Ахтунг, російський флот почав розмножуватися пупкуванням! Молоді пагони одразу уходять під воду, аби не стати здобиччю українськіх хижих БЕКів 😋

videos.cnscdn.com/4/d/1/2/4d12ae330743c8f932805c0bf2d10554/original.mp4
https://videos.cnscdn.com/4/d/1/2/4d12ae330743c8f932805c0bf2d10554/original.mp4

Коментар на додаток: "Відбір, як такий, під час призову відсутній. Ми всі проходили ці "ВЛК", де огляд суто формальний. Типу "хвороби є/ні? - придатний!". Потім людина потрапляє у вч, і починається - спина, тиск, геморой. При тому геморой здебільшого у начмедів вч. Списати такого бійця складно (потрібна знов ВЛК), а служити він не може, бо стан здоров'я не дозволяє. Пекельне коло". В ситуацію терміново треба втручатися, якщо ми хочемо мати боєздатне військо.

Сьогодні св.Миколай, до дня СЗУ, приніс мені трохи святкових думок. Про ціль, мрію та про єдність.

"Бердянськ це ..."

Під патронатом Трампа Україна і росія досягають мирної угоди. Гаряча фаза війни зупиняється. Окупований Бердянськ залишається українським містом лише формально (за міжнародним правом), а фактично - це територія росії.

Невдовзі буде сформована буферна зона з пунктами пропуску для цивільних, і люди отримують можливість повернутися. Але є одне але - триколор на флагштоку міськради.

Чи буде це омріяним поверненням до дому?

Кому як. Когось задовольнить тимчасове перебування - побачитися з рідними, зайти у свою квартиру, взяти речі, владнати бізнес або питання з нерухомістю, і їхати геть. А хтось оформить російське громадянство й залишиться по той бік.

Ті, хто повернеться, безумовно потраплять під шалений тиск не лише російських спецслужб та засобів пропаганди, а й в "дружні" обійми місцевих сусідів-колаборантів, і рано чи пізно стануть гвинтиками, що підсилять міць російської військово-політичної машини. Натомість ми, втратимо ще декілька сотень, а в масштабах країни - десятки тисяч наших співгромадян, що могли б продовжувати боротьбу на нашому боці.

Від 2019 року я особисто не роблю прогнозів, і цей сценарій мною вигаданий, але чи бачу я йому альтернативу? Так! Це не капітулювати, а продовжувати боротися за звільнення Бердянська РАЗОМ, як би неймовірно тяжко це не здавалося. Повірте, програшні карти, що ми зараз маємо на руках, це ще не остаточний розклад. Їх можна й перездати.
І коли в нас з'явиться шанс, ми маємо бути готові. Ми піднімемо жовто-блакитний прапор над рідним містом, і лише тоді, всі зможемо насправді повернутися додому.

В продовження вчорашньої нотатки, ще одна думка 👇

Написав нотатку, про хибність мирних планів. Розумію, що подібні думки, в змученому війною суспільстві "не в тренді", тим не менше, поділюся нею із вами. Комусь вона може здатися надто песимістичною, у когось викликати заперечення. Пишіть свої думки. Можливо…

"Парасолька" для України.

В цьому році виповнюється 30 років славнозвісному, досі діючому, Будапештському меморандуму. Його підписали і США, і Китай, і росія. Гарантувавши нам безпеку.

Плюс, від початку повномасштабки, маємо ще з два десятки (точніше 27) свіжіших безпекових угод. З Британією, Німеччиною, Францією, Японією, Канадою та із низкою інших провідних країн світу.

І що з того маємо?

Три роки надзусиль українців і мільйон слів підтримки й обіцянок "бути з нами до кінця" від партнерів. Звісно, ще зброя й ресурси для економіки, багато, але не так щоб занадто, навіть менше чим достатньо. І точно менше ніж могли б. Я не дорікаю Заходу. Я розумію, що це не їх війна, та й епоха лицарства й хрестових походів лишилась далеко позаду.

Я лише хочу ще раз звернутись до історії, та до тих українців, які перебувають в омані нескінченних мирних планів і гарантій безпеки "от сильных мира сего". Ніколи агресор не зупинить спроб знищити жертву, допоки його самого не буде знищено.

В 1914-му жодні союзи не вберегли Сербію від нападу сусідньої Австро-Угорської імперії. В 1939-му за Польщею стояли надпотужні Франція і Британія, але Гітлер все одно її захопив. Тому що, коли агресор відчуває безкарність - він атакує. Завжди. Це аксіома життя. Польща й Сербія досі існують лише тому, що знайшлися країни, які прийняли виклик, і, власне, так розпочалися дві минулі світові війни.

А тепер, нажаль чи на щастя, наші союзники, найменше за все хочуть розв'язання Третьої Світової Війни. Бо гуманізм. І ядЄрка.

Тому, наша війна триватиме ще довго, й довго буде тяжко. Бо тільки власна армія і оборонка, а не якась примарна "парасолька", зможуть гарантувати безпеку нам самім, нашим дітям, а може й усій безтурботній Європі.