#larp

Раптом подумав, що було б круто пограти молодого Гріндевальда.
Або молодого Албуса — насправді не так важливо, головне з вогнем в очах посратися, як само треба робити світ краще.

Поступово намагаюсь повернутися до тями після чарівного поєднання ковіду, конʼюнктивиту, застуди і ще якоїсь хріні і паралельно вирішити всю купу справ, яка впала на мене, поки я ~~не був здатний ні на що~~ робив усе втричі повільніше.

Тим часом мені зібрали комод, куди я тепер перекладаю частину речей.
2/3 комоду вже витрачено на колоди таро.
Тепер я знаю, скільки місця вони займають разом. (Відповідь — дохуя. Сподіваюсь, шухлядки міцні і не проваляться в пекло).

Хочу лежати і не рухатись. Бажано мовчки.

@Nesstiir ти там хотіла зробити колодам перепис? Вони готові (а я ні, дорахував до 60 і плюнув на цю безпорадну дію)

Олька дуже любить слухати подкаст про англійську.
Розбирають приклад використання «just in case».

В подкасті: наприклад прибігає до вас ваш друг з черговою шаленою ідеєю, а ви кажете: just in case, let’s not even start. Що думаєте, є у вас такі друзі?

Олька: Угу, у мене така мама.

Останні розмови про larp підвели мене до думки, що я дуже хочу пограти щось максимально незвичне і неочікуване.
Мені дуже важливо взаємодіяти з іншими гравцями з фатально різних ролей, бо я люблю працювати над образами, персонажами тощо.

Тож розкажіть, будь ласка, якими персонажами/образами ви мене абсолютно не уявляєте, але було б цікаво. Але неочікуване. Але прикольно.

Хто намагається збирати речі на драгонагу і ненавидить все живе і прогресивне.

В цілому ненавість і бажання залишитися вдома — це мій нормальний стан за дві доби до гри, без цього обходилось буквально пару разів. Але цього разу це посилюється тим, що я бачу кількість всього, що треба прочитати, подумати і підготувати і категорично не хочу цього робити.

Я легко звикаю до «нових порядків» у своїй голові. Коли якийсь шматочок пазлу встає на місце, через хвилину я буду відчувати так, ніби він завжди був там і навіть швів немає.
Тим цікавіше і яскравіше кожен раз бачити нагадування від суспільства, що якщо тобі здалося, що якась проблема вирішена, що люди стають більш свідомими, що якісь стереотипи відпали, що нібито всім вже зрозуміло, як це — тобі здалося.

Навіть у моїй дуже розвиненій і багато в чому свідомій бульбашці все ще є такі унікальні і дивні речі, як:
Принципове ігнорування гендерної ідентичності.
Звинувачення в зайвій вазі.
Приписування стереотипів.
Думка, що «любити треба так, переживати горе треба отак, дружити треба так, якщо ти робиш це не так — ти робиш це неправильно».
Позиція, що «якщо не заїбався і не вбився — погано працював».
Засудження за приналежність до абсолютно різних груп.
Образи за те, про що люди не змогли говорити словами, але сподівались, що інші прочитають їхні думки.

Фатальна. Катастрофічна. Нетолерантність.

Це дивує, це кожен раз вистрибує як рояль з кущів.
Це є у тих, хто вважає себе цілком сучасним, толерантним і розвиненим і потребує прийняття себе.

Це дуже тримає в тонусі.
Якщо це так мене смикає — можливо в мене це теж є і я саме так цього не помічаю.