Зима відболіла загостренням виразки
(Про вжите і випите — ліпше ні пари з вуст);
Десь на Ботанічному шкіряться вивіски:
"Аптека", "Ломбард", "Адвокат" і "Нотаріус".
Й крізь звичність зимової сірошкірості
Бачиш проліску раптом — синю до божевілля!
І дивишся — з захватом і недовірою,
Ніби підліток — перший свій порнофільм.
І малюється світ чорно-білою мангою;
І будинки стоять — ніби зуби без пломб;
І тріпочуть брудні целофанові янголи
На розп'яттях обглоданих льодом гілок.

21 лютого 2019 р.

йшли подавати заяву в центральному рагсі
а замість того потрапили у природничий музей

наскрізна й дотепна історія
все як ми любимо

у рагсі скупчення білі вельони тримаються на булавках
літній піксель доволі вдало ще мімікрує під листяний покрив пізнього серпня
попарно пишуть свої папірці
бо попереду грудень міграція бронь чи броня зграя і зброя
треба встигнути
доки не вистигли
вісті та вістря

щоб не чекати на чергу пішли по трінклера
— природничий!
— закрито
— давай зазирнемо
— молоді люди
війна
ми не працюємо
ви не місцеві?
— двадцять років тут не були
— ладно заходьте подивитесь

перший зал безхребетні
— вам сюди
половинки розкритих мушель білі жовтаві рожеві
молюск що робив їх живими давно зогнив
та чи ж в ньому краса

спиртовмісні рідини у склі
в них щось клубочиться хижо і зморшкувато
риби глибинного формаліну
— вони виглядають ніби частини рандомних створінь
зшиті докупи схибленим таксидермістом
— режисерам вже не знайти якихось нових чудовиськ
дизайнерів досі обмежують форми фактури і деталізація
сценаристам дано лише чотири сюжети
вічно німе яйце вічно голодна личинка вічно осліплий кокон
смертна доросла істота

— а це пташиний базар
(молоді люди я представляю кп щасливе місто
якщо вам треба весілля за день це коштує шість з половиною тисяч
військовослужбовцям авжеж безкоштовно але тільки в черзі
запишіть телефончик
ща-сли-ве-мі-сто)

найбільшим з усіх експонатів був китовий скелет
— здається якісь племена робили з цих ребер доми
— взимку в них мабуть що зовсім немає опалення
з милим рай навіть тут
іоно

31 серпня 2024 р.

співчуваю будь-кому, хто пересувається кожним зі способів, з будь-якою метою.
співчуваю усім, кого трусить трамваєм на сихів,
і пасажирам маршруток, що йшли на бердянську косу від автовокзалу.
співчуваю подорожуючим в справах і мандрівникам у пошуках лотосових плантацій.
співчуваю тим, хто вивозить собаку у волонтерському бусику,
і тим, хто сідає до літака з аеропорту рідного міста.
співчуваю власникам й власницям гарних рожевих валіз,
а також власникам й власницям піксельних рюкзаків з пристібними баулами.
співчуваю тим, хто їде зі своїми дітьми, і тим, біля кого їдуть чужі невгамовні діти.
співчуваю сплячим на рівненському вокзалі та покупцям кави без молока на станції ромодан.
співчуваю тим, хто чекає на митний контроль в пункті рава-руська,
і тим, кого розбудили провідники у купе дорохуськ-дніпро.
співчуваю пікапам із літніми масксітками на трасі з покровську
і пікапам usaid в червоній кенійській глині.
співчуваю утомленій тропосфері, що кубометрами газів тримає ударні міг-и і гелікоптери мед евакуації.
співчуваю морській воді, що загойдує трансатлантичні танкери, ніби личинок із труйним загуслим секретом.
співчуваю асфальту у ранньому серпні і грунтівці пізнім листопадом.
кожній дорозі.
кожному подорожньому.

29 серпня 2024 р.

Руїни. Неронові профілі. Рвань і ріння.
Іграшки та божки: з-під ніг — у хрусткий підручник.
Кістяки абрикос — відстріляні гільзи липня.
Гар. Стерня. Цвіркуни. Опівденно, спечно, тріскуче.

Поночі — червоніє. Піч чека на потраву, на пал, на хліб.
Оленяча повня: що не рогач — черевань.
Руїни — це завше печера. Ватра. Словесність. Міт.
Мармур і стріхи. Вістря. Іржа. Трава.

