Бачиш, як прикро просить повінь у північного хребта.
Що кістка, мʼязи, нервово протікають вздовж широкого плеча.
В закутих теренах тривоги, моєї щирої облоги…
Я загубився в чорних ріках свого ж волосся, певно.

Русла, що змивають нашу ідентичність, на основі нашого життя.
ДНК сумісне з болем, вічністю і здатністю заснути від чужого — я.
Певно, хребет ламає диски, паплюжить простір серця і судин…
Накладай ці шви на шкіру, лікуй кістки на вічности своїй.

Скалічена у шрамах і душевних муках, твердіє совість на палаючих степах.

Слухайте, популяризуйте, долучайтесь, творіть, читайте, любіть та памʼятайте! Це все ви відчуваєте і робите. І я безмежно вдячний Вам за підтримку та допомогу! Дякую 💔

Не губіть❤️

росіяни виблядки, мають подохнути