давати щоразу нові імпульси та енергію на подальший розвиток, буде клеєм і місцем сили.

Неправильно організований спільний простір - завжди буде місцем напруги, втоми і виснаження. Дискусій і точкою розбрату.

Я ходжу зараз з групами молодих людей в Карпатах по старих гуцульських хатках. Там немає окрім стін і автентики жодних умов. Ні світла, ні підведеної води, ні сучасного опалення. І я просто вражаюсь скільки енергії і уміння у цих людей робити з цих хат спільні простори. Притягувати сюди ресурсів людей, міст, організацій, фондів. Інтегрувати та впускати сюди нове життя.

Кожен з них згодом пишається скільки впливу він зробив, бо кожен такий проєкт простір локація живе працює, креативить і надихає десятки сотні інших людей.

Я б дуже хотів щоби наші простори теж були місце співтворчості і натхнення.
Маркером таких змін для мене є зростання кількості оголошень на збір коштів саме на спільні простори та проєкти на нашій спільнокошт платформі Pomistya club.
Я щоразу помічаю як зростає культура звітності і наша гілка Звіти і подяки - одна з найживіших гілок в чаті мережі.
Росте культура взаємної підтримки, коли на толоки та події приїжджають люди з сусідніх поселень, які раніше не знались між собою.

Мені подобається бачити, відчувати і заміряти впливи які ми робимо як мережі. Без яких не зростали та розвивались ті чи інші соціальні звʼязки - Наш капітал, який ми інтегруємо в міжнародні звʼязки та впливи. І це стає тим місцем сили на якому формуються наші опорні точки - спільні простори. Які сподіваюсь будуть трансформуватись і перероджуватися в більш і більш відкриті та орієнтовані назовні.

Сподіваюсь так і буде.
Всім дзен.

Ранки з думками один на один.

Коли практично одночасно вмикається відчуття тривожності і провини. Мозок знаходить привід віртуазоно швидко в спогадах чи поточних ситуаціях.
Добре принаймі, що я хоч цю його звичку навчився визначати.

Кажуть, ми всі тут попаяні. Хтось більше, хтось менше. Мені найбільше страшно, що немає жодної позитивної динаміки. Я в горах наче в безпечному просторі на ретриті. А так наче його і не було.
Накриває проблемами і мала невдача здається вже фатальною.

Не знаю, може ще в когось є схожі стани. Тож я ділюсь, виписуюсь.

Панічні атаки

Здається ніякого прогресу. Я як із ними не справлявся раніше, так не справляюся і зараз. Радять йогу і медитації.

Ранкову йогу я наче трохи освоїв, а от медитації поки складно. Кажуть, добре дихати. Але в таких станах мені краще писати. Я пишу лонгріди, або окремим людям, виписую своє обурення тою чи іншою ситуацією. Мені наче стає легше.

Легше, коли ці люди звісно уміють з цим працювати. Бо є й такі, які вміють рознести мене ще більше.

Кажуть, в таких випадках треба просто знати з ким виписуватися. Та й взагалі зараз сотні експертів і порад. Війна - наче панічні атаки і робота з тривожністю - вже звичайна практика.

Але я живу із собою, а не по методичках. Я знаю, що мені допомагає живе спілкування з людьми однодумцями. Які зазвичай не задіяні в моїх життєвих процесах.
Тому мені добре іноді жити в спільнотах. Де завжди хтось під боком зі своїм відстороненим фоном і відчуттям реальності.

Мене заспокоює, але не надовго. Я перемикаюсь, а зранку все йде знову по колу.

Найважче мені даються ранки.
Ранки з думками один на один…

Пишіть у кого, щось схоже. І як ви з цим справляєтесь.
Всім дзен і спокійних ранків.

#ранки #тривожність #провина #панічніатаки

Велике переселення в Карпатах

З великих міст у більш безпечні регіони. Спочатку на зимівлю, а далі все частіше на постійно. Люди з міст їдуть жити на ці горби. Геть заново їх перепрошити.

Хтось окремо, купує чи орендує хатку - ловити дзен, побути з собою один на один зі своїми страхами і самотністю. Пожити в екстремальних умовах карпатської зими та особливо міжсезоння. З мишами та сонями. Туалетом на вулиці.

Хтось заходить сімʼєю з бізнес планами на реставрацію хаток під здачу. Хтось гуртом, одразу кілька сімей-пар, заходять у гори цілими спільнотами однодумців, організаціями, IT-компаніями, криптотусовками та цифровими номадами. Які поступово змінюють характер цих гір, наповнюючи їх новими концептуальними просторами, інстаграмними тікток локаціями, крафтовими, відновлювальними опенспейсами.

Доброго ранку!
Намасте!
Харе Крішна!
Слава Ісу!

Карпати стають мультикультурним середовищем, де на зміну місцевим жителям, порожніючі хати та горби заповнюють нові концептуальні субкультури.

На зимівлю

В горах ще тепло, але ранки все більш прохолодні, нагадують… що пора готуватись шукати житло на зиму. Тут такі простори місцеві звуть - зимарки.

- А що робити у місті без світла, без тепла, без друзів?..
- Їдемо глянемо ще ту хатку Василя, Вовчика, Івана…

Зараз тут лише й розмов, де залишитись. У кого зняти хатку. Краще поближче до якихось улюблених якірних локацій, спільнот друзів. В яких проходило тепле літо.

Хто вже тут подовше, і з капіталами, переводить своїх ФОПів на місцеві тергромади. Наповнює слабкі бюджети місцевих сіл новими фінансовими потоками, розвиваючи здавалось неможливе - інфраструктуру десятки кілометрів розбитих доріг, в забитих селах, народжують нові заклади освіти та харчування.

В кожен куточок сіл і горбів вдихається нове життя, забудовники перевели свою увагу в бік резиденцій кемпів глемпів префабів каркасників і несеться то все так нестримно, заднім числом переоформлюються заповідні куточки з панорамним видом, закатується асфальтом і бетоном, що ніхто вже не встигає усвідомити ті ціни на землю - але вони тут не головні, Карпати вже давно не ті, іде велике переселення.

З великих міст люди ідуть в села, в найкрасивіші і інколи просто бабусині місця по всій країні. Будують відновлюють перевинаходять нові хутори. Вдихають нове життя у цілі вулиці, присілки і тергромади.

Роки війни змінюють всю картину країни і те, що наче вже давно собі стале зрозуміло нерухоме і мертве, тепер стає настільки іншим, настільки новим і живим. Як ніби в цю країну з великих міст знову прийшли гуни. Ресурсні амбіційні рішучі, готові всю історію переписати заново і згодом тріумфально розвалити фейковий третій Рим.

Десь така історія на сьогодні.
Всім дзен.
#великепереселення #карпати #хутори

Всім привіт! Ділюсь досягненнями
Виклав проєкт на Giiveth по веломайстернях
https://giveth.io/project/revitalizing-bike-workshops-to-support-ecovillages
хтось кинув перші 10$ https://prnt.sc/FrTMJCHJqedx
Завтра чекаю на верифікацію і почнемо кампанію по голосуванню
на днях викладемо ще кілька таких проєктів

giveth.io

Revitalizing bike workshops to Support Ecovillages

Revitalizing Bike Workshops to Support IDPs and Eco-Villages in UkraineHisto