Торг. М'язи, бронза. Рецина. Зап'ястки і ланцюги.
Оси в сандаліях. Зброя. Глина, смарагди, скло.
Лезо в гортані — мова. Камені й береги.
Ось ценькає струнно — де шпорталось і гуло.

В черепах вже вчаїлися човники зрячих гнізд.
В чорнодимлених глеках вчуваються вар і чад.
Підмурівки руїн набрякають паростю міст.
Вовчі сосці знов вгодовують дитинчат.

23 липня 2024 р.

поговорила з жінкою — з тих, хто змушують яблука тріскати навпіл іменем елохіма:

— яку книгу мусила б прочитати кожна людина на цій планеті?

— підручник з фізики для шостого класу
(хоча кому я пизжу, з фізики в мене сім по дванадцятибальній —
та й ті лиш за те, що не називала предметника лисим лохом)

— хіба там написано, як було створено всесвіт?

— в дуже загальних рисах: великий, знаєте, вибух, — досі робоча теорія

— а хто, хто його спричинив?

— дід піхто, як казали у шостому класі.
боженька-терорист — ідея мавпи з гранатою,
бо вийшло дещо неакуратно, а квантові фізики кажуть — просрали прорву ресурсів

— ну гаразд, а як щодо біорізноманіття?
от квіти — чому варіюються барви пелюсток і форми листя? хіба не тому, що красиво?

— мурашина держава в зогнилій грудині лева — найвища форма краси,
в цьому докінз погодиться із самсоном.
здохни сам або здохни з усім видовим геномом: вибору має не бути.
природа — лише перебір варіантів стійких мутацій:
від крил до шизофренії.
морально-етична оцінка доречна, якщо йдеться про виживання роду чи індивіду:
вчора ви не доїли чікен мак нагетс,
сьогодні дізналися, що динозаврів вкривало пір'я,
(*ви знаходитесь тут)
завтра вам виріжуть те, що приймали за аденому,
а післязавтра, як каже прогноз ISW, йобне — ну, йобне то й йобне

— а вам хотілося б вірити, що ви і ваші близькі ніколи не помрете
у вогні всепланетної ядерної війни?

— гіспаді біже, ми всі помремо раніше,
врешті — навколо харків, тривога вже восьму годину, а ми тут біля промзони в північній частині міста

— і ви нічого не зробите?

— ні, звісно

— це ж страшно

— адонай обирає красу

21 червня 2024 р.

ніхто не вийшов зі школи не здав леонід фермопіли ехнатон не побачив сонця пілат не поїхав з риму у туалеті досі списи брудні тампони кахлі зубні емалі напис шість бе марина тринадцятий не минуло акації не відквітли дзвоник не вповз на сушу бронзовим целакантом…

добре бути переодягненою принцесою

сусіди не знають
чому не сказала добридень чому не вийшла надвір білити дерева чому не взяла до супу цвітну капусту
ач як цаца побігла на свій автобус
ніби в баюру вронила б свою діадему

навіть коханці мені розстібаючи ліфчик
бачать усе що завгодно окрім геральдичних лілій
часом до них відправляю свою служницю
перед світанком у неї зеленшають очі
на простирадлах вона залишає руді шерстини

добре бути переодягненою принцесою
навіть серед потрощеного на пил бетону
мене не знайдуть у дурному халаті в жаскі жоржини
я встигну прожогом в луску і струмкову воду
шукайте деінде тепер вогняну саламадру

а щойно мені написав якийсь там пройдисвіт
що ви мов нешлюбна донька короля парагваю
що його величність три дні як безчасно сконали
що є заповіт на кревну єдину дитину
що ось вам динари і мушлі ебен й порцеляна
тільки віддайте за це хоча б клаптик мусліну

батечко мій тьху тьху живий і здоровий
вчора писав чекає дочку на вечерю
нині сезон антилоп і рожевих груздів
а за шахрайство у нас в королівстві карають
перетворенням на черепаху або єхидну

ах коли там вже північ коли вже та клята північ
в шафі в блакитній сукні мишаче кубло
десь поза обрієм плавиться олово війська
час застигає як вистиглий кровообіг

25 травня 2024 р.

ще в середині нульових коли я була в старших класах чомусь геть припинили співати птахи наставало іще одне довге донбаське літо та не чулося жодних повискувань серпокрильців у задусі передвечір'я дрібне птаство удосвіта не починало своє чів чів чааай та й…